Версiя для друку Обговорити в форумi

Всеукраїнське об’єднання «Патріот» влаштувало на Майдані Незалежності в Києві банерну виставку «Обличчя української мрії». Виставка показує мрії сучасних українських дітей віком від 6 до 16 років, з різних міст і сіл України – від Донецька до Львова. На кожному банері вміщено фото дитини, вказано її вік, місце народження і місце проживання, подано репродукцію дитячого малюнка і листа, в якому висловлено її мрію.

 Організатори виставки зазначають: «У мільйонів дітей росія вкрала святкування днів народження, родинні свята, шкільні спогади, час з друзями та рідними. Діти втратили батьків, братів, сестер, домівки, школи та дитячі майданчики. Цим проєктом ми хочемо об’єднати дітей України, - тих, які рятуючись знайшли прихисток по всьому світу і тих, хто залишився в охопленій війною країні, зібрати їх думки, малюнки та розповіді, дізнатися, що за два роки змінилось в їх житті, та розповісти світу про реальність та біль, яку принесла війна в життя маленьких українців, та про їх мрії для себе та України. Світ має відчути та зрозуміти всі жахи, які бачили дитячі очі, та кожного дня робити надзусилля, допомагаючи Україні».

 Ось один із дитячих листів: «Мене звати Пилипчук Ксенія. Зараз я проживаю в місті Житомир разом з батьками, але сюди ми приїхали в 2014 році, коли почалась окупація міста Донецька. Мені 15 років. З лютого 2022 року моє життя знову змінилося. Знов до нашого будинку постукала війна. Мій батько захищає нашу країну. Я дуже сумую за ним. Разом із мамою ми допомагаємо йому та його побратимам, робимо збори і відправляємо все, що батько просить. Я мрію, щоб скоріше закінчилася війна і мій тато та батьки інших дітей повернулися додому. А ще моя велика мрія – стати відомим художником, щоб моя Україна і мої батьки пишалися мною. Вірю, що мрії збуваються і одного дня все буде Україна».

 Маргарита Федорова, 5 років, із Херсона, зараз перебуває у Польщі: «Я мрію про Перемогу і мир в Україні».

 Дар’я Мащенко, 15 років, місто Покров Дніпропетровської області: «Я мрію, щоб зруйновані школи, дитячі садочки якнайшвидше відбудували, щоб люди, які там живуть, могли зігрітися у кімнатах нових будинків».

 Іван Ковтко, 8 років, місто Миколаїв: «Слава нашим Героям, які зараз захищають нашу країну».

 Уляна Сєровєтник, 15 років, село Антонівка Херсонської області: «Ми, українці – непереможні! Я пишаюся своїм народом!»

 Злата Сапун, 7 років, місто Покров Дніпропетровської області: «Мені дуже подобається займатися спортом. У своїх мріях я часто бачу себе чемпіонкою та піднімаю жовто-блакитний прапор на п’єдесталі переможців, і весь світ слухає гімн моєї держави».

 Ніка Наумова, 9 років, місто Конотоп Сумської області: «Я з родиною мешкаю в Україні в місті Конотоп. З настанням війни моє життя та всіх оточуючих, близьких та знайомих змінилось. Деякі друзі виїхали за кордон, у деяких загинули батьки від рук окупанта. З перших днів війни я вперше почула звуки сирени, вибухів, побачила справжні танки, машини з ракетами. З перших днів війни моє місто було окуповане росіянами. Через деякий час наше місто звільнили від окупантів, ми всі зраділи тоді, коли прийшли наші війська. За два роки війни ми всі звикли до звуків сирен, до вибухів. Я дуже хочу, щоб нарешті настав мир в моїй країні, й захисники повернулися живими і здоровими до своїх родин, адже наш народ сильний, вільний, незалежний. Ми обов’язково переможемо, а країну відбудуємо».

 Саме тоді, коли я прочитав мрію 10-річної Софії Ус із Харкова, яка зараз живе в місті Валки Харківської області: «Я хочу, щоб не було війни. Щоб Росії не було!» - завила сирена повітряної тривоги.

 Дійсно, дуже хочеться, щоб Росії не було!

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 27.12.2024 > Тема "Ми єсть народ?"