Версiя для друку Обговорити в форумi

21 травня – свято Костянтина й Олени.

Кажуть, що «на Костянтина й Олени буяє все зелене», тобто розвивається рослинність. Господині вже готують салати з молодої цибулі, зелені кропу, петрушки, щавлю, шпинату... Воістину, жменька зелені, а торба вітамінів.

Водночас уже доводиться боротися з бур’янами, прополювати грядки. Але й серед «шкідливців» є чимало лікарських рослин – кульбаба, подорожник, зірочник, підбіл, березка, медунка... І їх використовують для приготування вітамінних салатів. Заготовляють і сушать для лікувальних чаїв, настоїв наземну частину цих рослин

Народні прикмети:

-Високі трави у полі – буде сіна доволі.

-Від дня Костянтина й Олени має встановитися стійке тепло.

-Цей деньтеплий – на теплий червень.

-Похмурі ранки – предвісники затяжних дощів.

-Гедзів багато – на прожай огірків.

-Посієш льон на Олени – буде довгим.

СИВІ ЗОРІ

24 травня – вшановуємо преподобних Симеона Дивногорця й Микиту Переяславського.

Колись цей день називали Мокієм, Мокрієм. Бо якщо задощить, то жнива будуть мокрими, а врожай хліба – мізерним.

Народні прикмети:

-На небі сиві зорі – на дощову погоду.

-Перед дощем птахи ховаються у гнізда.

-Гроза з перервами триватиме довго.

-За теплої сухої погоди сіль у сільничці стає вологою – жди дощової погоди.

Не обходилося без марновірства. Приміром, щоб не падав дощ, з тонких довгих гілочок плакучої верби заплітали «живі коси»; робили це безпосередньо на дереві... А от дехто робив це прагматично. Поміж сплетіння встромляв свіжі лугові чи польові квіти. Потім перевіряв: якщо квіти довго не в’януть – на дощ; сохнуть – буде сухо, спека.

РІДНА ХАТА

Як тільки завершили весняні посівні роботи, засадили грядки городиною, дехто з господарів брався до будівництва нової хати.

Це перетворювалося на своєрідну толоку. На допомогу приходили родичі, сусіди, односельці, винаймали майстрів, помічників-підсобників (підмайстрів, які щойно навчалися будівельному ремеслу). Будівельним матеріалом слугували дерево, глина, солома, очерет... Плоский річковий камінь використовували для кладки фундаменту. Цеглу могли собі дозволити тільки багаті хазяї. Деякі будівельні матеріали приносили добровільні помічники. Робили це «за так!». Працювали від світанку до смеркання. Збудувати нову хату, принаймні завершити основні будівельні роботи і «поставити квітку» намагалися до початку жнив. Внутрішнє оздоблення припадало вже на час після жнив. Але до осені, коли настане сезон дощів, уже мала стояти нова оселя, а в ній замешкати господарі. Траплялося, що хату могли збудувати за 10-12 днів. Особливо ревно допомагали погорільцям, тим, чию хату забрало стихійне лихо.

Господині щодня влаштовували свою толоку, готували для будівельників спільні обіди, вечері. Навіть, якщо господарям випадала черга пасти корів, заміняли їх інші, мовляв, потім відпасете.

Новосілля перетворювалося на своєрідне гроадське свято. Приходили всі, хто був причетним до почесної праці. Приносили хліб, щоб хата була багата, тканини, постільну білизну, посуд та інші подарунки. У новій хаті має бути все нове. Звісно, не обходилося без священика, який освячував нову оселю.

Про рідну хату в українців мовиться і співається:

-Збудуй хату з лободи, до чужої не веди.

-Чужа хата – не своя, як свекруха лихая.

-В своїй хаті своя правда.

-Рідна хата – матінка; чужа – мачуха.

-Хоч хата маленька, та своя, рідненька.

Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2025 > Тема "Душі криниця"