Версiя для друку Обговорити в форумi

17 березня в приміщенні PEN-Ukraine відбулася презентація фотокнижки Лізи Букреєвої «Тут зводять будинки з попелу». Авторка упродовж кінця 2023 - серпня 2024 року побувала з фотоапаратом в Харкові та визволених районах Донецької, Харківської і Херсонської областей. Вона так пояснює причину створення цієї книги: «Для мене було важливим знати, як живуть люди у прифронтових та деокупованих містах України. Мені хотілося, щоб ви побачили, як живуть ці люди і хто вони».

 Ліза Букреєва розповідає про свою роботу: «Працюючи над цим проєктом, я жила в таких самих умовах, як і місцеві: ночувала в приміщеннях лікарень, місцевих дитячих садочках разом з волонтерами, або ж у квартирах людей, які покинули свої міста на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. В одній з таких квартир у Нікополі більшість речей залишалась на місці. Мені постійно здавалося, що мене тут не має бути, і що власники мають повернутися ввечері додому, але ніхто не прийшов. Щоправда, кожен вечір навідувався щур, за поведінкою якого я розуміла, що зараз буде обстріл з артилерії задовго до першого удару».

 Цікаво те, що місцеві найчастіше люди були вдячні Лізі: «Мені також зустрічалися різні люди, портрети яких ви можете побачити в цій книжці. Майже кожен з них намагався мене чимось пригостити, відчуваючи вже вдячність до мене, вдячність за мою присутність. Любов, вона часто саме в присутності, в плавленому сирку та збитій пінці розчинної кави на кухні квартири, куди вчора поверхом вище влучив артилерійський снаряд».

 Чому люди залишаються на цій поруйнованій землі, часто під обстрілами? Ліза Букреєва розмірковує: «Часом важко зрозуміти, чому ці люди залишаються на цій землі, в умовах, де майже відсутня логістика, де часто немає стабільного водопостачання й електроенергії, де постійні обстріли, і сусіди гинуть підірвавшись на міні. Це не про стіни, або матеріальні речі. Для мене це щось про гідність, де ніхто не буде вказувати, де мені жити й помирати. Щось про відчуття дому, залишити який означає зрадити, і цю втрату прийняти складніше, ніж втрату свого життя. Ми можемо цей вибір не розуміти й критикувати, вважаючи, що бажаємо кращого цим людям, тобто безпеки. Але я б хотіла, щоб ми поважали це. Вони також розуміють неможливість близького майбутнього саме на цій землі, але продовжують її обирати».

 Букреєва зазначає: «Ще в грудні я назвала цю серію (фото) «Тут зводять будинки з попелу», а в лютому 2024-го побачила, що на сході люди буквально будують будинки з ящиків від відстріляних снарядів».

 На світлинах ми бачимо, в яких умовах живуть люди на визволеній землі. В Харкові палає лісосмуга внаслідок прильоту російського КАБа.

 Шкільний кабінет зруйнованої під час визволення школи в селі Нововоскресенське на Херсонщині. В цій школі розміщувалися російські окупанти, які облаштували там «яму» для катування місцевих жителів.

 А в Калинівському тієї ж області послання російського військовика залишене на дошці в школі: «Извините нас за бардак, мы не хотим войны, это не наша война. Мы братский народ. Слава роду!» На подвір’ї цієї школи була розміщена катівня та тюрма для місцевих жителів. Ув’язнювали переважно чоловіків за відкрито українську позицію.

 Або в Довгенькому на Харківщині могила одного із синів на подвір’ї будинку, в якому зараз проживає його мати Ірина з чоловіком. Тіло Романа родина виявила в спальні, завалене уламками будинку. Увесь цей час біля загиблого лежав його вірний пес.

 Це могила однієї людини. А ще ж є масові поховання. В місті Ізюм Харківської області виявлена братська могила майже півтисячі закатованих і вбитих російськими окупантами людей. Л. Букреєва зауважує: «Вся моя країна – суцільна братська могила. Раніше я не до кінця розуміла це словосполучення. Тепер я його бачила».

 Дійсно, на окупованих землях братські могили. А мабуть, уже в усіх чи майже всіх містах і селах України окремі могили героїв, що віддали свої найчастіше молоді життя за те, щоб наш народ самостійно вирішував свою долю. І це справді гігантська братська могила на всю Україну.

 Значна частина визволеної території залишається замінованою: білі стрічки праворуч вказують на межу, до якої розмінована територія – приблизно 40 сантиметрів узбіччя. Далі замінована територія.

 Ще на одній світлині консервований кавун – традиційна страва з півдня України. Під час деокупації Херсонщини місцеві роздавали цю страву українським визволителям на знак подяки.

 Місцеві допомагають українській армії. Це, зокрема, засвідчило фото, на якому жінки-волонтерки пакують зв’язану ними для наших військових маскувальну сітку.

 На початку книги фотографка Букреєва повідомляє: «Цю книгу присвячено полеглому захиснику України, добровольцю і моєму дорогому другові Євгену (Остапу) Остапенку, який загинув, захищаючи Україну 8 вересня 2025 року. Честь і вічна пам'ять».

 Видання фотокниги Лізи Букреєвої «Тут зводять будинки з попелу» стало можливим завдяки підтримці Фондів Відкрите суспільство та Міжнародного фонду «Відродження».

 Анатолій Зборовський

На фото (зліва направо): Ліза Букреєва, Ірина Громоцька

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 27.03.2026 > Тема "Резонанс"