Версiя для друку Обговорити в форумi

Чому в Україні неможлива люстрація

Громадська "люстраційна" дискусія, яка триває з перших днів нового політичного та календарного року, змушує і мене вставити свої "п'ять копійок". Уже років із десять я збираю матеріали на цю тему, маю у творчому доробку кілька публікацій та нещодавній тематичний випуск "Подвійного доказу" на каналі "1+1".

Кого судити: Тараса Чорновола чи Марчука?

Мрію про справедливу й чесну владу, яка в мене асоціюється із главою держави Віктором Ющенком. Але ще більше хотілося б, щоб лідер нації у принципі не застосовував у своїй діяльності "подвійних стандартів". А вони можуть бути, приміром, такими. Нинішньому главі Адміністрації Президента Віктору Медведчуку - "бандитам - тюрми!", а екс-керівникові АП й чільному "за-єдуну" Володимирові Литвину - збереження Зірки Героя України. Хтось має сумніви, що новий Президент ніколи не нагадає демократичному й патріотичному Генпрокурору про голос Литвина на плівках майора Мельниченка: "Я думаю, Кравченку сказать, щоб вони іншими мєрами подіяли..."? Це про Георгія Гонгадзе...
Нинішньому есдеку Нестору Шуфричу - публічне "фе!" чи "фу!", а колишньому есдеку Петру Порошенку - "слава!" і посаду в Кабміні.
"Зрадникові" Тарасу Чорноволу - всенародна "ганьба!", а Євгенові Марчуку, майже опозиціонеру, який, щоправда, десь загубив відеокасету із зізнанням убивці В'ячеслава Чорновола, - жовтогарячий шалик ІІІ ступеня.
У власника земельного наділу в Пущі-Водиці Степана Гавриша варто відібрати непрозоро отримані 6 гектарів, а помаранчевому революціонеру Івану Плющу - додати ще, бо в нього лише 77 соток. Тим більше, що за "дерибан" власності столичної територіальної громади проголосувала фракція "Нашої України" у Київраді.
І ще. В'ячеслав Піховшек має бути безсумнівно підданий люстраційному суду, а Сергій Доренко покараний ще одним ефіром на "5-му каналі" й новими бурхливими оваціями на Майдані...

А тепер по суті

Спершу про термін. "Люстрація" в перекладі з латини означає "очищення". У масовій же свідомості закарбувалися дві інші іпостасі люстрації - покарання людей, які були причетні до встановлення, утвердження та оборони антидемократичного режиму, та заборона на професію для певного кола осіб. Варто відзначити, що й перше, й друге має робитися винятково на основі закону. Щоправда, доводиться чути і про люстрацію як синонім "покаяння". Це, звісно, вульгарно. Перша категорія - юридична, а друга - етична, духовно-філософська.
У історії люстрації застосовували не дуже часто. Цього слова не вживали російські більшовики, коли на основі ленінських декретів і постанов "чрезвычаек" систематично "зачищали" органи влади, соціальні стани, корпорації (священиків, університетських викладачів, студентів тощо) від представників колишніх "експлуататорських класів". Але ці масові чистки були люстрацією по суті.
Про люстрацію не йшлося на Нюрнберзькому та наступних антинацистських трибуналах і судових процесах. Але їхні результати - найкращий доказ можливості реалізації цієї юридичної технології. Найголовніші винуватці злочинів - на шибениці, середні - у Шпандау, менші - позбавлені права на професію. Партія (НСДАП), яка жахливою парасолькою нависала над німецьким та австрійським суспільством, розпущена, а її символіка заборонена. Назавжди. І цей закон діє донині.
І, безсумнівно, цього слова не знали червоні кхмери, які в середині 1970-х вичистили з камбоджийського суспільства понад 1,2 мільйона співгромадян - усіх тих, хто заважав будівництву світлого комуністичного майбутнього за маоїстським зразком. Звичайно, напівгра-мотні партизани Пол Пота та Йєнг Сарі не використовували таких складних слів. Вони застосовували простіші методи "оздоровлення су-спільства" - на кшталт сильного удару мотикою по черепу...
Як бачимо, три країни запропонували людству три різні, але по-своєму ефек-тивні, шляхи "прощання з минулим". Цілком логічно, що Україна, яка на очах у всього світу "помаранчево" попрощалася зі своїм недемократичним минулим, має запропонувати свій власний шлях унеможливлення несвободи в майбутньому.
І тут знову згадали про люстрацію. З ентузіастичних текстів низки публіцистів можна зрозуміти, що це майже панацея від очевидних суспільних хвороб і низки поки що недоведених у суді державних злочинів останніх років. Неоднозначний і часом скандальний досвід східноєвропейських та прибалтійських країн свідчить, що це зовсім не універсальна пілюля, яку може застосовувати будь-хто і будь-коли.

Ми й вони

Активісти люстраційного процесу, на мій погляд, не зважають на суттєві відмінності ситуації в Україні від умов, у яких ухвалювали люстраційні закони у країнах Європи наприкінці комуністичної доби.
"Оксамитові революції" перемагали стару комуністичну владу, так би мовити, нокаутом. Так було і в Чехії, і в НДР, і в Румунії, і навіть у радянських республіках Балтії. В Україні ж помаранчева революція взяла гору, знову використаємо боксерську термінологію - "за очками", шляхом поєднання парламентських методів (перемога на виборах Прези-дента за "сприяння" державних органів - ЦВК та Верховного Суду) та позапарла-ментських (Майдан).
Можна стверджувати, що безкровне, майданно-співоче перетікання влади (яке, до речі, ще не відбулося, але коментатори цього воліють не зауважувати, мовляв, якось воно буде) мало місце не тільки завдяки чеснотам опозиції, а й відповідальності влади. Принаймні її частини - СБУ, скажімо, "зливала" опозиціонерам та журналістам аудіофайли розмов Клюєва з Левенцем тощо. Міліція не виконувала усних незаконних наказів. Армія залишилася в казармах і не передала зброю "янучарам". Податківці, особливо на Львівщині, розповіли про методи роботи Медведчука-молодшого. Василь Базів тепер більший опозиціонер, ніж Папа Римський - католик. Новини
прорежимних телеканалів швидко позбулися нав'язливої "темниківської" опіки. Дипломати не заважали трудовій і свідомій діаспорі голосувати проти влади. Верховна Рада відверто "кинула" "підрахуя" Ківалова. Верховний Суд проявив справжнє геройство і визнав вибори сфальшованими.
"Лінія фронту" між добром і злом пройшла через кожну родину, партію, парламентську фракцію, державний орган, військову частину. Отже, кого будемо "очищати"? Та й судді хто?
У наших більш свободолюбних сусідів об'єктом люстраційного переслідування були правлячі партії та каральні органи (СЄПН та "штазі" в Німеччині, КПЛ та КДБ - у Литві). А тим часом в Україні поки що жоден із радикалів не озвучив тезу про необхідність системного кримінального переслідування СДПУ(о), Партії регіонів, Народно-демократичної партії, Ліберальної партії України, Селянської та інших партій, що становили т. зв. "злочинну партію влади". Також не чути про необхідність використання негайних запобіжних заходів для затримання та арешту нинішніх (і попередніх!) керівників Генпрокуратури, СБУ, МВС, ДПАУ, ДУС та інших структур антинародного режиму.
Уявімо фантасмагорію - Лех Валенса (Вацлав Гавел, Іон Ілієску, Вітаутас Ландсбергіс тощо) переміг у результаті революції, а потім його збанкрутілі та "злочинні" опоненти ще майже місяць морочать полякам (чехам, румунам, литовцям) голову, продукуючи безглузді скарги в суди різної ін-станції, запрошуючи швейцарських та американських юристів і всіляко перешкоджаючи святу демократії та свободи...
Українське суспільство сьогодні розколоте - на емоційно-демократичну більшість та агресивно-консервативну меншість. За першими - віртуальна перемога, за другими - реальна влада (в окремих регіонах - Донбасі, Криму, Одесі - абсолютна).
Я погоджуюся з лідером "революції на граніті" Олесем Донієм, який вважає, що момент для люстрації було упущено в 1990 - 1991 роках. Нині може йтися лише про кадрову ротацію: прихід нової генерації політиків, управлінців, негайні перевибори Верховної Ради чи хоча б місцевих органів влади на пропорційних засадах. Чи готовий Ющенко піти на радикальні політичні дії, які приведуть у політику тисячі нових облич? Це питання. Бо у 2002 році він привів із собою в парламент, зокрема, й півсотні політичних пенсіонерів.
І хтозна, що буде в 2006-му.
Набагато легше - розпочати безплідну дискусію зі звинувачення "стрілочників". Що й спостерігаємо. Це виглядає ще аморальніше на тлі багаторічної бездіяльності нинішніх переможців у справі засудження справді злочинних організацій - Компартії Радянського Союзу (і, звісно, КПУ як її підрозділу) та Комітету держбезпеки СРСР. Ритуальні завивання у дні пам'яті жертв голодомору, політичних репресій і... порожнеча.
До опозиції вимоги вищі, ніж до влади. А тому ті "ющенківці", які нині закликають до покарання чільних діячів кучмівського режиму, мають водночас говорити і про кару тим, хто робив блискучу політичну та спецслужбівську кар'єру за комуністів. І про тих, хто "стукав" на дисидентів.
Чи готова, наприклад, фракція "Нашої України" відда-ти під суд Геннадія Удовенка, який на дипломатичній роботі за океаном поборював "українських буржуазних націоналістів"?
Чи готові депутати-демократи Володимир Яворівський та Іван Драч пояснити свої кар'єрні злети за Брежнєва, коли Ліна Костенко замовкла на роки, а Василь Стус - назавжди? Чи готові радикали з фракції БЮТ віддати суддям люстраційного суду академіка Ситника? "Найбільш монструозну постать у моєму житті" - це слова про нього політв'язня Євгена Сверстюка.
Переможців, як відомо, не судять (і морально теж). Так і хочеться сказати - на жаль...

"Україна молода".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 21.01.2005 > Тема "Резонанс"