Версiя для друку Обговорити в форумi

Учитель, директор школи в 1955 - 1961 рр., організатор першої в СРСР експериментальної науково-практичної лабораторії психології і фізіології праці, чільний діяч українського шістдесятництва і організатор самвидаву, в'язень політичних таборів Мордовії та Володимирської тюрми в 1965 - 1971 роках, правозахисник, член Української Гельсінської групи, видавець її інформаційного бюлетеня, в'язень "табору смерті" Кучино на Уралі в 1981 - 1987 роках.
Він разом із В. Чорноволом відновив 1987 року "Український вісник", Українську Гельсінську групу, він співавтор Декларації принципів Української Гельсінської спілки 1988 року - першої в Україні політичної організації, яка взяла курс на незалежність, з 1989 р. - керівник оргкомітету і голова секретаріату Народного Руху України, керівник його Політради, співголова НРУ.
Народний депутат України 1-го скликання (1990 - 1994), голова Української Республіканської партії в 1992 - 1995 роках, член Центрального Проводу Республіканської Християнської партії (з 1997), з 19 травня 2000 року - голова Української Всесвітньої Координаційної Ради.
2000 року нагороджений орденом Ярослава Мудрого.
Михайло Горинь був ініціатором й організатором найбільших акцій національного масштабу, кожна з яких ставала кроком до незалежності, до консолідації української нації: перепоховання в Києві Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина, Ланцюг єднання між Києвом і Львовом, 50-річчя Української Повстанської армії та Української Головної Визвольної Ради, "Дитяча дипломатія" - поїздки дітей зі Східної України в Західну і навпаки на Різдво і Великдень. Це тільки дещо з того, що за свій вік переробив Михайло Горинь, - пише "Українське слово". Не має лише часу пошанувати самого себе. Пошануймо ж ми його! Бо він увесь - для людей, для України.
На фото: Михайло Горинь в редакції "Кримської світлиці", 2004 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 24.06.2005 > Тема "Українці мої..."