Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
Укра╖нськ╕ митц╕ – це потужна сила, яку не можна знец╕нювати…


СУМНА ОС╤НЬ
Наш╕ традиц╕╖


ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
Чи здатн╕ ми слухати, коли мистецтво промовля╓?..


МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
Автори представлених роб╕т - художники, як╕ п╕шли захищати Укра╖ну…


ПОРА НА В╤ДПОЧИНОК...
Наш╕ традиц╕╖




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2025 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#14 за 04.04.2025
ВАДИМУ КРИЩЕНКУ – 90!

1 кв╕тня уславленому укра╖нському поетов╕-п╕сняру, народному артисту Укра╖ни Вадиму Дмитровичу Крищенку виповнилося 90 рок╕в!

Невже це 90? Боже м╕й,

Не думалось, що пощастить дожити.

Та пересиливши житт╓вий бурев╕й,

╤ще стою, хоча й громами битий.

╤ще вклоняюсь завтрашньому дню,

Добра бажаю ╕ земл╕, ╕ людям,

╤ наш╕й вдач╕, м╕ц╕ ╕ вогню,

З над╕╓ю, що так воно ╕ буде.

Тож будьмо в радост╕, допоки ми жив╕.

А про сумне сьогодн╕ - ан╕ слова.

Тримаймо Божу в╕ру в голов╕,

А решта все – це су╓ти полова.

Твор╕м себе без зайвих протир╕ч,

З шанобою до батьк╕всько╖ хати.

Оце у сяйв╕ сьогоденних стр╕ч

Вам, укра╖нц╕, хочу я сказати.

 

Цими поетичними рядками прив╕тав себе з╕ святом сам ╕менинник. «Кримська св╕тлиця», як╕й пощастило здружитися з Вадимом Дмитровичем ще у далек╕ доокупац╕йн╕ роки, щиро здоровить юв╕ляра з╕ славною датою, бажа╓ максимального здоров'я ╕ в╕чного творчого натхнення, щоб зустр╕ти й осп╕вати нашу Укра╖нську Перемогу ╕ повернення до мирного життя! Нехай ця поетична доб╕рка, яка публ╕кувалася у «Св╕тлиц╕» до одного з попередн╕х юв╕ле╖в поета, нагада╓ читачам про величезний творчий внесок поета-п╕сняра Вадима Крищенка у нашу укра╖нську духовну скарбницю.

***

УС╤ МИ, БРАТОВЕ, ОДНОГО КОША, —

ЗА ПРАВДУ ДОВОДИТЬСЯ БИТЬСЯ.

НЕХАЙ ОЖИВА╢ ВКРА╥НСЬКА ДУША

В КРАЮ, ДЕ ╢ «КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ»!

Ц╕ рядочки Вадим Дмитрович присвятив колись наш╕й газет╕, з якою щиро й творчо сп╕впрацював до рос╕йсько╖ анекс╕╖. Тепер, на жаль, перер╕зан╕ комун╕кац╕╖ телефонн╕ й поштов╕, ╕ «Св╕тлиця» у столиц╕ не друку╓ться, тож можемо передати славному юв╕ляру наш╕ «окупован╕» кримськ╕ в╕тання лише ось так в╕ртуально-╕нтернетно. «Св╕тличани» сердечно здоровлять нашого духовного побратима з юв╕ле╓м! Бажа╓мо багато-багато здоров’я ╕ творчого натхнення, нових в╕рш╕в ╕ п╕сень, що стають народними, без яких важко в╕дчувати себе укра╖нцем, з якими укра╖нська душа — нав╕ть у кримськ╕й окупац╕╖ — невмируща!

Пропону╓мо читачам доб╕рку в╕рш╕в поета-п╕сняра Вадима Дмитровича Крищенка з нашого редакц╕йного арх╕ву.

 

Вадим КРИЩЕНКО

ТАКОЮ БУДЕ УКРА╥НА, ЯК ЗАВТРА ВИ — ╥╥ НАРОД...

 

ВЕРТИКАЛЬ

Хтось на верхн╕й вертикал╕,

Хтось давно у яму вл╕з.

А все ╕нше – то детал╕,

Сум╕ш см╕ху й тужних сл╕з.

Ми живем в епоху ринку:

В╕ск╕ п’╓ високий чин,

А народ гризе шкуринку

╤ запить нема╓ чим.

Возвелись гучн╕ хороми:

Мармур, ср╕бло ╕ кришталь.

Хто ╕ як? – ус╕м в╕домо

Вл╕з на верхню вертикаль.

Гляну глибше, гляну дал╕ –

╤ сказати хочу вам:

Ц╕ висок╕ вертикал╕

П╕ддаються теж на злам.

Словом вт╕шитися хочу,

Та воно слабке, на жаль...

╤ см╕╓ться мен╕ в оч╕

Незборима вертикаль.

 

ПО ПРАВД╤ ЖИТЬ!

Згубились райдужн╕ над╕╖,

З вогню лишилася зола...

Ус╕ ми наче лицед╕╖

В комед╕╖ неправди й зла.

А наш╕ хитр╕ ляльководи

Все набивають св╕й гаман...

На св╕тл╕ зор╕, чист╕ води

Ядучий опустивсь туман.

Злостивим ц╕лям на догоду

Один на одного шипить.

…А як вже хочеться народу

По сов╕ст╕, по правд╕ жить.

 

БОР╤МОСЯ ЗА ЮН╤ ДУШ╤

Бор╕мося за юн╕ душ╕,

За нашу зм╕ну молоду.

Хай роки доброти не сушать,

Що кв╕тла в нашому роду.

Хай юнь

про гож╕ справи мр╕╓

╤ прапор г╕дност╕ трима.

М╕ж брехун╕в ╕ м╕ж злод╕╖в —

Такого прикладу нема.

Мен╕ болить,

 мене тривожить

Цин╕зм, жорсток╕сть,

 сл╕пота.

Пов╕рте, друз╕, вам негоже

М╕нять на них сво╖ л╕та.

Сини-синочки, —

 вам належить

Наш дух не вив╕трить,

 як дим.

╤ хай в╕длуню╓ прийдешн╓

Вкра╖нським словом

 дзвонковим.

Не м╕ряйте усе на грош╕,

А правдою зв╕ряйте все,

Тод╕ Господь ╕ дн╕ хорош╕

У вашу долю принесе.

Хай вас мине лиха година...

Збагн╕ть слова

 простих чеснот:

Такою буде Укра╖на,

Як завтра ви — ╖╖ народ.

 

БАТЬКУ-ОТАМАНЕ

Про минуле з поглядом на сучасне

Батьку-отамане,

 де ти забарився?

Не минай в дороз╕

 р╕дного коша,

Бо без тебе, батьку,

 похмурн╕ли лиця,

Бо без тебе може

 зогнести душа.

Хлопц╕ у знев╕р╕

 опускають руки,

Спину нахиля╓ кривда та б╕да.

Забувають мову

 кручен╕ онуки

╤ пану╓ всюди грошова орда.

Стали ми байдуж╕,

 стали в герц╕ квол╕.

Той продатись може,

 хто живе в нужд╕.

Бусурманськ╕ кон╕

 топчуть жито в пол╕,

А на трон все л╕зуть

 зганьблен╕ вожд╕.

Лижемо чужинцям

 ми смердюч╕ п’яти,

Щоб зм╕няти волю

 на липкий п’ятак.

╤, сльозу сховавши,

 промовля╓ мати,

Промовля Вкра╖на:

— Що ж ви, д╕ти, так!?

Я же вас учила,

 я же вас благала:

Не продайте чест╕,

 волю борон╕ть.

Чом, пани-паночки,

 вам грошей все мало?

Чому вашу сов╕сть

 зам╕нила гидь?

Як же по╓днати

 (хто сказати може?) —

Муровать палац св╕й

 ╕ державний д╕м.

Ой, знялись висок╕

 панськ╕ огорож╕,

Батьку-отамане,

 у краю тво╖м.

Стверджуватись в св╕т╕

 нам дано востанн╓,

Щоби не хилити

 в кривд╕ голови...

Батьку-отамане,

 з нашого чекання

Ти прийди ╕ правду

 нашу оживи.

 

ОТАК ЖИВЕМО

М╕ж юв╕леями ╕ панахидами

Проходять наш╕ с╕ро-бур╕ дн╕,

Облит╕ негараздами

 та б╕дами,

Бо вт╕ха заховалась

 десь на дн╕.

На гномик╕в н╕кчемних

 дуже схож╕ ми —

Нема в душ╕

просв╕тлення таки.

Щодня ми прода╓мо

Сина Божого

За вбог╕ ╕ жебрацьк╕ п’ятаки.

Чому ж, чому ж —

розгн╕ван╕, розлючен╕,

Не ладн╕ признавать

 свою вину,

Кара╓мось сам╕

та ╕нших мучимо,

Не осягнувши ╕стин та╖ну?

Отак живемо...

Перешит╕ болями,

Щодня м╕няючи

 любов на гн╕в...

А небеса над в╕чними

 тополями

Усе чекають покаянних сл╕в.

 

Г╤РКА КОНСТАТАЦ╤Я

Шука╓м ╕ншо╖ морал╕,

Поставили нов╕ герби...

Але — не т╕ на п’╓дестал╕,

Але в душ╕ ми ще раби.

Вже звикли до ганьби

 й химери

Там, де брехня кладе печать...

Високу укра╖нську еру

Нам треба з себе починать.

 

КОЛИМА

Схиляю голову перед пам’яттю земляк╕в-укра╖нц╕в

Боронили св╕й д╕м,

що гор╕в у вогн╕.

В чому ╖хня вина?..

Димом оч╕ пекла

у вагонн╕м в╕кн╕

Чужина, чужина.

По етапах ╕шли,

п╕д приц╕лом вели

Той повстанський заг╕н...

Та пок╕рними все ж

не були, як воли,

Бо несли вол╕ дзв╕н.

Ой, того не п╕знай

╕ туди не ходи,

Де безправ’я тюрми.

Хоч дорога г╕нка,

та щезають сл╕ди

У сн╕гах Колими.

У печальних очей

не питай, не питай,

Що сховала зима...

В╕д╕брала життя,

в╕д╕брала л╕та

Колима, Колима.

Наче св╕чку в руках,

тужну пам’ять несу,

Де могилка проста...

Хай Вкра╖на з лиця

тихо зронить сльозу

Б╕ля того хреста.

 

В╤ЙНА

В╕йна... ╤ крик...

 ╤ бомбопад...

╤ в серц╕ бол╕сно, бентеж...

Л╕та стирають сльози втрат,

Але усе ж... Але усе ж...

Рель╓фний сон, немов к╕но,

Вчепивсь за пасмо сивини,

З’явились друз╕, що давно

Не повернулися з в╕йни.

╤ постар╕лий фронтовик,

Що зв╕дав не одну грозу

Й, зда╓ться, до усього звик,

Змахнув непрошену сльозу.

А мати? До останн╕х дн╕в

Ховала ╕скорку над╕й,

Що прийде хтось з ╖╖ син╕в,

Минувши св╕й

 смертельний б╕й.

Вноч╕ постука у в╕кно,

Воскреслий з грому

 ╕ пожеж...

В╕йна минулася давно,

Але усе ж... Але усе ж...

1975

 

В╤ЧНА МАТИ

Вдягла стара вбрання просте

╤ мовчки йде на шлях

 розлогий —

Знов виглядати ╕з дороги

Сво╖х син╕в, сво╖х гостей.

Давно-давно нема╓ в╕ст╕,

Л╕та спливають, наче сни...

Там десь, на Одер╕ та В╕сл╕,

Поснули бабин╕ сини.

Чи сльози можуть

 горе стерти?..

Для покол╕нь ╕ для стол╕ть

Хай мати, що чека╓ мертвих,

Пекучим докором сто╖ть.

1961

 

СЛЬОЗА

Дв╕ могили. Огорожа.

Збився голос у зозуль...

Цей упав од куль ворожих,

Той упав од власних куль.

Два брати лежать в мовчанн╕,

А навколо — чужина...

З материнсько╖ печал╕

На обох — сльоза одна.

 

УКРА╥НСЬКЕ ╢СТВО

Л╕та минають через кому...

А що нащадкам залишити?

Лише у Слов╕ у живому

╢ство вкра╖нське може жити.

 

СЛОВО ПРО Р╤ДНУ МОВУ

Тоб╕ виламували руки,

Тебе хот╕ли затоптать,

Та сл╕в тво╖х висок╕ звуки

Красою в╕чною дзвенять.

Молюсь тоб╕ я, р╕дна мово,

За тебе — в кревн╕й боротьб╕,

Бо я народжуюся знову

╤ воскресаю у тоб╕.

Час перекреслить ╕ забуде

Ус╕х перевертн╕в й н╕кчем.

А ти була ╕ в╕чно будеш,

Допоки на земл╕ живем,

Допоки сонце в неб╕ св╕тить,

Допоки ся╓ нам зоря...

Бер╕ть цю мову в серце, д╕ти,

╤з вуст пророчих Кобзаря.

 

СПОМ’ЯНУ ДРУЗ╤В

Згадаю тих,

кого нема м╕ж нас,

Хто мав бентежну

укра╖нську душу,

Отих, хто п╕снею

 озвучив час...

Про них сьогодн╕

 слово мовить мушу.

В очах сто╖ть натхненний

 Яремчук,

╤ван Мацялко в╕дкрива

 зав╕су.

╤ Кириченко лл╓

 небесний звук –

Ясн╕╓ св╕т в╕д голосу Ра╖си.

Назвав – до кого серцем

 прикип╕в,

Ой, так болюче згадувать вас,

 друз╕.

М╕й день заповнив

 ваш високий сп╕в,

В╕н озива╓ться

 у радост╕ ╕ туз╕.

Як г╕рко, що без вас

 св╕та╓ день,

Що запросити вас

 не можуть зали,

Що так багато золотих п╕сень

Ви голосом сво╖м

 не досп╕вали.

Ми вс╕ не в╕чн╕...

 Стр╕немось колись,

Та треба жити,

 поки ╓ ще сили.

Я хочу, щоб у колос

 заплелись

Т╕ Бож╕ сп╕ви, що ви нам

 лишили.

Щоб голос укра╖нський

 не затих –

Хай в╕н в нащадках наших

 озоветься...

Сьогодн╕ я згадати хочу тих,

Хто був мен╕

 близесенько до серця.

 

ПРОШУ У ГОСПОДА

Прошу у Господа за сина,

Прошу у Господа за брата,

Бо доля в них якась щербата,

Бо ╖м потр╕бна Божа сила.

Хай слово в╕ще ╖х з╕гр╕╓,

Розступиться житт╓ва хмара.

Хай буде меншою покара,

Хай буде б╕льшою над╕я.

Зд╕ймаю оч╕ я до Бога...

╤ н╕би голос серед тиш╕

Мене бажа╓ щиро вт╕шить,

Бо ╓ молитися за кого.

 

╤ НАМ БОГ ДОПОМОЖЕ

Помахали л╕та

 журавлиним пером.

Ой, як слизько ╕ти

 по дороз╕...

Посп╕шаймо, братове,

 творити добро —

Поки ми ╕ще в змоз╕.

Хай же недруг╕в крик

не заглушить наш р╕д,

Н╕, ярмо не вдягаймо

 на спину.

Не топч╕мо Тарас╕в

 святий запов╕т —

Хай же правда не згине.

Хоч нема суперечки

 початку й к╕нця,

Та сумл╕ння п╕дказу╓: досить!

До любов╕ сво╖

 повертаймо серця —

Укра╖на нас просить.

До прозр╕ння уже

 наш╕ оч╕ ╕дуть,

Бо сл╕пими нам бути негоже.

В╕рмо в сили сво╖

 ╕ у Божу могуть —

╤ нам Бог допоможе.

 

╤КОНА

Очима намалюю я ╤кону.

Хоча не вм╕в н╕коли

 малювати,

Щоб об╕звались

 арх╕рейськ╕ дзвони

╤ голос неба,

 на любов багатий.

Щоб лик святого

 був на правду схожим

Й жило тепло в ╤кон╕

 неодм╕нно.

Щоб перед нею,

 перед сяйвом Божим

Вс╕м захот╕лось

 стати на кол╕на.

Щоб об╕йшла м╕й край

 лиха година,

Б╕ля ╕кони тихо помолюся.

Нехай живе у в╕р╕ Укра╖на –

Мо╓╖ дол╕ дорога матуся.

Нехай життя не ставить

 перепону

Тому, що научали

 батько й мати.

Очима намалюю я ╤кону,

Щоб Вам ус╕м ╖╖ подарувати.

 

М╤Й СВ╤Т

Живу в сво╓му св╕т╕...

╤ не руйнуй м╕й св╕т,

Де мамина порада

╕ батьк╕в запов╕т,

Де розум╕ння давн╕,

як д╕яти не сл╕д...

Заходь, коли захочеш,

та без брудних чоб╕т.

 

ЗУСТР╤ВСЯ КВ╤ТЕНЬ З БЕРЕЗНЕМ

На берез╕, на берез╕

Зустр╕вся кв╕тень з березнем.

Руками парубочими

Розмахують листочками.

Притупами, притопами

Вс╕ роз╕гнали клопоти,

Щоб на щоках, на вилицях

Лиш сонечко св╕тилося.

На берез╕, на берез╕

Зустр╕вся кв╕тень з березнем.

В очах з веселим чортиком,

Щоб гралась хвиля

 з човником.

Несуть в сорочц╕, в пазус╕

Нам ц╕лу жменю радост╕,

Щоб ми, як наш╕ пращури,

Соб╕ здавались кращими.

 

СП╤ШИ, ПОЕТЕ...

В╕дпущен╕ Всевишн╕м дн╕ —

А я ╖х безрозсудно трачу

На теревень слова дурн╕,

На довгий сон й ходу ледачу.

Схиляюсь мало до пера.

Чи я не хочу, чи не можу?

╤ безд╕яльност╕ пора

Мене гн╕тить,

 мене тривожить.

╤ так вже згаяно часу

На р╕зн╕ побутов╕ реч╕...

Чуж╕ слова в душ╕ пасу,

Сво╖ — здаються недоречн╕.

По стежц╕ осен╕ ╕ду...

Чи всохла творчост╕ потреба?

Н╕, п╕сню власних мр╕й

 та дум

Ще годен випустить я в небо.

Ще годен в╕дгукнуть когось

╤ розд╕лити з ним неспок╕й,

Бо це усе, що зосталось

В мо╖м житт╕ на схил╕ рок╕в.

...А час схиля╓ жовту в╕ть

╤ промовля листочок кожен:

«Сп╕ши, поете, доробить

Усе, що вм╕╓ш ти ╕ можеш».

 

НАЛИВАЙМО, БРАТТЯ

Слова: Вадим Крищенко

Музика: В╕ктор Л╕совол

Наливаймо, браття,

Кришталев╕ чаш╕,

Щоб шабл╕ не брали,

Щоб кул╕ минали

Гол╕воньки наш╕.

Щоби Укра╖на

Пов╕к не плакала,

Щоби наша слава,

Козацькая слава,

Пов╕к не пропала.

Бо козацька слава

Кров╕ю полита,

С╕чена мечами,

Рубана шаблями,

Ще й сльозами вмита.

Наливаймо, браття,

Поки ╓ ще сили,

Поки до сх╕д сонця,

Поки до походу

Сурми не сурмили.

Бо козацька доля,

Як у пол╕ рута, –

С╕чена дощами,

Хрещена громами,

Ще й в╕трами гнута.

Як лелечий клек╕т,

Козакова вдача –

Вигукнеться см╕хом,

Вигукнеться щирим,

А в╕длунить плачем.

 

ГЕЙ, ВИ, КОЗАЧЕНЬКИ

Слова: Вадим Крищенко

Музика: Геннад╕й Татарченко

╢ ╕ нам про що згадати…

П╕сне, душу возвелич!

Ой була в нас ненька-мати –

Запорозька славна С╕ч.

Присп╕в:

Гей, ви, козаченьки, –

 в╕тер в чист╕м пол╕,

Науч╕ть нащадк╕в

 так любити волю.

Гей, ви, козаченьки, –

 спомин з м’яти-рути,

Науч╕ть минулу славу

 повернути.

Круточола наша доля,

Не вода в н╕й – кров тече.

Козаку найперше – воля,

Козаку найперше – честь.

Присп╕в.

А прийшла лиха година –

Впав козак наш у трав╕,

Щоб ╕скрилась Укра╖на

На гетьманськ╕й булав╕.

Обмочила землю рана

╤з козацького чола,

Щоб неправда помирала,

Щоби правдонька жила.

Присп╕в.

 

МОЛИТВА

Слова: Вадим Крищенко

Музика: Геннад╕й Татарченко

Дай, Боже, нам сво╓╖ сили

╤ мужност╕ сво╓╖ дай,

Щоб ми в╕д зла оборонили

Себе ╕ св╕й стражденний край.

Дай, Боже, нам сво╓╖ в╕ри,

Що ми народ – були ╕ ╓сть!

Хай недруга лих╕ сокири

Пощербляться об нашу честь.

Присп╕в:

Повторю молитву

щиру ╕ негорду,

Як тво╓, Вкра╖но,

 праведне ╕м’я.

Повторю молитву

 р╕дного народу,

Щоб ╖╖ почули небо ╕ земля.

Дай, Боже, нам усе згадати

╤ усв╕домити, що ╓,

Дай мучитися, ╕ страждати,

╤ вистраждать-таки сво╓.

Ще й словом праведним

 ╕ зором

Застережи, а не ут╕ш,

Щоб нам очей не ви╖в сором

За душу, продану за гр╕ш.

Присп╕в.

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2025 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=26867

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков