Версiя для друку Обговорити в форумi

Спомин про війну

Червень 1941 року. Чудовий сонячний день. Я з однолітками пасла корів (моє рідне волинське місто Торчин розташоване за 60 кілометрів від кордону). І раптом полетіли листівки з низько пролітаючого літака, а потім - кулеметна черга. Ми, діти 8 - 10 років, оторопіли, не знаючи, що відбувається. Прибігли дорослі, сказали, що почалася війна... Потім ми опинилися в окупації.
Дні війни як величезне страхіття залишилось в пам'яті на все життя. Як зараз бачу гурт знедолених, виснажених наших воїнів-полонених, які тягли непомірно важкий кабель. Безсилі, ослаблені, вони падали. Німці їх били, а тих, хто довго не вставав, - вбивали. Наші люди передавали полоненим харчі. Мені вдавалося декілька разів кинути хліба нещасним - і німці двічі стріляли в мене, дитину. Та Бог милував...
Ще важчі спогади кінця війни. Знавіснілий ворог намагався закріпити свої позиції. Лінія фронту проходила краєм міста, тому наша хата була під обстрілом. Ми жили в льоху. Всі евакуювалися за Луцьк, а мати - вдова з двома дітьми - залишилась з надією на Бога.
Бомби і снаряди гули постійно. Довкола нашого сховища - воронки від снарядів, але ми вціліли. Згодом нас вночі вивезли на підводі за лінію фронту. Мама не змогла виїхати раніше, бо мусила здати у військову частину бичка і корову, які були покалічені під час бомбардування. Ми останній раз пили молоко і всі обливались сльозами, бо не знали, що будемо їсти без годувальниці в ту післявоєнну розруху.
Поки стояли війська, ми, діти, тулилися до польових кухонь. І старалися бути корисними, виконувати будь-яку роботу, щоб допомогти нашим бійцям: я, наприклад, розносила фураж, була кур'єром... Одного разу довелось побачити вражаючу картину: за цвинтарем поле було всіяне трупами; на вантажній машині солдат з відкритою раною на животі кричав: "Маманя, поможи!.." Кожен день підривались на мінах люди. Так загинув і мій брат. Не описати, чого ми натерпілися. Війна - то велике страхіття.
Напередодні 60-річчя Перемоги я вітаю всіх ветеранів, всіх дітей війни і всіх мешканців Криму з цим святом! Міцного здоров'я вам, щасливого довголіття! Хай ніколи, ніколи не буде війни.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 06.05.2005 > Тема ""Білі плями" історії"