Версiя для друку Обговорити в форумi

8 грудня 1868 року заходами народовців на чолі з А.Вахнянином у Львові було засноване Товариство «Просвіта». Мета його діяльності: «масове поширення освіти і національної свідомості серед українського народу». А.Вахнянин і став першим керівником Товариства. Залишив цю посаду у 1870 році. Згодом «Просвіту» очолювали Ю.Лаврівський, О.Огоновський, Д.Гладилович, О.Партицький, Є.Олесницький, К.Сушкевич... Існувала «Просвіта» на членські внески і пожертви доброчинців. Активно протистояла москвофільським і польським впливам.

«Просвіта» мала свою періодику. До речі, саме їй належить ініціатива створення найпопулярнішої в Галичині газети «Діло». Щоправда, цей часопис згодом кілька разів змінював свій статус, політичний напрямок. Серед періодичних видань, які мали неабиякий попит у читача, «Зоря», «Письма з «Просвіти», «Життя і Знання».., серія книг «Бібліотека «Просвіти».

Організація видавала популярну літературу, шкільні підручники, літературно-наукові альманахи й календарі виключно українською мовою. Тут друкувалися твори Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Марка Вовчка, Степана Руданського, Івана Франка, наукові праці, зокрема літературознавців Василя Щурата, Михайла Возняка...

У 1919 році польський уряд заборонив діяльність львівської «Просвіти». Але вже у 1920 році вона поступово відновила свою роботу і в умовах гострої політичної боротьби проіснувала до 1939 року, тобто, до приходу радянської влади.

Станом на 1939 рік «Просвіта» мала в Галичині 3075 читалень, а її членство налічувало понад 360 тисяч осіб (15 відсотків усього українського населення в позашкільному віці). Крім того, товариство активно створювало й опікувалося проукраїнськими «Рідною школою», «Маслосоюзом», дитячо-юнацькими й молодіжними організаціями патріотичного спрямування «Пласт», «Сокіл».

Годі не згадати про визначальну роль греко-католицьких священиків, які активно і плідно працювали безпосередньо «на місцях», навіть у найвіддаленіших від великих міст селах. Вони не тільки створювали первинні осередки, а й організовували хори, драмгуртки, засновували хати-читальні, передплачували для них українську періодику, поповнювали бібліотеки книжками. І все це здебільшого власним коштом. Наприклад, на теренах Прибужжя такими активістами у різні часи були отці Василь Чернецький, Кирило Селецький, Олександр Лаврецький, Михайло Воробій, Іван Набережний...

Щодо Наддніпрянської України, то «Просвіти» засновувались аж на початку ХХ століття – у Києві (Борис Грінченко, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Леся Українка), у Чернігові (Михайло Коцюбинський), у Полтаві (Панас Мирний); а після першої світової війни і на Закарпатті. Зі встановленням радянської влади заклади «Просвіти», звісно, були заборонені.

Все ж, такі осередки існували за кордоном серед представників української діаспори.

Та «Просвіта» таки відродилася!..

У кінці 1980-х років в Україні почало працювати Товариство української мови ім. Тараса Шевченка, яке на початку 1990-х років трансформувалось в культурно-освітню організацію «Просвіта». Її перший голова – Павло Мовчан. Львівську обласну організацію очолив Роман Іваничук. У відновленні «Просвіти» не слід забувати про активну участь українського студенства. Відроджене товариство започаткувало свою періодику, стали виходити друком книги під логотипом «Просвіти».

* * *

З огляду на минулі століття «Просвіта» сумлінно і ретельно виконувала свою місію. Однак свідома українська громадськість Галичини, східних і центральних українських земель, насамперед представники інтеліганції, наукової еліти, культурні діячі, духовенство, потребували ще й створення окремої наукової установи, з видавництвом, бібліотекою, музеєм, щоб сформувати базу для вільного розвитку української літератури і науки, позбутися впливу чудоземних зазіхань на все українське, тим паче польських мотивацій і російської цензури. Принаймні, на той час у російській імперії вже мав силу валуєвський указ щодо заборони всього українського.

Відтак, 11 грудня 1873 року постало Наукове Товариство ім. Т.Шевченка у Львові. Ініціатива належала О.Кониському. Воно виникло внаслідок реорганізації Літературного (радше – літературно-наукового) Товариства ім. Т.Шевченка, заснованого того ж року у Львові. Але «Просвіта» й НТШ завжди співпрацювали синхронно, користувалися надбаннями й досвідом один одного.

НТШ (вважаймо його прототипом сучасної НАН України) мало три секції: історико-філософську, філологічну, математико-природничо-медичну. Воно видавало «Записки НТШ», «Літературно-науковий вісник», «Етнографічний збірник», «Матеріали до українсько-руської етнології та антропології», «Пам’ятки української мови і літератури», «Матеріали до української бібліографії», виходили друком окремі монографії, наукові дослідження членів НТШ.

У Товаристві активно працювали (чи співпрацювали з ним) Михайло Грушевський, Іван Франко, Осип Маковей, Михайло Павлик, Василь Левицький, Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич, Зенон Кузеля, Роман Лунь, Федір Вовк, Ярослав Пастернак, Мирон Кордуба, Іван Крип’якевич та інші. На сторінках видань НТШ друкувалися автори з усієї України (ідеться і про центральну та східну її терени), а також ті, хто вимушено перебував на чужині.

У зв’язку з репресіями радянської влади на Західній Україні в 1939 році НТШ як науковий центр припинило свою діяльність. Багатьох його членів не оминуло лихо репресій, переслідувань.

1947 року НТШ відроджене у США, ФРН, Канаді, Франції та Австралії. При Товаристві в Америці були створені Університет українознавства, Історико-військовий інститут, Асоціація слов’янських наукових об’єднань, згодом у Мюнхені заснували Український вільний університет. Без участі НТШ у діаспорі годі уявити вихід друком 12-томної «Енциклопедії Українознавства» за редакцією Володимира Кубійовича.

У Львові НТШ заново почало діяти у 1989 році. Має ряд секцій: історико-філософську, філологічну, математичну, медичну, природознавчих наук.., видає науковий збірник «Записки НТШ», окремі монографії, влаштовує наукові конференції.

Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 05.12.2025 > Тема "Душі криниця"