Версiя для друку Обговорити в форумi

Є люди, які після свого відходу світлом своїх душ зігрівають нас, на відстані освітлюючи нам шлях за найтемніших часів. Мене зігріває світло душі незабутньої Ірини Дмитрівни Фаріон, фізичну відсутність на нашій Богом даній землі навряд чи замінить. На жаль, не судилося мати з нею приватні розмови, але кожного вечора переглядала її студії і наче говорила з близькою по духу людиною. Мені пощастило слухати її блискучу лекцію «Степан Бандера – практик, теоретик, містик націоналістичного руху», яка, на мій погляд, є відображенням усієї діяльності пані Ірини, її невпинної боротьби за душу людини.

 Пам’ятаю, як всотувала кожне слово, бо Ірина Дмитрівна говорила так, ніби не було кордонів, що роз’єднували нині сущих зі світом тих, хто назавжди в Саду Нев’янучому- історичні постаті оживали, ставали ближчими до нас та зрозумілішими. Ця особливість пані Ірини – говорити про складні речі доступно - втілилися в її проєктах «Ген українців» та «Велич особистості». Історичні постаті в інтерпретації Ірини Дмитрівни перетворювалися на цікавих співрозмовників, з якими можна було й подискутувати, і посперечатися. Ірина Дмитрівна не робила з тих людей ідолів, вони були, насамперед, живими, аж ніяк не нагадуючи хрестоматійних персонажів. Мені імпонувало, коли Ірина Фаріон пояснювала свою позицію. В одній зі своїх передач, присвячених освіті, пані Ірина навела слова Дмитра Донцова: «Щастя бути сильним». Скільки мудрості в тих словах, бо лише сильна по-справжньому людина вміє і любити, і бути ніжним, і в той же час вміє бути стійким до всіляких негараздів… Та мені все-таки хотілося б повернутися до праці Ірини Дмитрівни про Степана Бандеру, бо в ній закладені світоглядні речі, які визначали її шлях як національної постаті України.

 Степан Бандера у 1933 році ініціював резонансну шкільну акцію «У боротьбі а душу української дитини», яка мала надзвичайне велике значення. Адже Провідник давав настанови молоді. «Молоді друзі! Не дайте, щоб з Вас вороги зробили яничарів! Не дайте, щоб обернули Вас у слухняних рабів! Ви маєте бути лицарями й борцями за волю України!» Боротьба за душу дитини, боротьба за душу людини – одвічна стихія боротьби, яка визначає наш екзистенціалізм, нашу можливість залишатися господарями на своїй землі. Недаремно Ірина Дмитрівна основну свою увагу приділяла темі освіти, справедливо вважаючи цю галузь визначальною для держави, націєтворчою. І саме молодь має всотувати ідеї, без яких неможливо відбутися як особистості - Бог, душа, духовість, ідея – такі основні концепти визначає Ірина Фаріон, аналізуючи діяльність Степана Бандери. Для неї це не були красиві слова. Вона жила по-справжньому тими ідеями.

 …Швидкоплинне життя часто обмежує нас в певних діях, примушує відкладати на потім заплановані справи. Шкода, що часто ми не встигаємо зробити те, що так хотілося втілити в життя. Тому й тут Ірина Фаріон навчала нас тому, як треба встигати в цьому житті, якщо ти маєш свої плани. Бо завтра вже може бути пізно, тож працездатність Ірини Дмитрівни вражаюча. Була переповнена гордістю за свій рідний Київ, коли після усіх гонінь, цькувань, що зазнала Ірина Дмитрівна, вона мала шалений успіх у столичному театрі «Культ», представляючи свою книгу «Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті». У залі був повний аншлаг, не всі могли потрапити до зали. Це був заслужений тріумф Ірини Дмитрівни і відповідь усім тим, хто так безславно намагався прибрати її з того величного шляху, що підкорюється лише сильним. Відчувалося, що й сама Ірина Дмитрівна була зворушена, бо написала про цю зустріч: «Дякую, Києве наш незламний». І далі, як завжди, блискуче провела цю зустріч, утвердивши свою послідовність, силу і невідступність. Пані Ірина розповідала про передумови створення цієї грунтовної культурологічної праці, адже спочатку пізнавальні передачі з’явилися на її ютуб-каналі. Часто слухала їх, щоразу переконуючись в тому, що своєю просвітницькою діяльністю Ірина Дмитрівна заміняла численні профільні інституції, якраз і покликані ту саму роботу провадити.

 Навіть анотація до монографії - ніби посил у майбутнє: шануймо та захищаймо своє, рідне, бо лише у власному домі ми – господарі, а не чужинці. Якими ж влучними є слова Ірини Фаріон, такими, які ніколи не втратять сенсу: «Ніщо так не зриває зі світу облудної завіси, як слова – свої та чужі». На тій зустрічі у столичному театрі Ірина Дмитрівна одержала таку потужну підтримку, стільки позитивної енергетики, шо це відчувалося в усьому. Її довго не хотіли відпускати і вона була справжнім тріумфатором. Але мене чомусь не полишала тривога, бо такої підтримки – величної, всеосяжної – їй насправді бракувало у житті. У своїй боротьбі вона мусила покладатися на власні сили, залишаючись мужнім одинаком, який веде почасту нерівну боротьбу з тими силами, яких, як ми переконалися, не можна було недооцінювати. Ворог у своїй люті був безсилий, бо таку постать, як Ірина Фаріон, неможливо було поставити на коліна. Її можна було лише вбити…Вбити підступно, так, як знищували провідників нації впродовж багатьох років нашої історії. І сьогодні, коли Ірини Дмитрівни немає, так бракує її наступального, сильного слова, її рішучості, безкомпромісності. Вона відкрила нам ціле гроно імен, які були в небутті, під забороною. Серед моїх улюблених студій є розповідь про Дарію Віконську – дивовижну постать в історії української культури, яка залишила українцям дороговказ: «Сила нації – в традиції, і хто відрікається історії, той відрікається себе». Про це, власне, і говорила повсякчас Ірина Дмитрівна – про повагу до себе і свого коріння, про пошану і любов до батьків і свого дому. Чи здатні були її почути всі, до кого вона зверталася? Чи почули ті, кого вона хотіла опритомнити, пробудити, навернути до тих цінностей, якими володіла? Як ми розуміємо, питання риторичне. Проте боротьба за душу людини продовжуватимуть вже ті, хто нестимуть ідеї Ірини Фаріон далі. Сама ж Ірина Дмитрівна часто розповідала про знаковий епізод з життя двох видатних людей - режисера Юрія Іллєнка та актора Івана Миколайчука. У помешканні Юрія Іллєнка актор написав на стіні такі слова: «А ти, дзвонарю, дзвони, і не питай, чи буде світанок»…

 …Дякуємо за Чин, Ірино Дмитрівно, дякуємо за Ваші ідеї, віру і любов до України.

Наталія Осипчук,

письменниця, член НСПУ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2025 > Тема "Українці мої..."