|
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 17.06.2005 > Тема ""Білі плями" історії"
#25 за 17.06.2005
ДАЛЕКА, ДУЖЕ ДАЛЕКА ВІЙНА
Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ.
Ризикну подивитися на Другу світову, а для багатьох моїх співвітчизників на - Велику вітчизняну війну крізь неупереджену оптику часу, з відстані, де вже нікого не дістають ні кулі, ні снаряди, ні команди генералів, ні стогони смертельно поранених рядових, ні ридання молодих вдів, котрі отримали похоронки.
Через шістдесят років я, народжений мамою від фронтовика-червоноармійця, який пройшов і фінську, і, як казали в моєму селі, - "германську", я, який написав документальну повість "Вічні Кортеліси" про за кілька годин розстріляне і спалене дотла фашистами двотисячне українське село на Волині і у молодому віці отримав за неї Шевченківську премію - мабуть-таки, маю моральне право на новий, сучасний, неупереджений погляд. Зрештою, як дитина війни. З усім трагізмом цього парадоксального поняття. Бо ремесло війни - вбивати, а не народжувати.
За шістдесят літ погляд на війну видозмінювало вже кілька нових поколінь. Видозмінювало і погляд, і, зрештою, саму ідеологію, нав'язану велетенській, силою та примусом, кров'ю та страхом створеній супердержаві на ім'я СРСР - одним-єдиним - жорстоким і лукавим, егоцентричним і підозріливим до кожної людини і до всього світу Сталіним.
Не хочу і не маю права образити фронтовиків, котрі не можуть, а дехто й свідомо, вперто - не хоче розплющити очі на те, що давно змінилося навіть небо над головою, колір прапора над сільрадою і міськрадою. Навіть Німеччина знову стала єдиною могутньою і багатющою країною, котра не лише покутує, а й щедро повертає борги остарбайтерам, висилає гуманітарну допомогу тим, хто переміг її, розгромив до цурки, не залишив каменя на камені.
Не заперечую винятковості чи й унікальності таланту Сталіна. Одначе це був сатанинський, злочинний талант, для якого людина, її життя, її душа були нічого не варті.
Сьогодні вже й допитливий школяр знає, що якби Гітлер не напав 22 червня 1941 року на Радянський Союз, то через кілька днів Сталін розпочав би війну проти Німеччини. Велетенська, фактично найчисельніша і найпотужніша в світі сталінська військова армада була передислокована до західних кордонів. Проти Німеччини. А на півдні - проти Румунії. Дислокована хаотично, непрофесійно, навіть авантюрно.
Військові історики дослідили до дрібниць цю вбивчу, на багато десятиліть засекречену, навіть смертельну правду на тлі брехливої переможної ейфорії. Нагадаю, що впродовж тридцятих років усі старі західні кордони були захищені тринадцятьма могутніми укріпрайонами. Кожен із них за вогневою потугою дорівнював корпусові. Сотні мільйонів тонн бетону, цілі автономні підземні військові містечка, комори, пекарні, електростанції, шпиталі, система тунелів і переходів. Кожен такий укріпрайон був неприступним і міг тривалий час тримати оборону. Мій батько солдатом служив саме в такій частині й іноді, озираючись на всі боки, чи ніхто не стежить, пошепки розповідав, що ці містечка будували під пильним оком енкаведистів не лише солдати, а й зеки.
Таку могутню лінію оборони, названу офіційно "лінією Сталіна", не могла здолати жодна армія світу.
У тридцять восьмому ця неприступна лінія додатково була зміцнена важкими артилерійськими капонірами.
Аж тут несподіваний "Пакт Ріббентропа - Молотова", з якого розпочинається Друга світова війна.
Ось що каже наш український моральний авторитет генерал Петро Григоренко: "Це злочин проти нашого народу. Багато мільярдів рублів (за моїми підрахунками, не менше 120) здер радянський уряд з народу, щоби спорудити вздовж західного кордону неприступні для ворога укріплення... І напередодні самої війни, весною сорок першого року, загриміли могутні вибухи по всій тисячадвохсоткілометровій лінії укріплень. Могутні залізобетонні капоніри і напівкапоніри, багатоамбразурні вогневі точки, командні і спостережні пункти - десятки тисяч довгочасних оборонних споруд було висаджено в повітря за особистим наказом Сталіна".
Натомість на нових західних кордонах будуються нові аеродроми для дальньої авіації, формуються величезні групи десантників, парашутистів, гірські підрозділи. З глибини країни ешелони везуть рейки, щоб замінити вузьку європейську колію на радянську, широку. І щоб рейок вистачило аж до Берліна.
Отож, не бутафорське "возз'єднання" Західної та Східної України готував кривавий Йосип, а лише вихід на безпосередній кордон із Німеччиною, який відкривав можливість плацдарму для наступальної війни. Живі західні українці Сталіну навіть заважали, йому потрібна була лише стратегічна територія для блискавичного кидка "на спину Гітлера", вже зайнятого війною у Франції. Саме на цю "зайнятість Гітлера Францією" був розрахунок Сталіна, котрий виношував план захоплення всієї Європи.
Всі сталінські літаки, танки, гармати, десантники, моторизовані частини, піхота, кораблі і підводні човни мали зненацька підім'яти під себе Німеччину, яка й огризнутися не встигне. Позаду піде другий ешелон "зачистки", а далі зроблять свою справу із "совєтизації території" війська енкаведе з наведеними дулами автоматів.
Та правда про останню війну просочувалася до мислячої частини нашого люду по малесенькій краплині, через таємні, з ока-на-око розповіді справжніх фронтовиків та через художню літературу. Але над цією напівлегальною, часто навіть небезпечною для життя правдою нависала всепроникаюча, тупа, доведена до автоматизму ідеологія переможної ейфорії. Непорушна (виявилося, що вона дуже порушна, як тільки розтиснувся тоталітарний кулак) дружба радянських народів під мудрим керівництвом компартії (а до розвінчання культу Сталіна - під його мудрим керівництвом!) перемогла гітлерівський фашизм і врятувала все людство від загибелі. Все. Ця істина не підлягала обговоренню. Ми - народ-переможець і ніяких інших думок бути не могло.
Компартія кілька десятиліть нав'язувала всьому суспільству примітивну облуду і стереотипи, влаштовувала бучні паради і мітинги, на яких виступали ті самі штатні промовці. У моєму рідному селі постійно виголошував промови безрукий парторг, виступав чомусь тільки по-московському, хоч, зійшовши з трибуни, - знову розмовляв українською. Він завжди завершував виступ криком: "Да здравствует мир во всем мире! Ура, товарищи!" Ми, сільські дітлахи, чули, як у цей час перешіптувалися наші батьки: "То його так з військкомату тягнули на фронт, що й руку одірвали".
А переможені німці без галасу, вперто, педантично реалізовували "План Маршалла", відбудовували свою Західну Німеччину за економічним проектом Ерхарда. І вже через десять років наздогнали за рівнем життя найрозвиненіші країни світу, а ми все били в переможні барабани і роздавали фронтовикам медальки "з відра". Нашим батькам-фронтовикам і в голову не приходило, що ті, кого вони перемогли - живуть в десятки разів краще від них - переможців.
Я кілька разів перечитував великий, детальний лист Василя Захарова з Києва, адресований мені. Ось коротка анкета автора: в листопаді сорок першого пішов на фронт, приписавши собі півтора року для повноліття. Війну закінчив у день Перемоги, в сорок п'ятому. Інвалід другої групи. Нагороджений п'ятьма бойовими орденами і двадцятьма п'ятьма медалями. Все його тіло всіяне шрамами від бойових поранень. Вісімдесят два роки. Ось деякі фрагменти з його листа.
"Почему коммунисты через шестьдесят лет всю свою бездарность, все свои грехи перед более чем тридцатью миллионами уничтоженных украинцев - хотят оправдать парадами, якобы для нас и по нашей просьбе? Особенно это ярко выразилось в марте, на заседании Верховной Рады, где полно было коммунистической демагогии.
Нам, кто с первых дней был на войне, уже давно за восемьдесят, а кто пришел на фронт в последний год - уже по семьдесят восемь, и парады нам нужны как зайцу стоп-сигнал. Да и наркомовские сто грамм пусть сами выпьют. Это их бездарные политические предшественники на фронте спаивали солдатиков и гнали их в наступление, не обеспечив боеприпасами, артподготовкой. И гибли они, пьяные, тысячами и миллионами.
Вот вам мировая официальная статистика. На Восточном фронте, то есть в СССР, с 41 по 45-й годы у немцев погибло 2 миллиона 200 тысяч человек. Наших - 27 миллионов. На каждого одного убитого немца приходится по тринадцать наших".
Лист-сповідь справжнього бойового фронтовика сповнений такої мужньої, відвертої правди, що іноді аж холод шугає по спині. Від тривіальних комуністичних міфів про тільки велику, тільки вітчизняну - вісімдесяти-дворічний ветеран не залишає й сліду. Зацитую ще одне, важливе для теми цієї книги місце.
"Я свободно подам любому воину УПА свою руку и примирюсь с ним. Они мужественно воевали на своей земле, защищали свои семьи. Вспомните место из дневников Александра Довженко, где энкаведист щеголяет: "Одного націоналіста я повісив вниз головою і палив на повільному вогні, вирізав з нього шматки м'яса... А він, гадюка, так і помер з криком "Слава Україні". Скільки я їх перемордував!" Нам, украинцам, давно пора примириться. Если это не нравится симоненкам и соломатиным - это их личное дело, они выражают интересы не Украины, а другого государства.
К тому же они почему-то простили злодеяния так называемой РОА (Русской освободительной армии), которая убивала, жгла, грабила, насиловала не только в Украине, но и в Чехословакии, Югославии. Все они, кто остался в живых, давно получают пенсии, ходят в почете".
Я свідомо зацитував російськомовного автора, бо це показово для сьогоднішньої України - дуже часто саме вони, ті, кого життя змусило забути рідну мову, гостро і мужньо реагують на українські проблеми. Дуже часто куди сміливіше і відвертіше, як україномовні українці.
Демократичні народи, котрі були втягнуті у Другу світову війну - давно відвоювали її, віддали почесті полеглим, облаштували гідне життя інвалідам, оточили увагою ветеранів. Всі давно помирилися, обнялися по-братському і живуть. Так давно вчинили німці, іспанці, поляки, італійці, мадяри, чехи, словаки. Навіть росіяни.
Та й ми, українці, либонь остаточно помирилися на Майдані. Я вірю, що у Верховній Раді після Майдану знайдеться три сотні мудрих проукраїнських депутатів, які ствердять це примирення нації законом. Навічно.
Г-та "Літературна Україна".
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 17.06.2005 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3133
|
СТО ╤СТОР╤Й ВИЗВОЛЬНО╥ В╤ЙНИ
«ТРИП╤ЛЛЯ. СПОЧАТКУ БУЛА ГЛИНА»
ПЕЧАТКИ НАШО╥ ДЕРЖАВНОСТ╤
РУСЬ – СПАДОК УКРА╥НИ
