Версiя для друку Обговорити в форумi

Державами та народами не раз піднімалося питання стосовно їхньої місії на землі та історичного призначення. Людина завжди замислювалася над вічною проблемою: що я є, для чого прийшла у цей світ? Відкинувши нашарування минулого - явного і нез'ясовного, славного і ганебного, - всього того, що разом складає історію, погодьтеся, що серед визначених і суперечливих призначень України є ще одне - пісенне.

Який чинник є визначальним, за якою такою ознакою українська душа відчуває їй споріднену та близьку у далеких Австралії, Америці чи Канаді? За одягом? Його можна купити. Предметами побуту? Цього замало. Врешті-решт зробити щось власноруч можна і навчитися. А от коли звучить українське слово, лине українська пісня, спадає усе набуте, і бачаться сутність людини, її культура, її походження.

Чи знають наші діти (та й ми самі) ту українську еліту, котра творила історію начебто й у себе вдома, але завжди під пильним наглядом держави, а за кордоном - ніби вільно, але за ґратами багаторічної завіси? Якщо є розумний вчитель, він сам розповість дітям про це, оскільки поки що в підручниках цих відомостей обмаль (а то й немає взагалі), та щось доповнять вдома батьки при умові, що їм є про що розповісти. Тож залишається уповати на діяльність справжніх подвижників, котрі, розуміючи та відчуваючи вакуум знань з розвитку рідної української культури, відкривають для нас імена, вписані золотими літерами в історію світової культури та мистецтва. Серед них - ім'я композитора Василя Васильовича Безкоровайного.

Творча спадщина Василя Безкоровайного нараховує понад 350 творів різноманітних жанрів - пісні для мішаних та чоловічих хорів, солоспіви, численні композиції для фортепіано, скрипки, віолончелі, церковні пісні, обробки народних пісень. Серед творів, написаних для симфонічного оркестру, - "Думка-шумка", "Різдвяна увертюра". Дитяча казка-опера на три дії "Червона Шапочка" - один з останніх великих закінчених творів митця. Плідна діяльність Василя Безкоровайного свідчить про те, що він був не лише композитором, а й диригентом хорів, піаністом, педагогом, засновником оркестрів, музичних шкіл.

Василь Васильович Безкоровайний народився в місті Тернополі, 12 січня 1880 року. Змалку любив пісню й цікавився музикою, навчався грі на скрипці та фортепіано. Вивчав у Львові математику й фізику, продовжував вдосконалювати музичну освіту в консерваторії, де опановував також теорію музики. У 1898 році пише свій перший твір "Гей, хто на світі!" для баритона та чоловічого хору на вірші Івана Франка. Після навчання у Львові здійснив подорож країнами Західної Європи (побував у Відні, Парижі, Лондоні), де поглибив свою музичну освіту, знайомлячись з творами визначних композиторів. Повернувшись додому, викладав у Станіславові (Івано-Франківську), Тернополі, Золочеві. У цих містах організовував хори та оркестри, засновував відділи Українського Музичного Інституту ім. Миколи Лисенка. Безупинно створював нові музичні й вокальні твори, став відомим українським композитором, його хорові пісні й солоспіви лунали по містах і селах Галичини та поза нею.

Треба зважити на те, що це були важкі часи, коли людям нав'язувалися чужі звичаї, мова, адже західноукраїнські землі до 1939 року були під пануванням Австро-Угорщини, Польщі. Діяльність Василя Безкоровайного можна порівняти з подвигом, адже всією своєю творчістю він пропагував українську народну пісню, творчість рідного народу. Василь Безкоровайний ніколи не забував своїх витоків. Під час Другої світової війни був змушений залишити Батьківщину, спочатку перебував в Австрії, а 1949 року переїхав до США, до міста Баффало, де продовжив свою музично-композиторську діяльність. Перша українська казка-оперета для дітей "Червона Шапочка" була написана В. Безкоровайним у 1961 році на вірші поета Леоніда Полтави і з успіхом пройшла на сценах українських дитячих театрів у США, Канаді, Австралії.

12 березня 1999 року в Сімферополі було створено науково-творче товариство Василя Безкоровайного, мета і завдання якого - духовне відродження української нації, пропагування творчості маловідомих українських композиторів, насамперед, спадщини Василя Васильовича. Головою товариства є Богдан Миколайович Безкоровайний - родич композитора. У 2000 році мистецькі кола України широко відзначали 120-річчя від дня народження Василя Безкоровайного. Концерти, присвячені цій даті, пройшли у багатьох куточках нашої держави: у Будинку вчителя м. Києва, навчально-виховному комплексі "Українська школа-гімназія" м. Сімферополя, церкві святого Лазаря м. Львова, в Ужгородському державному музичному училищі ім. Дезидерія Задора, в Українському культурно-інформаційному центрі м. Севастополя, Луганській обласній універсальній бібліотеці, концертному залі ім. С. Прокоф'єва Донецької обласної філармонії. Проведенню концертів сприяв та надавав фінансову підтримку  зять композитора, доктор медицини Євген Стецьків зі США.

Значущою подією для пропаганди українського пісенного слова та музичної спадщини талановитого українського композитора став вихід у світ компакт-диска "Затремтіли струни", присвяченого його творчості. Цей випуск був здійснений за ініціативи та жертовної підтримки Євгена Стецьківа в пам'ять про дружину Неонілу - дочку композитора Василя Безкоровайного. 26 листопада 2002 року у редакцію "Кримської світлиці"  завітали Богдан Миколайович та Наталя Степанівна Безкоровайні. Тут відбулася презентація цього диска.

Робота над компакт-диском тривала шість років. Всі записи були здійснені у великій студії Національної радіокомпанії України. В роботі брали участь заслужена артистка України, лауреат премії АРК, солістка Кримської державної філармонії Наталя Безкоровайна (сопрано), заслужений артист України, соліст Національної радіокомпанії України Василь Бокач (баритон), лауреат міжнародних конкурсів Олесь Журавчак (сопілка), соліст Оркестру народних інструментів Національної радіокомпанії України Володимир Гонтар (скрипка), заслужена артистка України, солістка Національної філармонії України та Національного Будинку органної і камерної музики, солістка камерного ансамблю "Київ" Ганна Нужа (віолончель), викладач Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Людмила Скірко (фортепіано), а також оркестр народних інструментів Національної радіокомпанії України (художній керівник і головний диригент - народний артист України, професор Святослав Литвиненко). За словами Богдана Миколайовича, компакт-диск, котрий поєднав солоспіви, інструментальну музику, різножанрові твори (а всього їх 15), буде безкоштовно розповсюджений в музичних закладах Криму та України.

- З 350 творів Василя Безкоровайного свого часу видавалося лише близько 100 (на кошти автора), а ще 250 зараз перебувають у рукописах, - розповів журналістам Богдан Безкоровайний. - Вони збереглися завдяки зусиллям Стефанії Стебницької - дружини композитора  та дочки  Неоніли. Деякі твори знаходяться в науковій бібліотеці ім. В. Стефаника у Львові, а також в закритих фондах наукової бібліотеки Національної академії наук України. Наше завдання - їх відшукати, відтворити, дати нове життя.  Частина спадщини була передана в Тернопільський краєзнавчий музей, Сімферопольському науково-творчому товариству, в Музей ім. М. Лисенка м.  Києва.

На майбутнє плануємо організувати концерти в багатьох регіонах України, в яких звучатиме музика Василя Васильовича. Сподіваємося, що і в Криму його твори житимуть у виконанні дитячих, а також інструментальних, оркестрових колективів.

- Коли я вперше взяла ноти в руки, то зрозуміла, що не виконувати ці твори неможливо, вони  наче для мене написані, - продовжує розмову Наталя Степанівна. - Ми повинні виховувати в собі почуття національності, слухаючи свою музику. За кордоном українці виживають, слухаючи національні твори. Стирається надпис на камені, пам'ятнику, а українська пісня залишатиметься вічно.

На цьому компакт-диску записаний "Сон" на слова Т. Шевченка у виконанні заслуженого артиста України Василя Бокача. Яка велич ідеї, думки! В чому наше призначення? Куди зникла наша козацька слава? Тож нам не треба плакатися, - треба співати, будувати, йти до людей! Тепер я знаю, що говорити людям зі сцени. Виходиш до них і відчуваєш цю ауру. Іноді відбуваються дивні речі, але це також зцілення - музикою, голосом, самою своєю присутністю. І душа людини відкривається, оживає, тому що її торкається жива українська пісня. Після концертів до мене підходять і дорослі, і діти, дивуються почутому та діляться враженнями: "Ми вперше почули такий величний голос!" Коли виступала у Польщі, прийшла до мене жіночка пересвідчитися, чи я не заховала десь мікрофон. Так я її запевнила, що ні, у мене немає нічого, окрім того, що дала мені природа. Пригадую випадок, коли, випадково потрапивши на мій виступ в Будинку офіцерів у Сімферополі, почувши українські пісні, дівчина допитувалася, де можна навчитися так співати. І тоді подумалося: так, дитино, не очерствіла твоя душа, відтанула... 

Ще до виходу компакт-диска за сприяння товариства Василя Безкоровайного та Національної радіокомпанії України у 1997 році було зроблено записи, котрі увійшли до "Золотого фонду" нашої національної культури. З оркестром народних інструментів Національної радіокомпанії України я записала романси "Засумуй, трембіто" (слова Р. Купчинського), "Затремтіли струни" (на слова О. Олеся), "Де ж ти, листочку" (слова Б. Лепкого), "І сад зацвів" (слова М. Філянського), які включала до своїх концертів, що відбувалися в Криму, інших регіонах України, за кордоном. Коли відспівуєш концерт, то вже потім розмірковуєш, що вдалося, а що ні. І загалом це вже не так важливо, оскільки концерт вже пройшов.

А компакт-диск - це на віки. Чи знаєте ви, що означає записатися на компакт-диск, котрий увійде в "Золотий фонд" України? У мене на все був лише тиждень відрядження, робота виснажувала так, що не була певна,  буду жива чи ні. Все потребує колосальної праці та енергії: щоб кожна нота була вивірена, кожний звук - чистий. Послухайте ж, яка тут музика! Коли слухаєш кожну пісню Василя Васильовича, уява домальовує картину, сповнену життя, простору, краси. Хочеться дихати на повні груди. Музика композитора заслуговує великої сцени, прекрасної акустики. Тож не випадково після концерту в Будинку вчителя м. Києва  до нас підходили схвильовані, розчулені люди, вони плакали і говорили: "Ця музика не гірша від Рахманінова".

28 вересня 2001 року на запрошення Національної радіокомпанії України і народного артиста України, професора, композитора І. Карабиця я брала участь у ХІІ Міжнародному музичному фестивалі "КИЇВ МУЗИК ФЕСТ-2001", де композитори і виконавці багатьох країн представляли свою національну музику. На столичній сцені виконала солоспіви В. Безкоровайного на слова Олександра Олеся "Чари ночі", "Затремтіли струни". Поряд з творами корифеїв, митців зі світовим ім'ям, звучала музика і Василя Васильовича.

- Окрім концертної, займаюся й педагогічною діяльністю, викладаю в Кримському філіалі Київського національного університету культури та мистецтв, - продовжувала Наталя Степанівна. -  До кожного треба шукати індивідуальний підхід. Трапляється так, що дитина гроші за навчання заплатила, а в голові немає нічого. Не хоче співати українською, відмовляється. Добре, кажу тоді, а що ж ти повезеш в Київ - столицю нашої держави, що там заспіваєш? І поступово дитина починає розуміти значимість свого навчання, своєї мови, її свідомість змінюється. Маю надію, що прекрасні твори Василя Безкоровайного будуть виконувати і наші діти.

В присутності працівників редакції "Кримської світлиці", журналістів "Кримської газети", "Голосу України" компакт-диск "Затремтіли струни" був вручений представникам радіокомпанії "Ассоль", які запевнили, що записані на ньому мелодії транслюватимуться і в радіомережі Криму. Компакт-диск "Затремтіли струни" був подарований і редактору відділу літератури газети "Кримська світлиця" Данилу Андрійовичу Кононенку, котрий, висловивши подяку, додав: "Я був особисто знайомий з Неонілою Стецьків - дочкою композитора, яка в 70-ті роки приїздила у складі українських митців Канади в Україну і побувала в Криму. Ніколи не думав, що це знайомство отаким бумерангом історії повернеться до мене і я триматиму в руках цей  компакт-диск".

Богдан Миколайович та Наталя Степанівна Безкоровайні побажали працівникам "КС" добробуту, процвітання і висловили сподівання, що ця зустріч започаткує тісну співпрацю.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2002 > Тема "Українці мої..."