Версiя для друку Обговорити в форумi

21 квітня в просторі PEN-Ukraine відбулася презентація фотокнижки Владислава Краснощока «Документи війни». Модератором заходу виступила Ольга Ковальова.

Художник Владислав Краснощок народився 1980 року в Харкові. Закінчив Харківський медичний університет, працював щелепно-лицевим хірургом у Харківській державній клінічній лікарні швидкої та невідкладної допомоги ім. О.І. Мещанінова. В 2018 році перейшов до приватної стоматологічної практики.

Роботи Краснощока зберігаються в музеях Києва та Харкова, а також США, Бразилії, Франції і Японії.

 О.К.: Ким ти сам себе вважаєш сьогодні?

 В.К.: Я творча людина з Харкова. Художник, який, крім усього, працює з фотографією. Представник Харківської школи фотографії. 17 років займаюся фотографією. Перед повномасштабним вторгненням російських військ зробив велику перерву. А з початком повномасштабної російсько-української війни вирішив знову зайнятися фотографією.

 О.К.: Чи вважаєш ти, що книжка залишиться в історії, як щось значиме?

 В.К.: Якщо щось прилетить і загине твій архів, то книга збережеться і розійдеться по світу.

 О.К.: Чому твоя книга не має суворої хронології?

 В.К.: Це скоріше образна річ. Щоб дитина побачила і відчула, що відбувалося.

 О.К.: Чи відбираєш ти фото?

 В.К.: Є теми, які візуально не можна покласти і такі речі я прибираю. Іноді, щоб зберегти динамічний ряд, доводиться жертвувати фотографіями. Щоб одне фото не перетягувало на себе увагу.

 О.К.: Як відбувався відбір фото для книги?

 В.К.: Спочатку береш купу фото, потім відбирає з неї, потім знову відбираєш.

 О.К.: Як тобі вдалося, що американське видавництво випустило в світ твою книгу?

 В.К.: Я познайомився з фотографом Джеймсом Ашкеназі, який живе в Нью-Йорку та Стамбулі. Ми разом фотографували. Джеймс запропонував зробити книгу. Наприкінці книги якісь мої нотатки.

 О.К.: Скільки в книгу вкладено бачення дизайнерів і твого бачення?

 В.К.: П’ятдесят на п’ятдесят.

 О.К.: Чи згоден ти, що потік твоїх фото перетворився на нескінченний і треба шукати щось нове?

 В.К.: Так, треба вже робити зупинку, таку, як книга.

 О.К.: Чи важливо шукати авторську мову?

 В.К.: Це завжди важливо.

 О.К.: Який наклад книги?

 В.К.: 1500 примірників. З них – 1100 – в Нью-Йорк, 70 – людям, які допомагали, 300 примірників залишаються в Україні.

 О.К.: Книга двомовна. Текст – українською і англійською мовою. На кого вона розрахована?

 В.К.: Найбільше на українців. Є сухі факти, День Незалежності, Будапештський меморандум, щоб західний читач зрозумів, що у нас відбувається.

 О.К.: Фотограф має відповідальність?

 В.К.: Не нашкодити нікому своїми фото. Не викладати фото, якщо хтось може від цього постраждати.

 О.К.: Чи є в тебе якісь особисті етичні стандарти?

 В.К.: Якщо я відчуваю, що це треба, то я це роблю.

 О.К.: У професійному середовищі можна почути думки, що ти більше робиш інтерпретацію, арт?

 В.К.: Моя інтерпретація і візуальна мова – це те, як я хочу, щоб мої фото сприймали. Всі художники, які працюють з віртуальним мистецтвом так чи інакше маніпулятори. Ти вибираєш, що фотографувати, акцентуєш увагу на якійсь деталі.

 О.К.: Що чесніше в історичному розрізі – сухе документування чи образність, яку ми можемо додати?

 В.К.: Один фотограф робить фактаж, інший образ.

 Запитання із зали: Що ти не зняв, хоча хотів?

 В.К.: Не зняв тактичну авіацію. Хоча зняв армійську авіацію.

 Запитання із зали: Чи були речі, які ти міг зняти, але не знімав?

 В.К.: Так, якісь поховання чи ще щось.

 Запитання із зали: Як ти ставишся до цифри?

 В.К.: Я нещодавно повернувся до чорно-білої фотографії. Морг, робота судмедекспертів. Якщо фотографія гарна, то вона буде гарна, а якщо погана, то нічого не зробиш. Взимку проблема. Плівка ламка. Треба брати кілька фотоапаратів. Це зручно. Якщо в одному фотоапараті закінчилася плівка, береш інший.

 Запитання із зали: Як знайти свій візуальний стиль?

 В.К.: Головне робити так, щоб тобі самому подобалося. Критики нехай ідуть подалі. Хоча завжди цікаво, як твої роботи сприймають.

 Запитання із зали: Чи є у вас якісь критерії до ваших членів спільноти, коли вони попадають у зашквар?

 О.К.: Є комітет з моралі Національної спілки журналістів України.

 О.К.: Ти вважаєш себе фотографом –документалістом?

 В.К.: Так. Коли ми повернемо наші території, то буде ще багато чого.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 24.04.2026 > Тема "Душі криниця"