Версiя для друку Обговорити в форумi

12 вересня в київській книгарні «Сенс» відбулася презентація книги «Екранний портрет України». Кінознавиці Лариса Брюховецька та Анастасія Канівець подають творчі портрети 12 українських кінорежисерів 21 століття, чиї фільми здобули визнання та нагороди на вітчизняних і міжнародних фестивалях. В їхньому доробку важливе місце посідають актуальні фільми про агресію Росії, що осмислюють наслідки загарбання Криму та війни на Донбасі, полон, пошуки рідних на окупованій території, життя у прифронтовій зоні.

 Анастасія Канівець, зокрема, звертає увагу: «В українському кінематографу вже можна говорити про явище кримськотатарського кіно, себто фільмів про долю цього народу, відзнятих митцями кримськотатарського походження».

 Одним із таких митців є режисер і сценарист, заслужений діяч мистецтв України Наріман Алієв. Він народився 15 грудня 1992 року в селі Петрівка в Криму в сім’ї кримських татар, що повернулися на Батьківщину із Узбекистану. Наріман Алієв з дитинствма чітко зрозумів, що означає бути представником національної меншини: «Моє дитинство виглядало так: ти живеш у країні під назвою Україна, у російськомовному середовищі, водночас ти кримський татарин і розумієш, що в тебе інша релігія, інші традиції, мова, культура, ніж у більшості. Вас меншість. Коли ти йдеш до школи, у тебе не буде повноцінного навчання кримськотатарською мовою. Вас сегрегують і дають можливість вивчати вашу мову факультативно. І ви в кабінеті площею три на три вивчаєте мову, якою ніхто, крім вузького кола, не спілкується, вивчаєте якусь історію та міфологію, яка більше ніде не присутня. Усі це переживають по-різному, але справді непросто пояснити семирічній дитині, що це твоє, що це варто вивчати, до цього долучатися. Звісно, внаслідок усього цього ти ростеш із відчуттям, що ти інший».

 Кримськотатарськість Алієва лягла в основу його творчості. Вже в перших своїх роботах він звертається до кримськотатарської тематики, до побуту й культури сучасних киримли. У 2013-2015 роках він створює трилогію «Кримські історії», яку склали три короткометражні стрічки – «Повернутися зі світанком», «Тебе кохаю» і «Без тебе».

 Родина виступила спонсором для режисера-початківця: для роботи в Києві він не мав ресурсів, а в Криму рідні допомогли з забезпеченням і організацією знімального процесу. Принцип «сім’я – центр сили», на якому виростав Наріман Алієв, для кримських татар має особливе значення: він допоміг їм пережити депортацію і заново облаштуватися в Криму після повернення.

 У «Тебе кохаю» класичний сюжет розлучених волею батьків закоханих подано під новим кутом, відповідно до культурної специфіки киримли. Пара закоханих – кримський татарин і слов’янка – не можуть бути разом, бо батько хлопця не дозволяє сину одружитися з нетатаркою, а батько дівчини, відповідно, забороняє дочці безперспективні стосунки. Дівчину відправляють до родичів за кордон, юнак лишається сам. Позиція старого татарина має вигляд архаїзму, неприпустимого в сучасному суспільстві. Проте насправді тема глибша. Режисер пояснює: «Поки нація бореться за виживання, це буде присутнє. Будь-які міжнаціональні шлюби розцінюються як розмивання нації. Населення в нас дуже маленьке, воно дуже активно асимілюється. Тому що немає системної підтримки кримськотатарської мови, культури та розвитку. Тому багато хто з кримських татар недоброзичливо ставиться до міжнаціональних шлюбів».

 У фільмі «Додому» Алієв знову порушує складне й болюче питання: як уберегтися від асиміляції, зберегти етнічну ідентичність? Цей фільм отримав низку нагород на вітчизняних і міжнародних кінофестивалях. Право на показ кінокартини купили Франція, Велика Ьританія, країни Бенілюксу, Китай і Туреччина. Та головне – фільм викликав зацікавлення й у вітчизняного глядача. Касові збори становили 1 млн 700 тис. грн. – результат непоганий, якщо врахувати, що йдеться про серйозну драму з непростою, навіть дещо дратівливою проблематикою, до того ж молодого і маловідомого режисера.

 Незадовго до повномасштабного російського вторгнення Наріман Алієв працював над фільмом «Орталан» (це назва селища, з якого в 1944 році була депортована бабуся режисера Гульсун) на тему депортації кримських татар. На травень-серпень 2022 року були заплановані зйомки, а вже наступного року сподівалися на прем’єру. Повномасштабне російське вторгнення поставило цей проєкт на паузу.

 Одним із найпродуктивніших і найуспішніших українських кінематографістів є актор театру і кіно, режисер кіно і телебачення, кримський татарин Ахтем Сеітаблаєв. Він зіграв понад 20 ролей у кіно. В фільмі «Хайтарма» режисер Сеітаблаєв розповів про сталінську депортацію кримських татар у 1944 році. В фільмі «Чужа молитва» Ахтем Сеітаблаєв розкриває подвиг виховательки притулку для татарських дітей-сиріт у Бахчисараї Саїде, яка в роки Другої світової війни врятувала від німецьких фашистів єврейських дітей, видавши їх за татар.

 З початком російсько-української війни Сеітаблаєв знімає фільми про героїзм українських захисників Батьківшини – «Кіборги. Герої не вмирають», «Доброволець» і «Мирний-21». Спільно з американцями він створив фільм «Захар Беркут». У 2017 році Ахтем Сеітаблаєв очолив Кримський дім у Києві.

 А. Сеітаблаєв говорить: «Я мусульманин, киримли, але це не заважає мені бути українцем».

 До кримськотатарської теми звертаються й режисери-українці. У 2003 році кінорежисер Олесь Санін зняв фільм «Мамай» про стосунки українців і кримських татар. Стрічку створено на основі давнього українського і кримськотатарського фольклору. Продюсер фільму Арам Геворкян і сам режисер Олесь Санін зазначали, що стрічка артгаузна і не розрахована на пересічних глядачів.

 Режисер Тимур Ященко створив фільм «Черкаси» про протистояння українського корабля російським окупантам. Відомо, що кримські татари допомагали екіпажу «Черкас». Вони постачали воду, їжу, працювали як розвідка, попереджали про атаки. У кінофільмі цю допомогу втілює частково збірний образ кримського татарина Тагіра, якого зіграв актор Олександр Лаптій. Прототип Тагіра досі переховується в Криму.

 Кіно було та залишається віддзеркаленням національної ідентичності, способом осмислення національної історії та сучасності, а в умовах війни – важливим інструментом засвідчення злочинів, що їх чинить Росія на нашій землі.

 Видання «Екранний портрет України» Лариси Брюховецької і Анастасії Канівець адресоване широкому колу читачів, які цікавляться новітньою історією українського кінематографа, актуальними процесами у вітчизняному кіно та його роллю в суспільному житті.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 19.09.2025 > Тема "Душі криниця"