Версiя для друку Обговорити в форумi

22 січня в Колонному залі Київської міськдержадміністрації відбулася презентація книги «Хоробре серце Олега Куцина» (за загальною редакцією Романа Коваля, упорядники Роман Коваль і Ірина Гармасій) Книга побачила світ у Видавництві Марка Мельника. Це збірка спогадів про командира батальйону «Карпатська Січ», першого віце-президента Історичного клубу «Холодний Яр». Видання також містить інтерв’ю з Олегом Куциним. Він розповідає, як став українським націоналістом.

Олег Куцин народився 23 листопада 1965 року в Івано-Франківську, а виріс на Закарпатті. У родині розмовляли українською мовою, відзначали українські свята, співали українські пісні. А також здійснювали поїздки по місцях української слави. В дорозі розмовляли про рідний край, про Україну. Олег Куцин зробив висновок: «Мені з братом Миколою, який, на жаль, передчасно пішов із життя, закладалися не космополітичні цінності, а любов до свого рідного».

 Згодом бабуся Марцеля розповіла юному внуку, що рідні його мами загинули в УПА, а інших москалі виселили до Сибіру.

 Куцин згадує про свої студентські роки: «В Івано-Франківському інституті нафти і газу якщо хоч би два студенти виявляли бажання слухати пари російською, то викладач переходив на російську мову. Ми, кілька свідомих хлопців, протестували. У 1982-1984 роках нас викликали в райком комсомолу, «виховували», і ми відчували до себе загострену увагу керівництва інституту».

 Тим часом у 1988-1989 році в час горбачовської перебудови починаються українські мітинги, засоби масової інформації оприлюднюють раніше замовчувану інформацію. Багато розповідав Олегу брат Микола. Олег Куцин зазначав: «Нарешті я знайшов своє середовище та інтуїтивно відчув, що це моє». Він долучився до діяльності Товариства української мови, а потім Руху.

 Наслідки не забарилися. У 1990 році через тиск за участь у виборах на боці українських сил Куцин мусив звільнитися з роботи на заводі «Зеніт». У жовтні того ж року він поїхав у Київ на голодування зі студентами. Під час путчу в серпні 1991 року разом із однодумцями розповсюджували інформацію, створили страйковий комітет у рідному Тячеві на Закарпатті. Потім О. Куцин брав активну участь у підготовці референдуму про незалежність. Він пише, що поки шістдесятники-антикомуністи махали синьо-жовтими прапорами комуністи приватизували підприємства: «Потім маючи фабрики і заводи, кожні наступні вибори підкуповували голоси, готували заміну собі подібних, по своїй ментальності й світогляду. У нас фактично відбулася підміна еліти. Якщо у Східній Європі, Прибалтиці відбулася зміна влади, бо комуністи були усунуті, у нас залишилася та ж партноменклатура і їхні вихованці. Зміна влади ще не відбулася – з окупаційної на нову, європейську. Тому й у нас така ситуація у державі».

 Коли угорські сепаратисти хотіли проголосити автономію на Закарпатті, Куцин з товаришем написали листівку із закликом до боротьби, поклали її в Ужгороді кожному депутату в сесійній залі. Її прочитав Леонід Кравчук і наказав перенести це питання на наступну сесію. Так питання і відклали.

 Листівка була надрукована в друкарні Стрийської міськрайонної організації Державної самостійності України (ДСУ). Там Олег Куцин познайомився з тоді молодим журналістом Романом Ковалем. Куцин згадував: «Саме під його впливом я сформувався як націоналіст». Остаточно сформував світогляд Олега Куцина роман Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр». На той час Куцин вступив до ДСУ. Роман Коваль, Олег Куцин та інші націоналісти відродили славу Холодного Яру, перетворили це місце на один із священних центрів нашої історії, осередок вшанування героїчної боротьби українського народу за своє визволення в минулому і сучасному.

 Олег Куцин говорив: «З початку 1990-х я розумів, що рано чи пізно за Українську державу треба буде воювати. За роки панування Росії в Україні осіло стільки зайд і чужинців, що їх просто так не виженеш з України».

 З початком російської агресії в 2014 році Олег Куцин почав займатися волонтерською діяльністю, а потім з групою однодумців вирушив захищати Україну на Донбасі. Спочатку це була чота «Карпатська Січ». Вона виросла в добровольчий батальйон «Карпатська Січ». Наказом головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного добровольчий батальйон було реорганізовано на 49-й окремий стрілецький батальйон ЗСУ. Командиром став Олег Куцин. Це перший випадок в історії ЗСУ, коли командиром батальйону стала людина в званні молодшого лейтенанта. Побратими згадують, що «Кум» (позивний Куцина) був природженим лідером. Під його командуванням січовики завдали російським окупантам істотних втрат.

 Свободівець Юрій Сиротюк наголошував: «Поява в донецьких степах з початком першої у ХХІ столітті російсько-української війни підрозділу «Карпатська Січ» - пори незвичну для цих місць назву – все ж була історично закономірною. Бо ж від Сяну до Дону і від гір Карпатських по Урал – то все наша природна домівка. Від віків і довіку».

 Роман Коваль у «Незборимій нації» розповів, що «на Ізюмщині, де зараз лицарствує Добровольчий батальйон «ОДЧ «Карпатська Січ» Олега Куцина, 100 років тому бився з московською ордою отаман Григорій Савон… Загинув отаман у більшовицьких катівнях у 23-літньому віці. А справу Григорія Савона продовжив Володимир Савонов, загін якого вів боротьбу на сусідніх з Харківщиною теренах Донеччини. Минуло вже 100 років, а земляки з гордістю продовжують називати себе савоновцями».

 На сході є традиції боротьби з російськими загарбниками.

 Добровольці з самого початку опинилися в тяжкому становищі. Велика заслуга Олега Куцина полягає в тому, що «Карпатська Січ» була забезпечена потрібними матеріалами. Лера Бурлакова згадує: «Куцин завжди прагнув, аби про «Карпатську січ» знали. Без цього медійного шуму ми залишилися б ні з чим. Наш підрозділ офіційно не існував: жодних виплат, навіть тієї мізерної армійської пайки. Але завдяки тому, що Куцин завжди тримав «Карпатську Січ» у полі зору журналістів і волонтерів, у нас було все потрібне. І навіть більше: ми могли ділитися з армією – віддати комусь штани, допомогти сусідам – «Дніпру-1» чи 93-й бригаді. Він приймав волонтерів як рідних і будував ту підтримку, без якої ми не вижили б».

 15 січня 2015 року Олег Куцин після тяжкого поранення в Пісках говорив: «Я розумію зараз, що це війна на знищення однієї з держав. Або російської, або української. Співіснування цих двох держав я не бачу. Тому й не бачу швидкого закінчення. У Росії розуміють, що коли Українська держава постане – їхня імперія лусне і посиплеться. Ми дістали шанс вирватися з вікової залежності, з обіймів того північного ворога, який вкрав нашу історію і який сотнями років нищить нас як націю. Або вони захоплять нашу державу і знищать нас, або ми оборонимо свою державність, що призведе до розпаду Росії. Треба готуватися до тривалого протистояння, яке розтягнеться на роки. Нагадую, що в 1930-х наші політики також говорили, що от нам дали якісь маленькі блага і треба схопитися за тоненьку ниточку миру і тихо сидіти. А це призвело до голоду та мільйонів невинно убитих українців».

 У 2016 році Куцин говорив: «Щоб припинити війну, її треба виграти. Так, потрібні паузи, потрібно готувати резерви, доозброювати модернізувати армію, слід вигнати з армії корупціонерів, заробітчан, некомпетентних, саботажників, зрадників. Але потрібно готуватися до війни. Росія нас просто так не відпустить. За всю історію російсько-українських воєн Москва не виконала жодної угоди, підписаної з нами».

 19 червня 2022 року комбат Олег Куцин загинув унаслідок обстрілу російськими «градами» командного пункту, де він перебував.

 На сторінках книги зв’язківець «Карпатської Січі» Мар’ян-“Промінь» ділиться міркуваннями про відмінність війни в 2014 році і нині: «Ця війна зовсім не схожа на ту, що почалася на східному фронті у 2014 троці. Тут немаа ніяких обмежень. Якщо ту 2014 році ворога можна було зупинити обстрілом, то зараз їхня кількість така велика, що вони просто гинуть і по трупах своїх ідуть наступні москалі. Тому нам доводиться докладати більше зусиль, щоб стримати ворога. Московити використовують всі види озброєння та масового ураження, зокрема й заборонену Женевською конвенцією зброю. Також, на відміну від попередньої війни, ворог застосовує сучасні системи БпЛА, які точно коригують вогонь своєї артилерії. Тому на додаткові фортифікації йде багато часу та зусиль, абт вберегти наших бійців. Сучасна війна високотехнологічна. Вберегтись від ворожих засобів спостереження та авіарозвідки допомагають ППО та засоби радіоелектронної боротьби, якими ми, власне, користуємося».

 Свободівець Андрій Іллєнко на презентації підкреслив: «Ситуація тяжка, але фронт нині не під Києвом, не під Львовом, а на Донбасі. В цьому є заслуга і Олега Куцина».

 Військовик Руслан Андрійко повідомив, що 49-й окремий стрілецький батальйон масштабуватиметься до окремого штурмового полку «Карпатська Січ».

 Син Олега Івановича Тарас Куцин поділився спогадами про батька, разом із яким він воював проти російських окупантів.

 Цікаво знати, що в «Карпатській Січі» воюють представники 49 націй. Вони добровільно приїхали в Україну захищати нашу свободу. Це в той час, як чимало українців тікає за кордон.

 Микола Присяжнюк-«Британець» розповів: «Якось я почув, як американець та канадець ділилися своїми враженнями про «Карпатську Січ». Мене здивувало, що, навіть не розуміючи української мови, вони зауважили, що у «Карпатській Січі» командир насамперед думає про збереження життя своїхз бійців – незалежно від того, українці це чи іноземці. І таке ставлення командира до підлеглих їх надихало та мотивувало».

 Для боротьби за свободу і незалежність нашої Батьківщини приїхало, зокрема, понад 5 тисяч іспаномовних латиноамериканців. Вони так пояснюють, чому їм найбільше сподобалася «Карпатська Січ»: «Найбільше вразило те, що в «Карпатській Січі» ніхто не здається, ніхто не кидає побратимів і тут не беруть у полон.

 Для добровольців народна артистка України Світлана Мирвода і Анатолій Бабич виконали гімн ОУН «Зродились ми великої години» в перекладі іспанською мовою дипломата і письменника Сергія Борщевського, а також пісню «Беса ме мучо».

 З піснями виступили Олеся Кічук, «Юркеш» (Юрій Юрченко), лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк і Артем Лоїк. Леся Козенко продекламувала воасний вірш про Олега Куцина.

 Василь Паланюк грою на цимбалах відтворив мелодії карпатських гір.

 Було проведено збір коштів для потреб батальйону «Карпатська Січ».

 Історичний клуб «Холодний Яр» рекомендує книгу «Хоробре серце Олега Куцина» для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах Міністерства освіти, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії і Патрульної поліції.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2026 > Тема "Українці мої..."