Версiя для друку Обговорити в форумi

Експерт з питань довкілля Мережі захисту національних інтересів АНТС Олег Листопад в інтерв’ю УНІАН розповів, як росіяни забруднюють Крим, Чорне та Азовське моря і їх узбережжя, та що треба робити, щоб отримати репарації за це.

- Пане Олеже, щонайменше за період з 2014 року, відколи Росія окупувала Крим та почала хазяйнувати у морях навколо, екологічна ситуація там неконтрольована. Про які загрози нашим морям та узбережжям можемо говорити в цьому сенсі? 

- Ще у 90-х роках в Україні працювала антимілітарна комісія Української екологічної асоціації "Зелений світ", яка зібрала багато інформації про так звані екологічні злочини радянської армії, в тому числі про те, як радянський Чорноморський флот нагадив у Чорному морі. Приміром, були знайдені факти про затоплення під час Другої світової війни хімічної зброї. Також відмічалося, що радянські військові кораблі (які потім стали російськими) фактично не мають системи утилізації. Тобто, все - сміття, лайно (вибачте) - без всякого очищення іде просто за борт. Відповідно, забруднює наше Чорне море і наші кримські чудові береги. 

- На дні поблизу Криму також накопичилися десятки затонулих російських військових суден. Це впливає на прибережні екосистеми? 

- Металевий остів корабля сам по собі, коли лежить у воді багато років, з часом втрачає якесь забруднююче значення. Так, поступово він іржавіє, але сказати, що чинить якийсь сильний вплив на відстані більше, ніж кілька метрів від себе, не можна. Тобто, це не є ключовою проблемою. 

Інша справа – вибухові речовини, залишки зброї, хімічні речовини штучного походження. Вони, як правило, дійсно отруюють довкілля. Приміром, науковці Національного природного парку "Тузлівські лимани", зокрема доктор біологічних наук Іван Русєв, регулярно висвітлюють питання загибелі дельфінів та який вплив на це мають військові кораблі та воєнні дії загалом. 

- Або катастрофи, які спровоковані воєнними діями… Маю на увазі підрив росіянами дамби Каховської ГЕС. Ви, здається, багато про це розповідали. 

- Так, і тут мова не лише про забруднюючі море речовини, які вимивала ця вода. А мова про саму величезну масу цієї прісної води. 

Уявіть, до повномасштабного вторгнення Росії Україна за рік споживала 10 кубічних кілометрів води на всі потреби. Після підриву дамби Каховської ГЕС в Чорне море практично одночасно, з величезною швидкістю пішло 14 кубічних кілометрів. Така маса прісної води, яка потрапила у море в короткі терміни, змінила солоність. І це виявилося більшою небезпекою, більшою загрозою, ніж ті забруднюючі речовини, які вона принесла. 

Я спілкувався з фахівцями Інституту морської біології, які проводили відповідні дослідження. Так от: де прісна вода найбільше змінила солоність, там, на певних глибинах, загинули цілі колонії мідій. Для морських організмів вода, яка стала прісною практично в один момент, означала знищення. 

- Поговорімо ще про таку проблему, як забруднення мазутом. Навесні та влітку 2026 року біля берегів Криму зафіксовано масштабні розливи цієї речовини. Якої тривалої шкоди це завдає? 

- Забруднення мазутом – це не щось нове у 2026 році, це було і раніше. Формально це не є військовим злочином, тому що танкери, які його перевозять, - це не військові кораблі. Вони дуже старі, і торік було дві великі аварії в Керченській протоці (майже на одному й тому ж місці). Спочатку вони забруднили узбережжя на російській стороні Чорного моря. Потім пляма пішла вздовж кримського узбережжя, нафту знаходили на пляжах Севастополя, нафта була зафіксована на територіях Національного природного парку Кримські лимани… Зрозуміло, що все це не додало здоров’я морю. 

- Російські танкери, фактично, можуть розвалитися у шторм. Але ж росіяни створюють додаткові загрози, перевантажуючи ту саму нафту не у стаціонарних терміналах, а "з борту на борт". Приховані витоки в таких випадках є великою загрозою? 

- Існує статистика, скільки нафтопродуктів втрачається під час перевантаження з терміналу на корабель і з корабля на корабель. І з цього виходить не така вже велика втрата. Але це, коли говоримо про одиничні випадки. А коли перевантажуються великі масиви, то і загальна кількість нафтопродуктів, яка потрапляє в море, виявляється чималою. 

Крім того, якщо перевантаження відбувається в закритій гавані, де є бони, де працюють автозбирачі – це одне. Аварійні ситуації в таких умовах можна швидко локалізувати, застосувати спеціальні речовини, які допомагають все це з моря зібрати та нейтралізувати. Натомість у відкритому морі небезпека забруднення зростає на порядок. 

- Я правильно розумію, що, формально така схема перевантаження не є "сірою", тобто "з борту на борт" - це не заборонено, тому міжнародна спільнота цим не особливо цікавиться? 

- Так, це не заборонено. Існує купа міжнародних конвенцій, які суворо все це регламентують. Але проблема у тому, що ми ніяк не можемо проконтролювати додержання цих регламентів з боку росіян. 

- Якщо говорити про контроль того, що відбувається на окупованих територіях, як Україна, науковці, експерти екологічної сфери збирають інформацію та докази без можливості зробити це на місці? 

- Ми дійсно не можемо проконтролювати те, що Росія робить. Але у нас є способи отримати інформацію про те, що відбувається (хоча їх і не дуже багато). 

Перший спосіб - це дистанційні дослідження. Ті самі нафтові плями, про які ми говорили, досліджують за допомогою супутникових знімків. Цими технологіями чудово володіє, приміром, хімік та біолог з Одеси Владислав Балінський. 

Друге джерело - це, власне, різні соцмережі. Мова не лише про якісь офіційні російські канали і повідомлення (адже вони дають обмежену інформацію, часто применшують завдану шкоду), а й неофіційні. Якісь ролики, якісь фотографії публікують обурені російські волонтери, рятувальники (які тих самих птахів відмивали від мазуту на російському узбережжі Чорного моря, або збирали забруднений пісок) і так далі. 

Ну, і третє - це наші люди, які залишаються на окупованих територіях. Хоча для них великий ризик передавати будь-що, будь-яку інформацію, але десь хтось якось тихенько щось нам повідомляє… 

Насправді, щоб предметно і впевнено говорити про якісь речі, потрібно, щоб Державна екологічна інспекція, наші науковці, фахівці – люди, які знають, розуміють, мають прилади і компетенції, були на місці, відбирали матеріали і аналізували те, що відбувається. 

Дивіться, коли в 2007 році приблизно там же, де зараз, у Керченській протоці, була аналогічна аварія з танкером, наші фахівці там працювали. А згодом навіть мали можливість заявляти про компенсацію завданих Україні збитків. Зараз нічого цього немає. Ми не можемо відправити наших фахівців в окупований Крим, в Керченську протоку, в Азовське море… 

- Але ж ми все одно фіксуємо порушення з боку росіян? Ми і без особистої присутності спеціалістів бачимо, що російські військові роблять на Кінбурні, як вони перекрили переправу до острова Джарилгач і облаштували поруч полігон? 

- Так, і це – однозначно злочин, вчинений російськими окупантами. Ми можемо, знаючи результати попередніх досліджень, проведених ще до окупації Криму, моделювати ситуацію. Але для того, щоб заявляти про щось впевнено, все одно потрібні польові дослідження. І в цьому полягає проблема, щоб об’єктивно і кваліфіковано оцінювати те, що відбувається на територіях, куди ми не можемо дістатися через окупацію. 

Ми чесно говоримо: "Так, на основі дистанційних робіт, на основі моделювання, ми припускаємо, або ми вважаємо, що сталось оце і оце". Але саме через це доводити нашу правоту в міжнародних організаціях дуже складно. Бо ті ж росіяни також починають заявляти: "А звідки у вас дані? От, у нас результати такі. Давайте свої". А ми не можемо дати, бо "з поля" їх немає… 

Приміром, українська організація "Кримська платформа" і до початку повномасштабного вторгнення, і на його початку робила дослідження по заповідних територіях в Криму, користуючись тими джерелами, які я називав. Вони ретельно фіксували, що роблять росіяни. Один з прикладів: окупанти змінили заповідний режим – знизили охоронний статус територій в Криму. Це його послабило, зробило антиприродним, на частині території дозволили полювання… Тобто, росіяни це вже зробили і продовжують робити. Але, щоб предметно говорити, які саме відбулися зміни, треба виїжджати на місця. 

- Я так розумію, що на міжнародному рівні, навіть серед людей, які десятиліттями займаються екологічною тематикою, об’єктивного погляду на процеси у Криму та навколо нього немає? Просто слово України проти слова Росії? 

- На жаль. Ситуація з міжнародними організаціями дуже печальна. Маємо розуміти: Росія платить членські внески в цих організаціях і всі ці організації бояться ці внески втратити. Дивіться, росіяни вдарили по Києво-Печерській Лаврі, а експерти на міжнародному рівні боялись навіть сказати, що це зробила Росія. В екологічній сфері – те саме. 

- Попри це, Україна продовжує збирати докази екоциду, злочинів Росії в екологічній сфері, щоб реєструвати в Міжнародному реєстрі збитків. Наскільки ефективно рухається цей процес? 

- Ми намагаємось робити все, що можемо. Днями юристи з "Екологія. Право. Людина" робили доповідь про те, як розвивається цей реєстр. Фактично, все тільки-тільки починає налагоджуватись. І тут дуже важливо, щоб на одному полі працювали не лише люди-ентузіасти, фахівці в природоохоронній сфері, екологи, громадські організації, а й державні органи (тому печально, що в нас вже рік немає профільного міністерства). 

От, є приклад: збитки завдані двом заповідникам. Екологи подають позови до українських судів, аби визнати на національному рівні, що шкоду цю заподіяла Росія. Її треба визнати винною, аби пізніше стягнути з неї репарації за завдані збитки. Хтось, звісно, скаже: "Так вона ж не заплатить зараз!". Це так. Але якщо український суд все грамотно зробить і винесе таку постанову, то, коли дійде до міжнародних судів, кожен такий випадок уже буде розглянутий, по кожному будуть наведені докази, всі аргументи… Тоді міжнародному суду залишиться тільки погодитися або не погодитися із висновком українського. І, можливо, в багатьох випадках, зважаючи на вже зібрану доказову базу, навіть не треба буде додатково розглядати справу. 

Так, от. У згаданих мною випадках по шкоді двом заповідникам. В одному – по Національному природному парку Кам’янська Січ (Херсонська обл., - УНІАН), суд в Україні не захотів займатися позовом. Сказали, що подавати такий позов має не громадська організація, а державна екологічна інспекція - від імені держави. Проте саме інспекція, регіональний підрозділ, який має контролювати питання по Кам’янській Січі, не захотів цим займатись.

В іншому випадку - по Національному природному парку Деснянсько-Старогутський (Сумська обл., - УНІАН) суд розглянув позов успішно. Вже є рішення. І це приклад того, як це повинно працювати в Україні на постійній основі. 

На жаль, часто спрацьовує людський фактор. В першій історії судді не захотіли перейматись, або їм було не цікаво. А в другому випадку сказали: "Так, це важливо". Розглянули і винесли рішення. 

Ad

- Там, де Росії не вдається досягти своїх цілей, вона воліє залишити фактично випалену землю. Якщо дивитись на Крим з цієї точки зору, то, на вашу думку, наскільки важко Україні буде провести там екологічну регенерацію після деокупації? 

- В Криму, як і по інших територіях, все залежить від конкретного випадку. Нам доведеться оцінювати потреби у грошах, які зусилля доведеться докласти і час, за який все можна буде зробити. І, думаю, в деяких випадках доведеться вводити так звану червону зону. 

Нагадаю, після Першої світової війни на територіях Німеччини, Франції, Бельгії, де проводились інтенсивні військові дії, де застосовувалась хімічна зброя, вирішили це не чіпати, крім дослідників і військових туди нікого не допускати. Зробили це з тієї точки зору, що це буде дешевше, ніж розмінувати, проводити обеззараження та рекультивувати. 

В нашому випадку зараз теж варто чесно оцінити, що і де ми зможемо зробити, а що і де – не зможемо. І треба це поняття – "червона зона" - вводити в законодавче поле. Робити це сьогодні, щоб після деокупації нам вже було, з чого починати. 

Тетяна Урбанська 

https://www.unian.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 10.07.2026 > Тема "Крим - наш дім"