Версiя для друку Обговорити в форумi

13 листопада у Києві, в Мистецькому Арсеналі відкрилася виставка «Василь Стус. Поки ми тут, усе буде гаразд». Експонуються фотокопії листів, інших записів видатного українського поета Василя Стуса, відеозаписи спогадів людей, які його знали, фото тощо.

Батько поета Семен Стус, щоб уникнути колгоспної неволі, завербувався на хімзавод у Сталіно (Донецьк). Проте Стуси залишалися там чужаками. В родині не соромилися свого селянського коріння, зберігали мову, не зреклися віри. Мати Їлина знала багато пісень, які стали першими уроками поезії для Василя.

 На межі 1950-1960-х років у країні панував дух «відлиги». Партійні гасла демократизації захоплювали молодь. Але Василь Стус на початку 1960-х відчув фальш радянського офіціозу.

 Після участі Стуса в акції протесту в кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року проти репресування української інтелігенції, поета виключили з аспірантури. Його поетичну збірку «Круговерть», яка отримала схвальні рецензії і була прийнята видавництвом «Молодь», зняли з друку.

 Поетичний переклад стає для Стуса зв'язком з літературною професією. Щоправда Стусові переклади публікували під псевдонімом В. Петрик. Василь Стус, зокрема, наполегливо працював над перекладами творів німецького поета Рільке. Він зазначав: «Перекладати Рільке дуже важко. Його поезії можуть трансформуватися тільки в дуже розвинені мови». Стус своїми перекладами показував, що українська мова цілком придатна для передачі та творення складної поезії.

 Участь Василя Стуса в українському правозахисному русі привела до переслідувань і двох ув’язнень. Друге ув’язнення закінчилося смертю в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. Знайти в архіві КДБ офіційні документи про обставини смерті українського політв’язня не вдалося. Сину поета Дмитру Стусу не вдалося відшукати в цих архівах і зошита з віршами батька. Цей зошит під назвою «Птах душі» забрали в поета тюремники.

 Василя Стуса поховали в безіменній могилі під номером 9 на табірному цвинтарі в селі Борісово Чусовського району Пермської області. Поховали поспіхом, аби родина не встигла попрощатися.

 19 листопада 1989 року політв’язнів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого перепоховали на Байковому цвинтарі.

 Виставка також містить розповіді про те, як творчість і діяльність Василя Стуса вплинули на становлення покоління, яке годиться поету і правозахиснику в діти.

 31 жовтня 2006 року студенти й випускники Донецького національного університету – переважно історики та філологи – заснували Донецьку обласну молодіжну громадську організацію «Поштовх». Її очолив 19-річний студент історичного факультету Юрій Матущак.

 «Поштовх» став осередком популяризації української культури на Донбасі.

 Більшість членів і друзів «Поштовху» в 2013-2014 роках стали учасниками Революції Гідності, а згодом долучилися до лав добровольчих батальйонів і Збройних Сил України. Одним із перших поклав голову за Україну Юрій Матущак, який загинув під Іловайськом у серпні 2014 року.

 «Поки ми тут усе буде гаразд», - ці слова Василя Стуса взято для назви виставки із листа поета своєму проиятелеві Анатолію Лазоренку в 1962 році, коли той завагався щодо шансів україномовного культурного простору в протистоянні так званій інтернаціональній радянській культурі, тобто зросійщенню. Нині це гасло звучить буквально – як гасло для втомлених і зневірених.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2025 > Тема "Українці мої..."