Версiя для друку Обговорити в форумi

«Фронтмени» - це незалежний проєкт сприяння творчій репрезентації військових і ветеранів, заснований Анаід Агаджановою в 2022 році. «Фронтмени» – це спільнота культурних діячів із військовим досвідом. Нині вона нараховує понад тисячу учасників. Станом на зараз «Фронтмени» є громадською організацією, що займається промоцією і координацією мистецьких і видавничих проектів, розвитком мілітарного пласту сучасного українського мистецтва.

 28 березня в київській книгарні «Є» в рамках проєкту «Фронтмени» відбулася зустріч із військовим фотографом Валентином Кузаном «Війна через об’єктив і приціл».

 Модератором заходу виступила засновниця проекту Анаід Агаджанова. Вона розповіла про досягнення організації «Фронтмени». Зараз додруковується антологія мілітарної поезії «Фронтмени». Також «Фронтмени» співпрацюють з ВДНГ в проведенні фестивалю «Книжкова країна». Буде два стенди з ветеранською літературою від початку АТО. А ще є три театральні вистави.

 Валентин Кузан займається фотографією вже років 20. Фотографувати почав ще в дитинстві в селі на Закарпатті. Його батько був фотографом. У 2002 році, навчаючись у 10 класі, Валентин отримав перші гроші за фотографування. Фотографував весілля.

 Потім було навчання в університеті на факультеті журналістики. Кузан зрозумів, що його цікавить фотожурналістика.

 У 2013 році Валентин Кузан був на зустрічі з відомим українським фотографом Олександром Глядєловим в Ужгороді. Кузану вже було недостатньо зробити просто красиву картинку. Хотілося чогось більшого. Він зосередився на темі культури. Потім Валентин Кузан пішов до війська, щоб знімати людей, які обороняють Батьківщину. Був фотокореспондентом служби зв'язків з громадськістю 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Він переконався: чим крутіший вояка, тим непомітніше він поводиться серед людей.

 Фотограф Кузан фіксує образ цивільної людини, яка вбралася в однострій і воює. Він відкрив для себе глибинну Донеччину, де раніше ніколи не бував.

На Донеччині фазани перебігали дорогу перед автомобілем. Склалося враження, що Донеччину слід називати Фазанщиною.

 Частина військових не хоче фотографуватися, бо в них родичі залишилися на тимчасово окупованих територіях.

 Валентин Кузан також фотографував разом із Олександром Глядєловим на Херсонщині, їздили на нуль. Глядєлову вже близько семидесяти літ, але він бігав разом з хлопцями і не відставав.

 Тяжко, коли людина, яку сфотографував, гине через тиждень.

 Кузан фотографував і людей, які свого часу були засуджені. Так, один чоловік скотився на дно, пішли алкоголь, наркотики, втратив родину, обірвалося спілкування з дитиною. Він просив його сфотографувати і написати про нього: «Я хочу, щоб моя дочка знала, що її батько захищає Україну, а не сидить у тюрмі».

 Про нього зробили пост, і він був вдячний.

 Валентин Кузан фотографував і знищення природи війною. Ось на фото дохла риба біля водосховища Курахівської електростанції. Під час артилерійських обстрілів вибухи у воді вбивали рибу і її прибивало до берега. Вийшов разючий контраст з красивими краєвидами.

 Військові дуже гостинні. Якось Кузан з колегами приїхали в одну частину. Коли збиралися виїжджати, поблизу вибухнули два КАБи (керовані авіаційні бомби). Раптом виходить хлопець з мискою дерунів і в розпачі: «Ви що, й дерунів не скуштуєте?»

 Фотограф Кузан згадує: «Це були найсмачніші деруни в моєму житті».

 Після фронту фотографувати цивільне життя було дивно: все чисто, люди не в одностроях.

 Валентин Кузан виграв ветеранський грант і відкриває фотостудію. Хоче назвати її «72», на честь бригади, яка захищала Київ і в якій служив.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2025 > Тема "Резонанс"