Версiя для друку Обговорити в форумi

29 грудня в місті Ірпені на Київщині відбулася презентація фотовиставки «Одне фото – одна історія. День з військовим і військовою».

Ініціатор фотопроєкту – ветеран війни, громадський діяч і викладач Олексій Ковалевський. Він сам чотири місяці був паралізований. Він бачив, як люди при зустрічі з понівеченим захисником України намагаються не дивитися йому в очі, перейти на інший бік вулиці.

 Фотопроєкт реалізували студенти Фахового коледжу мистецтва і дизайну Київського національного університету технологій і дизайну за спеціальністю «художнє фотографування». Вони провели один день поруч із пораненим захисником Батьківщини, щоб передати героїзм і трагедію воїнів, тіла яких війна понівечила, але духу не зламала. З фото на нас дивляться воїни без рук, без ніг, але вони посміхаються. Вони били російських окупантів на полі бою, а тепер перемагають своє скалічене тіло, знаходять своє місце в мирному житті.

 Наприклад, на одному фото впевнений у собі чоловік. На фото не видно, що він втратив кисті обох рук і стопи обох ніг. Але він перший серед українських військових почав бігати на бігових протезах. Це Вадим Свириденко, нині Уповноважений Президента України з питань реабілітації ветеранів.

 Володимир Моісей (позивний «Моісей») із Бердянська удвох із дружиною стали прийомними батьками для 21 дитини, що пережили складні життєві обставини. Один із їхніх вихованців загинув, двоє воюють, двоє вважаються зниклими безвісти. Але всі вони залишаються їхніми дітьми.

 Моісей втратив руку ще до війни, рятуючи дитину. Але після початку повномасштабного російського вторгнення він займався евакуацією цивільних і допомогою на прифронтових територіях. Він возив гуманітарну допомогу на Оріхів, став військовим капеланом. Сьогодні Володимир Моісей – майстер спорту з пауерліфтингу, найсильніша людина Європи та світу серед спортсменів з інвалідністю, автор книг і тренувальних методик для поранених.

 Киянин Андрій Онопрієнко пішов добровольцем у військо, після тяжкого поранення в голову втратив зір. Пройшов тривалий курс лікування і реабілітації. Нині бере участь у виставах Театру ветеранів.

 Віталій Скидан із міста Дніпра був 6 разів поранений, втратив ногу, але не полишив служби в армії – навчає цивільне населення військовій справі.

 Артем Давидовський із Дніпропетровщини втратив ногу, але бере участь у спортивних змаганнях і підтримує побратимів.

 Офіцер-прикордонник Єгор Бабенко з міста Марганця на Дніпропетровщині в березні 2022 року отримав тяжкі опіки внаслідок пожежі на позиції. Нині працює психологом у реабілітаційному центрі для військових.

 Федір Самбурський із Макіївки на Донеччині втратив ногу, руку та на правій руці три пальці, частково зір, але дивом вижив. Після 17 днів у реанімації, десятків переливань крові та місяців лікування він знову почав ходити – вже з протезом. Тепер Самбурський живе в Ірпені, проходить реабілітацію, розвиває власну кав’ярню – бар «Барліг». Він говорить: «Я вижив – значить мушу жити. І робити цей світ хоча б на краплину кращим».

 Олексій Назаров приїхав із Білорусі воювати «за нашу і вашу свободу».

 На презентації виступили ветерани, представники влади, одна із авторок фото Анастасія Демчук. Інші студенти роз’їхалися на канікулах по домівках.

 Учасник оборони Ірпеня і Києва Сергій Мартинюк, який, м’яко кажучи, зіткнувся із нечемністю посадовців, зокрема сказав: «Ці хлопці не кричали, що Україна їм щось винна, щось не додала. Вони взяли до рук зброю і захищали Україну. Ми маємо навчитися жити з війною. Ми маємо вбивати за Україну, а не гинути. Ми маємо навчити дітей вбивати ворога. Без цього Росія знову піде на нас війною».

 Заступниця Ірпінського міського голови Юлія Осінська пообіцяла, що фотовиставка експонуватиметься в ірпінських школах.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 09.01.2026 > Тема "Ми єсть народ?"