|
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 14.01.2005 > Тема "Резонанс"
#3 за 14.01.2005
"Я українець, Україно, Хоть и по-русски говорю..."
Юрій Іванович ЗІНЧЕНКО, інвалід Великої Вітчизняної війни.
Відлуння майдану
Не можу не відгукнутися на історичні події, котрі відбувалися в Україні останнім часом. В кінці грудня минулого року мені (уродженцю Київщини) довелось побувати на батьківщині через сімейні трагічні обставини. Але незважаючи на свої
80 років, при першій можливості я побував на тому історичному Майдані в Києві, де народжувалась українська нація, де в цей час Україна вибирала народного президента.
Те, що я там побачив і почув, переказати неможливо. На Майдані, біля наметового містечка, потрапляєш в якусь особливу ауру. З усіх сторін тебе оточують усміхнені людські обличчя, доброзичливість, радість. В наметовому містечку
на листах картону, паперу, фанері написано, звідки ці люди приїхали, щоб підтримати революцію. Вони були зі сходу, заходу, півночі, півдня нашої країни, а також з Польщі, Білорусі, Чечні. Можна було прочитати назви тисячі міст, сіл, містечок на наметах.
Наприклад: "Крым - Семисотка, Алушта, Симферополь, с первых дней здесь, Бог единый - едина Украина!"
"Ми єдині - і Крим, і Карпати,
Ми єдині крізь простір і час,
Ми єдині, і нас не здолати,
Україна об'єднує нас".
Всі ми бачили по телебаченню, як нас ділили на три сорти за старим принципом - "разделяй и властвуй". Але не вийшло ні в Кушнарьова, ні в Близнюка, ні в Лужкова. Ось що стосовно розподілу нас за мовами написав невідомий донеччанин на листі пінопласту:
"Донецьк - так!
Моя страна, моя країно,
Как сын тебя боготворю,
Я українець, Україно,
Хоть и по-русски говорю,
Мои и Пушкин, и Шевченко,
Как пальцы на одной руке,
Як в українській мові ненька,
Как мама в русском языке.
Но и тебя як син прохаю,
И сердцем каждый взгляд молю,
Люби, як я тебе кохаю,
Кохай, как я тебя люблю.
На Майдані зустрів з Бахчисарая групу кримських татар, котрі через три дні мінялися і приїздили нові. Зустрів тут же чоловіка, який прилетів аж із Австралії, щоб самому відчути події в Україні, які бачив весь світ.
Бачив, як кияни від щирого серця несли в наметові містечка теплий одяг, постіль, гарячі страви, чай, каву і, головне - тепло своїх сердець, щоб люди вистояли, особливо в перші холодні дні революції.
Наприклад, тендітна кияночка Олена Головкова (моя племінниця - зі мною на фото) віднесла в наметове містечко дві пухових ковдри, теплий одяг, в той час, коли були сильні морози, брала людей додому обігрівати і на ночівлю.
Кожен день носили гарячі страви на Майдан Марія Юхно, Валентина Глушковська і тисячі, тисячі киян. Не можу не згадати історичну зустріч на Майдані Нового 2005 року. Передати душевне піднесення сотень тисяч людей (їх було не менше 500 тисяч), коли Ющенко, Саакашвілі та інші поздоровили українців з Новим роком. Звідки взялись пляшки шампанського, полетіли пробки, незнайомі люди пригощали один одного, обнімались і раділи, плакали від щастя. Були раді, що корумпована влада пішла в небуття, що народилась в муках і випробуваннях українська нація.
Ось що написала мені племінниця: "Очень рады, что Юра поддержал нашу компанию в новогоднюю ночь. Это был лучший Новый год в моей жизни. Эти ощущения неповторимы: чувство единения, ощущение надежд, которые сбываются, внутренний комфорт среди 500 тыс. человек, где все - одна огромная семья. С уважением Алёна, Федя, Вова".
Кожну мить чую, як на Майдані лунає пісня:
Ми не бидло, ми не козли,
Ми України дочки й сини.
Нас багато
і нас не подолати!
Радий, що помру в новій демократичній Україні, а наші діти та внуки будуть жити в новій державі.
Київ - Сімферополь.
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 14.01.2005 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2813
|
ГОЛОВНИЙ П╤ДСУМОК 31-го «РАМШТАЙНУ»:
«РОЗМОВА ДАЛА ЗНАЧНИЙ ПРОГРЕС»?
РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Я В╤ЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦ╤В ╤ ВЕТЕРАН╤В
ЯК РОС╤Я СТИРА╢ УКРА╥НСЬКУ ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ
ПОКРОВА БЕЗ М╤Ф╤В: ЩО МИ ЗНА╢МО ПРО ЦЕ СВЯТО
