Версiя для друку Обговорити в форумi

24 лютого відзначається 160 річниця Івана Левковича Липи — видатного українського письменника, лікаря, громадського і політичного діяча, одного із провідників ідеї української державності та соборності на півдні України. Іван Липа увійшов в історію як комісар визвольних змагань в Одесі 1917-го, був міністром віросповідань та охорони здоров’я Української Народної Республіки 1919-го. 1920-го входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР. Після поразки визвольних змагань його родина зазнала тяжких поневірянь. Також ми пам’ятаємо його як батька Юрія Липи…

Чи може бути людина щасливою в особистому житті, коли вона повністю віддається громадянському обов’язку? Напевне, може, якщо поряд кохана дружина, дах над головою і є надія на створення міцної і дружньої родини. На жаль, не всі жінки, до яких торкнувся своїми почуттями Іван Липа, засвітили вогник надії на щастя в його житті.

На тридцять третьому році свого життя ділився своїми думками з родиною Грінченків: «Аж зараз острах бере, коли подумаю, що все своє життя проживу без сім'ї, без дітей. Мабуть, швидше за все, в мене буде жінка проста селянка. Я такий: або щоб цілком відповідала моєму бажанню, або хай вже буде така, що знатиме тільки свої горщики та діти. Принаймні не буде нудитися й нічого від мене не требуватиме, крім грошей на свої ганчирки та їжу».

Першою жінкою, яка відіграла важливу роль у формуванні характеру Івана Липи була його мати, Ганна Михайлівна Житецька зі старовинного козацького роду Житецьких з Полтавщини. Хоча вона не мала освіти, проте вихованню сина і трьох доньок приділяла багато уваги. Казки на ніч, пісні, розповіді про народні традиції діти вбрали з молоком матері.

 Коли Іван отримав диплом лікаря, мати завжди була з сином, сестри Івана старша Євгенія і майже ровесниця Марія після заміжжя жили з чоловіками, але брат підтримував з ними стосунки, допомагав племінникам. На жаль, наймолодшій Марті не зміг допомогти одужати, вона померла в 1906 році й похована в Одесі.

 А перші романтичні стосунки з’явилися у Івана Липи ще в гімназійні роки, у 16-річному віці, тобто ще на початку навчання в чоловічій гімназії, він покохав старшу від себе «гімназистку 8-ї кляси». Стосунки тривали не більше року, але вони спричинили чималі душевні переживання в юного гімназиста, адже навіть через десятиліття він згадував про ці події свого життя. Ці спогади приводили його до дещо песимістичних поглядів на майбутнє: «вдруге так нікого не покохаю».

 Восени 1892 року студент Липа на одному з заходів, що влаштовувалися українською громадою Харкова, знайомиться з молодшою сестрою свого побратима-тарасівця Бориса Грінченка Аполлінарією. Натхненний родинним затишком, який побачив у Бориса і Марії Грінченків, він сам шукав зустрічі з Полею, як її називав згодом у листуванні. Між ними зав’язалися романтичні стосунки, які тривали майже три роки. На заваді їм стали негаразди з поліцією та від’їзд Івана Левковича з Харкова за вироком суду до Керчі.

 Крім того, сподівання на можливий дружній і творчий союз із Аполлінарією за зразком подружжя Грінченків, не виправдалися. Як він сам відзначав, «з цього довгого нашого листування й балачок тільки одне цілком виявилося: вона чи не хоче, чи не може бути потрібною для мене людиною». Невдала спроба створити сімейний затишок сконцентрувала увагу Івана Липи лише на студіюванні медицини та громадських справах.

 В липні 1898 року Іван Левкович затверджений земським лікарем в селі Мачухи на Полтавщині. Крім лікарської діяльності І.Л. Липа в Мачухах вів і громадську діяльність. Намагався відкрити книгарню та влаштувати туди фельдшерку, влаштовував свято на Різдво напередодні 1900 року з подарунками українських книжечок.

 Поява нового лікаря не оминула уваги жіночої половини села Мачухи. Клопотів Івану Левковичу додала 19-річна дружина місцевого священника Єлизавета Іванівна Геращенко. Спочатку він намагався не звертати на неї уваги, але своєю наполегливістю та всілякими примхами і хитрощами молодиці вдалося привернути на себе увагу лікаря. Стосунки зайшли так «далеко», що постало питання про розлучення Євгенії з чоловіком-священником і її одруження з новим кавалером. Але цього не сталося, на заваді став її ще законний чоловік, який надіслав заяву до повітової управи із скаргою на лікаря. То ж в 1902 році Івану Липі довелося їхати на Одещину, а в 1909 році знову відвідати Старі Санжари, щоб усиновити рідного сина Юрія.

 В 1903 році Івана Левковича призначили лікарем для бідних та завідуючим лікарнею в приміському поселенні Дальник. Лікарня була невелика, занедбана і нагадувала землянку, в якій «…хворі зимою розбігаються від холоду… там навіть миші не живуть…» Незважаючи на труднощі з лікарнею, саме в Дальнику Івану Липі вдалося знайти вірну дружину. 23 січня 1904 року він обвінчався в Покровській церкві Одеси з вчителькою Марією Шепель-Шепеленко. Свідками на весіллі були лікарі Ф.Г. Шульга та І.М. Луценко, юрист С.П. Шелухин та редактор газети «Южное обозрение» М.П. Цакні.

 Після завершення обряду священник М.А. Шаравський виголосив перед присутніми промову українською мовою. Весілля не супроводжувалося бенкетом, а молоді одразу розійшлися по справах: молода пішла до книгарні, а І.Л. Липа – чаювати до родини М.А. Шаравського. Лише ввечері того дня молоді потрапили до Дальника, де їх зустрічали обидві матері з вечерею. Занадто велика скромність важливого в житті лікаря моменту сподобалася далеко не всім. Найбільше критики на адресу Івана Левковича надійшло з боку подружжя Луценків та Шелухиних, які очікували від нього більш масштабних урочистостей. На подібні зауваження І.Л. Липа заявляв, що ще не став міщанином, тому і не був зобов’язаний влаштовувати весілля загальноодеського рівня.

 Але в Дальнику Івану Левковичу довелося пережити події, які зовсім не пов’язані з романтикою. Цією жінкою була вдова українського поета Павла Грабовського Анастасія Миколаївна Грабовська (в дівоцтві – Лук’янова). Борис Грінченко звернувся до побратима Івана Липи з проханням допомогти Анастасії Грабовській у працевлаштуванні та лікуванні сина Бориса від рахіту. Іван Левкович прийняв цю жінку на посаду фельдшерки й взявся лікувати хлопчика. Але не пропрацювавши й пару місяців, вона почала писати скарги на лікаря до Управи. Причиною вказувала надмірну вимогливість І.Л. Липи до неї. Така ситуація зробила І.Л. Липу об’єктом глузувань з боку одеських лікарів.

 Поки Управа в Одесі розглядала скарги, молодиця знайшла роботу в Харкові і таємно переїхала в своє рідне місто, а Івану Левковичу ще довго довелося виправдовуватись за нісенітниці, які видумували колишня горе-фельдшерка і фельдшер С. Онацький. В квітні наступного року скандальна справа завершилася тим, що С. Онацького переведено до іншої лікарні, а в Дальник призначено нових фельдшерів. Надалі подібних неприємнх ситуацій у завідувача не виникало.

 Після всиновлення Юрія Липи 8 квітня 1910 року в лікаря з’явилися нові клопоти, зокрема із навчанням сина. В травні 1912 року родина Лип винайняла собі будинок по вулиці Юр’ївській (сьогодні Єфімова), буд. 17. Одразу після переїзду до Одеси лікарю було важко психологічно, бо шкодував за покинутою Дальницькою лікарнею, яку сам облаштовував. Крім того, скрутно стало з грошима, бо доводилося чимало платити за житло, а практика була мізерною. Незважаючи на зайнятість, у подружжя Лип завжди знаходився час для виховання сина. Марія Григорівна підтягувала знання Юрія до рівня вступу в гімназію, а Іван Левкович займався з сином мовою, історією та природничими науками.

 Під час революційних подій лікаря для бідних робітники Одеси обирають спочатку комісаром Михайлівського району міста, а протягом березня-квітня 1918 року комісаром міста Одеси. Коли ж у грудні 1918 року до Одеси увійшли сили Добровольчої армії та французьке військо, його перебування в місті стало небезпечним. Крім того, Івана Левковича було призначено міністром культів в уряді Директорії УНР. Наслідком цього стало те, що І.Л. Липа назавжди залишив Одесу. В місті залишилися його дружина й мати, з якими він не мав наміру розлучатися, адже не уявляв, що Українська революція завершиться поразкою. Згодом до батька приєднався син.

 Крім клопотів із владою та хворобою, Івана Липу також хвилювала розлука з дружиною. Марія Григорівна залишилася в Одесі і продовжувала працювати вчителькою в школі ім. М.П. Драгоманова. Вона керувала шкільним театром і в 1932 році уклала підручник з української літератури, але його заборонили друкувати. Життєві позиції Марії Григорівни не залишилися непоміченими владою, і в липні-серпні М.Г. Липу було затримано для допитів. Вона до 1927 року листувалася з Ю.І. Липою та братом – генералом армії УНР В.Г. Шепелем, які перебували в Польщі. Надалі листування з невідомих причин перервалося. Померла М.Г. Липа в 55-річному віці в Одесі 10 січня 1935 року. Івана Левковича не стало 13 листопада 1923 року.

 Обравши за зразок родинного життя модель родини Грінченків, Іван Липа втілив її навіть краще за «еталон». За кількісним показником Липи не змогли наздогнати Грінченків, бо на сотні їх літературних праць Липи відповіли лише десятками. Значною ж перевагою Марії та Івана Лип стало виховання та подальші здобутки сина. Юрій Липа, отримавши повноцінну університетську медичну та юридичну освіти, помножив у десятки разів закладені батьками націєтворчі здобутки, ставши одним з ідеологів українського націоналізму.

Василь Вельможко,

член Національної спілки краєзнавців України

На світлині: І. Липа з дружиною

***

Василь ВЕЛЬМОЖКО «Телефот» Бориса Грабовського, «Чорноморські новини» № 43-44 (21615-21616), 6 червня 2015

Олександр ГАНДЗІЙ «Як моральний чоловік ви повинні взяти її до себе. Я всякі обов'язки із себе складаю». Газета UA, 28 жовтня 2023

Ігор СТАМБОЛ «ІВАН ЛЬВОВИЧ ЛИПА В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ РУСІ: ЛІКАР, ПИСЬМЕННИК, ТАРАСІВЕЦЬ» Одеса–Київ, 2017

Ігор СТАМБОЛ «Листування Івана Липи», Київ, «Темпора», 2020

І. СТАМБОЛ, С. КУЧЕРЕНКО Іван та Юрій Липа, Харків, «Фоліо», 2016

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 28.02.2025 > Тема "Українці мої..."