Версiя для друку Обговорити в форумi

31 липня українському громадському активісту, учаснику Революції гідності, командиру-десятнику одеського осередку «Правого сектору» Ігорю Іванову виповниться 40 років, але йому назавжди залишилось 27. Ігор загинув. Він став першою жертвою протистояння в Одесі 2 травня 2014 року, його смерть стала «точкою неповернення», після якої, за оцінкою Інституту національної пам'яті України та українських ЗМІ, вдалося зупинили «російську весну» в Одесі.

Ігор Іванов народився 31 липня 1986 року в Білгороді-Дністровському у родині Володимира та Любові Іванових, батько — українсько-російського походження, мати — болгарсько-гагаузського. Рідний брат прадіда Ігоря по батьковій лінії — радянський маршал С.К. Тимошенко. Праонук захоплювався військовою історією та вивчав у деталях військові операції, якими керував Семен Тимошенко.

 Після закінчення Білгород-Дністровської ЗОШ №5 проходив строкову службу у 25-й повітряно-десантній бригаді ЗСУ. Після повернення зі служби вступив до Міжнародного гуманітарного університету в Одесі, а в 2012 року захистив диплом юриста. Під час навчання в університеті з ним трапилась пригода, яка ледь не завершилася його відрахуванням. Під час президентських виборів 2010 року він голосував у другому турі за Юлію Тимошенко й надав у деканат скан-копію свого бюлетеня. Керівництво вишу вимагало від студентів голоси за Януковича і погрожувало звільнити норовливого студента, але погрози не злякали Ігоря. Після отримання диплому працював у відділі статистики Одеського апеляційного адміністративного суду.

 Під час Революції гідності 2013—2014 років долучився до лав Правого сектору в місті Одеса. Був призначений десятником (командиром підрозділу). Брав активну участь в одеському майдані та у найзапекліших протистояннях на Майдані у Києві 20 лютого.

 3 березня 2014 року, коли російські бойовики захопили будівлю Одеської обласної адміністрації та намагалися проголосити «народну республіку», Ігор Іванов був у перших лавах тих, хто вибив сепаратистів та звільнив будівлю. Коли у квітні в Одесі почали створювати батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм», Ігор одним із перших записався до його складу, однак його взяли у резерв.

 2 травня 2014 року Ігор Іванов брав участь у Марші єдності в Одесі, який проводили футбольні фанати та проукраїнські активісти. На марш напали проросійські бойовики, і Ігор отримав кульове поранення в живіт кулею з автомата Калашникова. Помер у лікарні наступного дня від великої втрати крові. Він віддав всього себе Україні та рідній Одесі. Похований на цвинтарі села Шабо.

 Після вбивства Ігоря Іванова в його рідному місті значно знизилися прояви сепаратизму. На думку місцевого журналіста Олександра Маркевича, Ігор приніс себе у жертву, завдяки якій у Білгороді-Дністровському вдалося уникнути масштабної трагедії, подібної до 2 травня в Одесі.

 Ігор Іванов посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, орденом «Народний Герой України» та медаллю Української Православної Церкви Київського Патріархату «За жертовність і любов до України». На його честь названо вулицю в рідному місті та в Одесі. Також в Одесі на розі вулиць Дерибасівська й Преображенська і в Міжнародному гуманітарному університеті, а також на фасаді школи №5 в Білгороді-Дністровському установлені меморіальні дошки.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Василь Вельможко,

краєзнавець

Одеса

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #31 за 31.07.2026 > Тема "Українці мої..."