Версiя для друку Обговорити в форумi

У Національному музеї літератури України в Києві відкрилася виставка мистецьких творів Валерія Пузіка «Лінія пам'яті». Автор – письменник, художник, сценарист, режисер і військовослужбовець ЗСУ – представляє власні книжкові ілюстрації, ескізи до п’єс, живописні роботи серії «Південний пейзаж».

 Валерій Пузік – учасник платформи «Культурні сили» - об’єднання, що інтегрує мистецтво безпосередньо у військове середовище. Шлях Пузіка як добровольця з 2015 року та активна творча діяльність роблять його одним із найяскравіших представників сучасної ветеранської літератури та мистецтва, який через різні медіа (текст, кіно, живопис) фіксує досвід українського воїна та людини в умовах війни.

 Як зазначає сам Валерій, його ілюстрації створені в 2023 році на Херсонському напрямку або в степах Запорізької області, є «своєрідною хронікою подій». Це документалістика, втілена в художніх образах, де кожна риска має географічну та емоційну прив’язку.

 Назва «Лінія пам'яті» метафорично відсилає і до лінії фронту, і до лінії олівця на папері, і до нашої пам'яті. Для Валерія Пузіка малювання стало способом терапії та фіксації реальності, яку неможливо передати лише словами. Ці малюнки трансформують індивідуальні переживання окремої особистості у спільну культурну пам’ять нації. Вони допомагають глядачеві, який перебуває в тилу, відчути ритм війни черрез візуальні образи, а військовим – побачити своє життя, віддзеркаленим у мистецтві.

 Роботи В. Пузіка позбавлені зайвого пафосу. Це чесний, подекуди суворий, але глибоко гуманістичний погляд на дійсність. У світі, де війна намагається стерти ідентичність, ці ілюстрації стають інструментом збереження сенсів.

 Пузік додає до малюнків короткі тексти. Наприклад, під малюнком підпис: «Будинок зазнав значних пошкоджень внаслідок варварського авіаудару армії Росії по Одесі у 2023 році».

 Спогад про фронт: «Найбільше лякала тиша, її причини та наслідки. Коли бомблять, все більш-менш зрозуміло. Тим паче, особисто я зацікавлений, щоб вони витрачали більше боєприпасів. У них корегувальники косі. Бувало, повністю касети граду випускали десь у поле, пролітали над нами – в нікуди…»

 Або такий афоризм: «Життя закоротке, щоб боятися».

 Один із учасників захисту України Максим Кривцов (позивний «Далі») говорив: «Якщо тікатимете від війни, вона обов’язково наздожене вас. Підійдіть до дверей та послухайте, як вона підкрадається».

 Валерій Пузік стисло характеризує покоління, чия молодість припала на роки війни: «Коли Далі ще не був Далі, а був Максимом з прізвищем Кривцов. Коли ніхто з нас навіть уявити не міг щось про Євромайдан, який пізніше охрестили Революцією Гідності. Коли ми не відчували на запах лютий чотирнадцятого. Коли ми не знали про бойові дії нічого. Коли ми не ховалися за позивними, а називали свої імена. Тоді ми навіть не думали про війну, як таку. У нас були мрії про поїздки в Крим, про подорожі світом, про літературу, кіно, моду, музику та концерти. Коли у нас не було позивних – ми були дітьми. Ми могли сміятися та мріяти. Ми не відкоадали своє життя на потім. Ми були…

 А зараз. Ми такі молоді. І живі. Ми лише нещодавно вигадали собі позивні. Ми вступаємо в річку з назвою Війна. Довга, затяжна війна. І втрат буде з кожним днем, роком, десятиліттям - все більше. Але зараз ми молоді. Ми думаємо, що попереду вічність і що море по коліна. Спробуй переплисти цю річку. Спробуй, виживи».

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 10.04.2026 > Тема "Душі криниця"