"Кримська Свiтлиця" > #17 за 26.04.2024 > Тема "Українці мої..."
#17 за 26.04.2024
БОРИВ╤ТЕР
В Укра╖нському дом╕ в Ки╓в╕ експону╓ться виставка «Алла Горська. Борив╕тер». Це перша ретроспективна виставка художниц╕, на як╕й представлено понад 100 ╖╖ твор╕в: живопис, граф╕ка, еск╕зи монументальних роб╕т з музейних ╕ приватних колекц╕й.
Алла Горська народилася ╕ виросла в номенклатурн╕й родин╕. ╥╖ батько Олександр Горський був в╕домим радянським д╕ячем, у р╕зн╕ роки очолював велик╕ к╕ностуд╕╖ СРСР: Ленф╕льм, Ялтинську, Ки╖вську й Одеську.
П╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни Алла пережила дв╕ блокадн╕ зими, залишившись ╕з мамою в Лен╕нград╕. У 1943 роц╕ родина Горських пере╖здить до Ки╓ва. Майбутня художниця з золотою медаллю зак╕нчу╓ Ки╖вську художню середню школу ╕мен╕ Шевченка ╕ вступа╓ до Ки╖вського художнього ╕нституту. У 1952 роц╕ Алла одружу╓ться з молодим викладачем ╕нституту В╕ктором Зарецьким. Працю╓ у галуз╕ станкового та монументального живопису.
1961 року вихована в рос╕йськомовн╕й родин╕ художниця св╕домо переходить на укра╖нську. Горська вчить мову п╕д кер╕вництвом Над╕╖ Св╕тлично╖: починати доводиться з алфав╕ту, оск╕льки в школ╕ мистецтв укра╖нську мову не вивчали.
На початку 1960-х Алла Горська сп╕льно з В╕ктором Зарецьким, Василем Стусом, Василем Симоненком, ╤ваном Св╕тличним сто╖ть б╕ля виток╕в Клубу творчо╖ молод╕ «Сучасник» - осередку в╕дродження укра╖нського культурного життя в Ки╓в╕. Художниця очолю╓ театральну секц╕ю, бере участь в орган╕зац╕╖ л╕тературно-мистецьких вечор╕в ╕ виставок, п╕дготовц╕ щор╕чних Шевченк╕вських свят.
У 1962 роц╕ Алла Горська, Василь Симоненко ╕ Лесь Танюк побували у Бик╕внянському л╕с╕ на м╕сц╕ масового захоронення жертв НКВС, побачили, що м╕сцев╕ хлопчаки грають у футбол людським черепом. П╕сля ц╕╓╖ моторошно╖ картини творча тр╕йця звернулася до Ки╖всько╖ влади з проханням досл╕дити ╕ впорядкувати могили. В╕дпов╕д╕ в╕д влади не отримали. Натом╕сть Василя Симоненка побили у в╕дд╕лку м╕л╕ц╕╖, п╕сля чого в╕н помер. На Леся Танюка вчинено напад в Одес╕. За Аллою Горською встановлено стеження. Але серед ки╖всько╖ ╕нтел╕генц╕╖ поширилася ╕нформац╕я про Бик╕внянськ╕ могили, яка наприк╕нц╕ 1980-х вилилася в ╕н╕ц╕ативу з╕ створення Бик╕внянського мемор╕алу жертв комун╕стичного режиму.
У 1964 роц╕, до святкування 150-р╕ччя в╕д дня народження Тараса Шевченка ректорат Ки╖вського ун╕верситету замовив груп╕ митц╕в в╕траж. Алла Горська залучила до роботи колег-однодумц╕в: Галину Севрук, Опанаса Заливаху, Галину Зубченко та Людмилу Семик╕ну.
У центр╕ композиц╕╖ в╕тража був гн╕вний Кобзар, який одн╕╓ю рукою пригортав ж╕нку-Укра╖ну, а в ╕нш╕й, високо п╕днят╕й тримав книгу. “Возвеличу малих отих раб╕в н╕мих, ╕ на сторож╕ коло ╖х поставлю слово” — ц╕ слова поета доповнили могутн╕й образ.
А напередодн╕ в╕дкриття в╕траж було знищено адм╕н╕страц╕╓ю ун╕верситету ╕м. Тараса Шевченка за розпорядженням парт╕йного кер╕вництва. Згодом ком╕с╕я квал╕ф╕кувала його як ╕дейно ворожий: “Чому мати-Укра╖на така сумна? ╤ чому за гратами?”
Горську й Семик╕ну було на р╕к виключено з Сп╕лки художник╕в. Опанаса Заливаху п╕зн╕ше за звинуваченням в антирадянськ╕й пропаганд╕ й аг╕тац╕╖ ув’язнили на 5 рок╕в.
У середин╕ 1960-х «в╕длигу» зм╕ню╓ брежн╓вська реакц╕я. Посилюються утиски, стеження, ув’язнення представник╕в укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖. Алла Горська гостро в╕дгуку╓ться на сер╕ю арешт╕в 1965 року, надсилаючи скаргу на ╕м’я прокурора. Вона листу╓ться ╕з засудженими друзями, морально та матер╕ально п╕дтриму╓ ╖хн╕ родини, ╖здить на судов╕ процеси, зокрема на зас╕дання у справ╕ В’ячеслава Чорновола у Львов╕ в 1967 роц╕, орган╕зову╓ збори кошт╕в для родин пол╕тв’язн╕в, зустр╕ча╓ тих, хто поверта╓ться ╕з табор╕в ╕ заслання.
Горська сп╕льно з друзями створила видатн╕ монументальн╕ роботи в Донецьку, Жданов╕ (нин╕ Мар╕уполь), ╕ Краснодон╕ (нин╕ Сорок╕не).
Мар╕уполь п╕сля Друго╖ св╕тово╖ в╕йни активно в╕дбудовувався. Тут цензура не була такою суворою, як у Ки╓в╕. Тож художники-монументал╕сти охоче бралися за замовлення. До початку рос╕йського вторгнення 24 лютого 2022 року в м╕ст╕ було зосереджено одне з найб╕льших в Укра╖н╕ з╕брань моза╖чно╖ монументал╕стики – 19 панно та барель╓ф╕в.
Саме у Жданов╕ навесн╕ 1967 року команда Алли Горсько╖ створила на замовлення ресторану «Укра╖на» два видатн╕ моза╖чн╕ панно, що значною м╕рою в╕ддзеркалюють творчий пошук художник╕в-ш╕стдесятник╕в.
Майже два м╕сяц╕ колектив монументал╕ст╕в у склад╕ Алли Горсько╖, В╕ктора Зарецького, Галини Зубченко, Бориса Плакс╕я, Григор╕я Пришедька, Василя Парах╕на та Над╕╖ Св╕тлично╖ працював над моза╖ками «Дерево життя» ╕ «Борив╕тер». Спершу почали викладати «Дерево життя» - уособлення прадавнього символу св╕тового дерева. Це панно в╕дсилало до укра╖нсько╖ арха╖ки, тож зазнало критики ще п╕д час створення. П╕сля смерт╕ Горсько╖ моза╖ку було замуровано – вона провела п╕д цеглою наступн╕ сорок рок╕в ╕ побачила св╕т аж у 2008 роц╕, завдяки ентуз╕азму досл╕дниц╕ Людмили Огн╓во╖.
Концепц╕ю панно “Борив╕тер” в процес╕ роботи було зм╕нено на в╕дпов╕дн╕шу морському кра╓виду, що в╕дкривався з в╕кна ресторану: художники створили легку, динам╕чну композиц╕ю з використанням нестандартних матер╕ал╕в — шлакоситалу, металу ╕ нав╕ть фрагмент╕в нержав╕йних ложок.
1967 року, у прим╕щенн╕ гастроному “Ки╖в”, розташованому на першому поверс╕ в т╕й сам╕й буд╕вл╕, що й ресторан “Укра╖на”, Григор╕й Пришедько та Галина Зубченко виклали за еск╕зом Алли Горсько╖ моза╖ку “Кв╕туча Укра╖на”. Про ╖╖ долю н╕чого не в╕домо. Моза╖ки “Дерево життя” та “Борив╕тер” навесн╕ 2022 року зазнали страшних ушкоджень внасл╕док обстр╕л╕в та окупац╕╖ рос╕йськими в╕йськами.
Сьогодн╕ майже весь творчий доробок Горсько╖-монументал╕стки втрачено. Мисткиня активно творила на сход╕ Укра╖ни, ╕ б╕льш╕сть ╖╖ роб╕т потрапили п╕д окупац╕ю ще 2014 року. На в╕льн╕й територ╕╖ Укра╖ни збереглися т╕льки дв╕ моза╖ки: “В╕тер” на ст╕н╕ колишнього ресторану “В╕тряк” у Ки╓в╕ ╕ “Птах” на фронтон╕ ресторану “Суп╕й” у Гельм’язов╕ на Черкащин╕.
У 1968 роц╕ Алла Горська у лист╕ до Любомира Гуцалюка розпов╕дала: “Останн╕м часом ми зробили в Ки╓в╕ два ресторани — “Полтава” та “В╕тряк”. Вони мають етнограф╕чно-модерний характер... Тобто ц╕ споруди м╕ж минулим ╕ сучасним. Ближче до минулого. В наших роботах ми прагнули до сучасност╕ в кольорах, пластиц╕, композиц╕╖, - а головне — хот╕ли подивитися на св╕т, як Св╕товид, на вс╕ чотири боки. Може, на два ╕ вийшло”.
Борис Плакс╕й у 1991 роц╕ згадував про роботу на “В╕тряку”: “Жодна ж╕нка-митець таких умов не витримала б. Була п╕зня ос╕нь, холодно. Спочатку страшн╕ дощ╕, а пот╕м морози й в╕три. За п╕вгодини руки, якими береш цементний розчин, стають як грабл╕. ╤ все це на тому белебн╕, де сто╖ть в╕тряк”.
╤м’я художниц╕ Горсько╖ дотепер ╓ символом громадянсько╖ см╕ливост╕ й творчо╖ свободи. Вбивство мисткин╕ у 1970 роц╕, яке так ╕ не було розкрито (його приписали свекру Горсько╖, який в╕дразу ж начебто пок╕нчив життя самогубством, ш╕стдесятники не сумн╕валися, що ц╕ дв╕ смерт╕ — справа рук КДБ, щоб такою показовою розправою залякати непок╕рних), згуртувало укра╖нських дисидент╕в, зм╕цнило мережу людсько╖ сол╕дарност╕.
Масштаб особистост╕ Алли Горсько╖, ╖╖ внутр╕шня свобода й г╕дн╕сть, надзвичайне мистецьке обдарування, вм╕ння об`╓днувати навколо себе людей — ╕ сьогодн╕, понад п╕в стол╕ття п╕сля ╖╖ смерт╕, надихають укра╖нц╕в на боротьбу.
Анатол╕й Зборовський
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 26.04.2024 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=26013
|