Версiя для друку Обговорити в форумi

У Києві, на Контрактовій площі, експонується банерна виставка «Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту».

Однією з найбільших битв початкового етапу російсько-української війни стала оборона Луганського аеропорту. Утримання аеропорту мало стратегічне значення, адже давало можливість стримувати наступ ворога та відтягувало його значні сили.

 Оборонці аеропорту перебували майже в повному оточенні ворога. На території аеропорту не побував жоден журналіст.

 Участь в обороні брали бійці з понад 10 підрозділів — зі Львівщини, Дніпропетровщини, Луганщини Чернігівщини, Одеси, Закарпаття, Хмельницького, Чернівців.

 Оборона Луганського аеропорту — це 146 днів майже у повному оточенні.

 При обороні Луганського аеропорту та у суміжних операціях загинуло 196 наших військовослужбовців.

 Ця героїчна і водночас трагічна історія бере свій початок наприкінці 2013 року, коли в Луганську, як і в інших містах України, почалися акції на підтримку Євромайдану.

 Попри тиск і загрози, в місті сформувався проукраїнський рух. Активісти організовували мітинги, інформаційні кампанії, поширювали листівки та підтримували зв’язок із Києвом.

 Одночасно в регіоні активізувались проросійські сили. До Луганська почали прибувати організовані групи з Росії. У березні 2014 року проукраїнські мітинги дедалі частіше зазнавали нападів.

 6 квітня бойовики захопили будівлю СБУ в Луганську. Українські силові структури виявились неготовими до масштабної гібридної операції Росії. Вже стало зрозуміло, що конфлікт переходить у фазу збройного протистояння.

 Попри небезпеку частина жителів Луганська продовжувала підтримувати українських військових і державу.

 Волонтерка Юлія Красільнікова згадує: “Серед іншого у нас утворився відділ зв’язків інформування активістів, розсилання повідомлень, листів тощо); були хлопці та дівчата, які займалися інформаційно-пропагандистською роботою (виготовлення та розповсюдження по місту інформаційних листівок, патріотичних наклейок. Пізніше, навесні, сформувався волонтерський напрямок”.

 Майор луганської міліції Антон Потураєв: “Група, яка безпосередньо “дуплила” моїх хлопців (під час штурму будівлі СБУ), - усі були або в балаклавах, або в медичних масках, у толстовках з капюшонами, майже всі були одягнені в зручний одяг і всі абсолютно тверезі. Тобто люди їхали конкретно “на розбірку”, підготовлені”.

 Ультрас луганського ФК “Зоря”, волонтер Микита Рибальченко; “Коли захопили СБУ, стало зрозуміло, що ми повністю випадаємо з гри, адже у них уже була зброя, а у нас її не було — жодне з силових відомств так і не прийшло нам на допомогу. І фактично жодних реальних дій щодо локалізації та усунення загроз територіальній цілісності України силовими структурами вжито не було”.

 8 квітня 2014 року для захисту стратегічного об’єкта до аеропорту прибувають перші українські десантники — військовослужбовці 80-ї окремої аеромобільної бригади. Завдання з охорони швидко переросло в повноцінну оборону в оточенні.

 29 квітня Луганськ фактично окуповано.

 Упродовж квітня — травня 2014 року місцеві активісти та волонтери розгорнули допомогу військовим в аеропорту (продукти, медикаменти, кошти). Саме тут, на Луганщині, зароджуються перші потужні волонтерські мережі підтримки ЗСУ.

 18 квітня 2014 року захоплено будівлю обласного управління МВС України. Українська влада втратила контроль над областю.

 Частина проукраїнських активістів мусила залишити місто. Дехто перейшов у підпілля, продовжуючи підтримувати військових.

 11 червня 2014 року Державна авіаційна служба України через неможливість забезпечення авіапасажирів та повного контролю над усіма технологічними процесами відкликала сертифікат експлуатанта у Міжнародного аеропорту “Луганськ”.

 Волонтер Сергій Глотов згадує: “На кожному мітингу вдавалося зібрати щонайменше 800-900 гривень. Загалом щодня ми збирали від 1000 до 3000 гривень. Допомоги ставало дедалі більше, і ми дізнавалися про інші військові підрозділи, яким теж намагалися допомагати. Фактично до кінця квітня ми об’їздили всі військові частини області. Приблизно 70 % допомоги збиралося в Луганську”.

 Солдат 80-ї ОАМБр Євген Балан: “Відчуття свята було неймовірне. Ми були дуже раді, що знайшлися патріотичні люди там, на Луганщині. Нам було дуже приємно, адже ми всі були далеко від дому, а вони робили нам свято. Дівчата співали, роздавали паски та різні солодощі.

 Під час оборони Луганського аеропорту місцеві жителі та волонтери відігравали надзвичайно важливу роль. Люди передавали військовим їжу, воду, ліки, одяг і навіть свої особисті запаси, які були дуже скромними.

 Не всі, але багато жителів Луганщини підтримували українських військових, ризикуючи власним життям — адже на окупованій території йшло справжнє полювання на волонтерів. Безпрецедентна волонтерська підтримка ЗСУ стала для ворога однією з несподіванок від самого початку війни.

 Однак ціна такої підтримки була дуже дорогою: трагічна доля спіткала багатьох волонтерів. Однією з найвідоміших історій стало вбивство Олени Куліш, луганської радіоведучої і волонтерки, та її чоловіка Володимира Альохіна, які допомагали оборонцям аеропорту продуктами і водою.

 Волонтерка з села Переможне розповідає: “Забрали Олену з чоловіком, і ми думали, що вони живі. Не думали, що їх розстріляють. Думали — ну, вони ж не звірі. У Олени мама щойно померла. Коли ховали був такий обстріл, що свічки тремтіли, їх здувало. І ми навіть не знали, що їх (Олену і Володимира) нікуди не відвезли, а вивезли на околицю села і розстріляли”.

 Їхні тіла знайшли майже через рік у полі.

 7 травня 2016 року Олену Куліш і Володимира Альохіна було посмертно нагороджено орденом “Народний герой України”.

 Військовим також відомі випадки, коли бойовики розстрілювали місцевих жителів після того, як українські війська відступали з тих територій. Кількість страчених окупантами жителів Луганщини наразі невідома.

 Солдат 80-ї ОАМБр Тарас Личко згадує: “ Особливо важлива ця підтримка народна була на початку війни. Потрібно піднімати це питання, дуже велику увагу приділити волонтерам. Може не завжди називати їхні імена, тих, які є вихідцями із Донбасу. Ми тут повинні наголосити, що українська армія встала з колін завдяки українському народу”.

 Старшина 1-ї ОТБр Олексій Лозовий: “Місцеві жителі, я не можу сказати, що були погано налаштовані. Те, що найбільше тоді мені врізалося, це коли жінка вийшла і всю нашу колону хрестила, проводила, а чоловіки пожимали руку зі словами: “Тримайтесь!” Місцеві говорили українською, російською тільки в місті, хтось в Щасті, але так, як і в нас — суржик”.

 20 серпня 2014 року під Георгіївкою відбувся один із перших підтверджених боїв із підрозділами збройних сил російської федерації — зокрема з військовими Псковської десантної дивізії. Українські бійці захопили російську бойову техніку та документацію.

 В тих перших боях формувалося нове українське військо та нове громадянське суспільство.

 Перед виходом з Луганського аеропорту бійці залишили напис: “Ми повернемося”.

 Контроль над аеропортом не дав ворогу створити повноцінний повітряний міст, застосувати власну авіацію і висадити десант, а отже = зірвав стратегічний задум наступальної операції окупантів.

 Герой України, керівник оборони Луганського аеропорту, генерал-майор Андрій Ковальчук пояснює: “Коли ми вийшли з Луганського аеропорту, нас не вибили — ми просто його залишили. Бо необхідності його тримати як стратегічну точку, точку опори далі не було”.

 Офіцер запасу ЗСУ, учасник оборони Луганського аеропорту Юрій Руденко: “У Луганському аеропорту ми обороняли не сам аеропорт, Луганськ, Луганщину — ми захищали всю Україну, щоб це пекло не прийшло у наші міста та наші домівки”.

 Учасник оборони Луганського аеропорту, полковник Олександр Окусок: “Звільнити Луганськ підрозділи ЗС України могли — були б втрати, але не такі, які ми маємо на цей час. Підрозділи хотіли йти вперед, але команди не надходило. Таке відчуття було, що могли, чекали тільки наказу. Луганськ був оточений нашими військами, поки не увійшли регулярні війська РФ”.

 Герой України, учасник оборони Донецького аеропорту полковник Вадим Сухаревський: “Коли я згадую 2014 рік, я кажу, що ми пройшли по лезу ножа, і все, що відбулося — це насправді диво. Бо якщо ми згадаємо події після Майдану і до президентських виборів — це було дійсно страшне. І навіть, коли почалося повномасштабне вторгнення в 2022 році, я казав: “Все ж таки це не чотирнадцятий”.

 Герой України, учасник оборони Луганського аеропорту, командувач повітряно-десантних військ України, бригадний генерал Олег Апостол зазначає, що досвід бойових дій 2014 року було використано для перепідготовки та реформування української армії: “Завдяки набутим знанням, досвіду, навичкам та професіоналізму оновлена українська армія змогла відбити агресора у 2022 році”.

 Виставка “Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту” підготовлена Українським інститутом національної памяті спільно з Міловською селищною військовою адміністрацією Старобільського району Луганської області та Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Міловської селищної ради за матеріалами книги-хроніки “У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту”. Автори-упорядники-книги: Сергій Глотов, автор ідеї, Анастасія Глотова, Юрій Руденко, Ірина Грабовська і Дмитро Путята.

 Книга грунтується на спогадах понад 140 безпосередніх учасників оборони Луганського аеропорту.

 Автори виставки стверджують: “Перемагає той, хто пам’ятає”.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2026 > Тема "Резонанс"