Версiя для друку Обговорити в форумi

На старий новий рік

Новий рік завжди був найбажанішим святом у кожній родині. З ним пов'язували кращі, ніж у старому, сподіванки, завбачували добробут, родинну злагоду, щедрий урожай зернових та садовини, приплід худоби, здоров'я на людей. І хоч впродовж тисячоліть довелося чотири рази зміщувати в часі Новолітування (згадаймо: дайбожичі святкували його весною, з прийняттям християнства перенесли на осінь, а пізніше на 1 січня за старим стилем і, нарешті, для зручності, утвердилася сучасна дата), загальна обрядовість залишилася більш-менш сталою. Так уже заведено, що найпишніше відзначалися новорічні дійства напередодні, тобто опівночі. Цей час нерідко називають чародійним, оскільки для віруючих розвиднюється небо і "вони можуть просити в святих усе, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя на хліб, а глини на мед".
Про цікавий обряд, що його влаштовували в новорічну ніч на Полтавщині, розповів відомий дослідник цього краю Микола Маркевич. Згідно з повір'ям, саме взимку росте відома на Вкраїні рослина - нечуйвітер, яку широко використовують у лікувальних цілях. Проте особливу властивість вона має напередодні Нового року, її можуть відшукати "тільки незрячі, котрим нечуйвітер коле очі"; вона допомагає не лише рибалкам, але й іншим "щасливо переправлятися через рік".
Натомість горяни Карпат, де найцікавіше проходили новорічні обряди, вірували в те, що в цей час "віддаються заміж і святкують цю подію всі хатні печі", а тому ґаздині зранку на Маланки спеціально мастили їх глиною, щоб у такий спосіб догодити, бо "цілорічно вона (себто піч) робить свою службу, а на Василя йде в танок". Піч, як ми знаємо, завше була почесним місцем в оселі, при якій навіть не годилося лихословити, вчиняти лайки і бійки - "бо великий гріх".
Від Різдва і до Василів не годилося замітати хати та виносити з неї сміття. Це пов'язували з тим, що впродовж тижня до оселі повертаються добрі духи-покійники, які після святої вечері розміщаються на покуті біля Дідуха та Снопа-раю, а також на сіні, яким притрушують долівку; ось чому, щоб не винести разом із сміттям "долі-щастя", люди й не замітали осель.
Опівночі селяни виходили на подвір'я слухати, як Новий рік проганяє старого. Найуважніші можуть почути лайку між ними: старий рік хоче забрати із собою все, а новий намагається віддати лише "лихе". Після цього господар, зайшовши в хату, пов'язував солому та сіно в три в'язанки; одну ніс до клуні, а решту на подвір'я та в садок (це ж робили і з Дідухом). Підпаливши їх - а сюди скидали й сміття від уперше заметеної хати - дим спрямовували так, щоб він обкурював фруктові дерева - "аби добре родили в новому році і не побив їх мороз".
Новорічний вогонь віддавна вважався священним - спопеляв усі торішні сили, очищав людські душі від скверни, а разом з димом відлітали до Сонця "Щедрий бог" та духи-лада, що переселялися жити в поля. Ось чому в цей день люди намагалися бути чемними, не лаятися, нічого не позичати і дарувати, а лишень веселитися. Щоправда, деінде сміття разом з Дідухом виносили лише вранці. На західному Поділлі, скажімо, впродовж тижня хату замітали "по половині": очищене від середини і до порога можна було виносити, а те, що підмітали до покутя, зберігали до Василів. Уранці його підпалювали біля воріт, і всі домашні перестрибували через багаття, потім перегонили й тварин - "абись всяка нечисть на вогні залишилась, а нам чистими увійти в новий рік!".
Непомітно пустіли околи, але ненадовго. Як тільки закінчувалися "латки" - спільна вечеря, яку справляла молодь на отримані від коляд та маланкування наїд-ки, - селом знову розголошувалася мелозвука: дівчата йшли ворожити, а хлопці тим часом красти в них ворота, брами чи, навіть, корів та коней. Якщо господар не зумів уберегти своє господарство, то мусив відкупитися могоричем за потрату; натомість, якщо парубки упіймані на гарячому, вже вони зобов'язувалися причащати власника оселі. Так тривало до самого ранку.
З першими промінцями починали спалювати Дідухів, оповіщаючи в такий спосіб, що настав Новий рік.
З приходом Василів починалися нові обрядодійства. Оскільки, за євангельським ученням, у цей день Христові зробили "обрізання", то не годилося нічого різати. Але, очевидно, найцікавішими були новорічні засівання осель збіжжям. Це пов'язано з тим, що Василь є покровителем землеробства.
У тих селах, де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було - здосвіта. Батьки будили своїх синів (традиційно засівали тільки хлопчики, а дівчатка лише щедрували напередодні). Зодягшись у святкове вбрання, дітлахи брали спеціально виплетену рукавицю, наповнювали її житнім чи пшеничним зерном і, ставши перед образами, засівали спочатку власну оселю:
- На щастя, на здоров'я! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Батьки ощедрували юних посівальників грішми, і тоді вони, починаючи з крайньої хати, оббігали сусідські оселі. Кожен намагався щонайпершим засіяти й отримати найкращий подарунок. Тим, хто спізнювався, давали лише млинці та пироги. Відтак за дітьми бігали тічки псів, яких підгодовували посівальники. Найпохіднішою була така засіваночка:
Ходе Ілля
На Василя,
Несе пугу метяную.
Туди махне
І сюди махне:
У полі ядро,
А вдома добро.
Зроди, Боже,
Жито, пшеницю,
Усяку пашницю!
Перших посівальників господиня садовила на порозі й роззувала, щоб "вдома краще кури неслись", а господар тим часом ішов з коцюбою до сідала і згонив курей, аби "починали скоріше нестись".
Крім індивідуальних, були й гуртові посівальники - так звані "товариства". Вони вибирали з-поміж себе старшого. На Чернігівщині головного посівальника садовили на лаву, приказуючи:
- Сядь же у нас та посидь, щоб усе добре садилося: кури, гуси, качки, рої та старости!
Тому нерідко юні посівальники водили з собою ще й перевдягнутого в козу "парубка" з великими вухами, зробленими з колосків.
Деінде в тих родинах, у яких не було дітей-хлопчиків, посівальникам пропонували "обмолотити сніп-Рай": господиня застеляла посеред хати ряднину, а господар клав снопа і вручав одному або кільком полазникам качалку та макогона; вдаривши кілька разів по колоссі, роботу припиняли. Натомість ґазда ставив сніп-Рай на покуть, де він перебував до голодної куті, а обмолочене зерно ділили на три частини - з однієї засівали господу й сусідів, іншу тримали для весняної сівби, а решту віддавали корові, коли вона отелиться.
Якщо діти засівали удосвіта, то вдень це робили дорослі, одвідуючи одне одного. При цьому була одна відмінність - зерном не засівали оселю, а потрушували господарів, приказуючи:
Сійся, родися, жито,
пшениця, всяка пашниця,
На щастя, на здоров'я
та на Новий рік,
Щоб уродило краще,як торік, -
Коноплі під стелю,
а льон до коліна,
Щоб вас, хрещених,
голова не боліла.
Будьте здорові
з Новим роком.
Дай, Боже!
Вдень на Новий рік селом ходили ватаги - "перевдягнені мандрівники" (на зразок Меланок). Серед них обов'язково був Василь, Меланка, дід та баба, циган тощо. Вони брали із собою козу, коня, плуга чи рало, серпа та цурку. Заходячи в подвір'я, вчиняли новорічний засів: орали і засівали сніг, а потім волочили. Зайшовши до оселі, вчиняли різноманітні жартівливі дійства - кропили присутніх водою, розмальовували комина, мастили глиною господарські речі, "розмовляли" з піччю, замітали "навиворіт" долівку, вчиняли "сварки" й "мирові", а наостанок вимагали могорич. Нерідко в хату заводили живого коня чи козу. Присутність цих тварин зрозуміла: коза символізувала добробут і врожай (згадаймо колядкову: "Де коза ніжками, там врожай стіжками..."), а кінь уособлював силу й вірність.
Обряд новорічного засівання перейшов із дохристиянських вірувань, адже наші далекі пращури відзначали новолітування весною - напередодні посіву зернових. Тому переважна більшість символів і дійств зберегла прадавнє, дайбозьке коріння.
З Василевим днем суголосні численні прислів'я:
На Василів вечір день прибуває на курячий шаг.
На Василя вечір відьми крадуть місяць.
На Новий рік прибуває дня на барана скік.
На Новий рік погода - буде в полі урода.
Старий рік у ноги - Новий у пороги.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 14.01.2005 > Тема "Душі криниця"