Версiя для друку Обговорити в форумi

4 грудня в Національному музеї історії України в Другій світовій війні відкрилася виставка «Українська ялинкова прикраса від ХІХ ст. до сьогодення». Це спільний проект Музею війни та колекціонерки Марини Лук’янової.

 В експозиції представлено ялинкові іграшки із колекцій Марини Лук’янової, Валерії Коробової, Юрія Морохії, бренду «Різдвяні історії» та Теребовлянського музею-майстерні.

 Виставка показує еволюцію ялинкових прикрас.

 Історія ялинкової іграшки йде з глибини язичницьких традицій та вірувань, які з часом доповнилися християнськими символами.

 Першими ялинковими прикрасами слугували смаколики – горішки, яблука, печиво. З ХVІ століття в моду поступово входять скляні прикраси. За легендою перші іграшки створили склодуви з містечка Лауша в Тюрингії в 1597 році. Тоді стався неврожай яблук, тож їх вирішили замінити на скляні кульки. Україна перейняла західні звичаї, інтегрувавши їх у власну народну обрядовість.

 Традиційними ялинковими прикрасами в Україні були свічки, горішки, яблука, кулі зі скла та пап’є-маше й обов’язкова християнська символіка. Верхівку увінчувала Вифлеємська зірка, а на гілках розвіщувалися ватні, картонні й літографічні образи святих і янголів.

 Технологія виготовлення іграшок була запозичена з Німеччини, звідти ж експортували готові вироби ті, хто міг собі це дозволити. Популярними були іграшки за дрезденським зразком – їх виготовляли з об’ємного картону, склеюючи докупи обидві сторони однієї прикраси. Дідів робили із вати, яку клеїли на картонну основу. Обличчя дідів майже не відрізнялися одне від одного. Це зумовлено тим, що українці скуповували німецьку літографію – зображення ангелів, Святого Миколая і клеїли їх на створені своїми руками іграшки. Різдвяне дерево також прикрашали «ялинковим намистом». Спочатку це були справжні жіночі намиста, зроблені зі скла. Пізніше стали виробляти довгі, метрові намиста, створені спеціально для ялинки.

 Коли більшовики заборонили святкувати Різдво, то ялинку тримали в шафі. Цікаво, що іграшки продовжували виготовляти, але тільки на експорт.

 У 1936 році більшовики ввели всесоюзне свято Нового року як альтернативу традиційному Різдву.

 Наприкінці 1930-х років розпочалося виробництво ялинкових прикрас у художніх об’єднаннях – артілях.

 Після Другої світової війни виробництво ялинкових іграшок із ручного, артільного перетворилося на повноцінну індустрію. Іграшка стає масовою та доступною.

 Іграшки, якими прикрашали ялинку мали форму казкових персонажів, жителів СРСР в національних строях, циркових артистів, дітей у зимовому вбранні, рослин і тварин зі скла, вати, пресованої тирси чи картону. Кожна форма мала бути затверджена партією та допущена до виробництва за підписом відповідальної особи. Водночас колористика не мала обмежень: фарба часто обиралася відповідно до фінансових спроможностей підприємства.

 Українські іграшки з вати мають свою особливість. Часто їх робили досить великого розміру як для підвісної іграшки – 15 сантиметрів (стандартний розмір становив 8-12 сантиметрів). Вата прикрас українських артілей нерідко лишається білою й не темніє дотепер. Секрет – у технології, за якою білосніжну вату покривали шаром слюди. Личка фігурок робили із пап’є-маше чи мастики та розписували вручну. З 1960-х років поширилася практика виготовлення окремих елементів із пластмаси.

 Скляні ялинкові іграшки виготовляли із тонкого скла, видуваючи іграшку по гіпсовій формі й розписуючи фарбами та лаками. Блискуче срібне покриття досягалося за допомогою амальгами – суміші металів і ртуті.

 Після 1966 року виробництво ялинкових прикрас в Україні поступово ставало повністю автоматизованим. Ватні іграшки позникали з полиць магазинів, адже вироби ручної роботи змінилися на тиражовані скляні набори. Скло стало товстішим і міцнішим, завдяки чому іграшки менше бились і краще зберігались.

 З початком перебудови заводи переймали німецькі технології – почали набувати популярності іграшки з пластику, фольги, пінопласту.

 В Україні функціонували фабрика «Перемога» та Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас. Остання спочатку була заводом з обробки медичного скла, а згодом переросла в найбільше в Східній Європі виробництво новорічних прикрас. В регіонах процвітали Одеська муляжна фабрика, Львівська фабрика ялинкових прикрас, фабрика ялинкових іграшок у Лисичанську, Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас.

 У 1980-х роках почали виготовляти іграшки з нового синтетичного матеріалу – лавсану.

 Ялинкові прикраси є водночас і джерелом історичних знань про той чи інший період. Події історії та культури знаходять своє відображення в іграшках. Образи сучасної російської війни теж відтворені в ялинкових прикрасах. Коли було визволено Херсон, то на Новий рік туди завезли ялинкові іграшки у вигляді кавуна. На ялинкових кулях зображено козака і козачку з шаблями – символи нескореної України. Є й іграшки – воїни ЗСУ. Жінка-воїн, біля ніг якої сидить пес, притискає до грудей немовля. Це символ того, що наші Збройні Сили захищають і майбутнє України. Ці іграшки також експонуються на виставці в музеї.

 Автори виставки стверджують: «Сьогодні, коли триває боротьба за нашу ідентичність, ми відроджуємо пам'ять про свої традиції. Ми повертаємо собі наше Різдво і його зимове диво, яке несе в собі українська ялинкова іграшка».

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2024 > Тема "Душі криниця"