Версiя для друку Обговорити в форумi

5 (18) березня – свято Конона. Цей достойник Христової Церкви за старих часів вважався покровителем коней.

Апокрифічна легенда розповідає, коли Святий пророк Ілля їздить по небу колісницею, то правити кіньми бере тільки Конона. Він добре на них знається! Всі коні його слухають, з норовистих стають смирними, зі слабких стають міцними і швидкими, бо уміє їх лікувати.

А щоб коні справді були слухняними, працьовитими, здоровими, у цей день господиня (але тільки вона, а не господар) кропила коней свяченою водою.

На свято Конона, як і на Юра, Літнього Миколи, Семена, малих хлопчиків уперше садовили на коней. Хай звикають! Лошаток частували солодким печивом, грудочками цукру. Але, насамперед, привчали дітей доглядати за кіньми, особливо лошатками: принести сінця, напоїти, почистити стійло. Таким чином і діти, і лошатка звикали один до одного. А там, гляди, з дитини стане вправний господар, дбайливий, з лошатка надійний помічник.

Народні прикмети:

- На Конона день ясний – влітку град не зачастить.

- Мороз на Конона скоро відступить.

ДЛЯ ТИМОШІ…

6 березня у народному календарі українців – свято Тимоші Весногрія (насправді ж, у церквах вшановують преподобного Тимотея).

Добре, якщо цього дня спостерігається відлига, тане сніг, біжать струмки, адже тоді вже прийшла рання весна, вона перетнула «певну межу» і міцні та тривалі морози не повернуться. Щоправда, холод ще може дошкулити, але він уже не страшний.

З цього приводу казали:

- Купи калоші для Тимоші, бо як по воді піде…

- Тимоша Весногрій потішив теплом, сніг розтопив – весну на поріг пустив.

У ніч на Тимоші Весногрія спостерігали за місяцем у нічному небі. Якщо він повний, круглий, то буде вода; якщо місяць човником пливе (повис ріжками вгору) – на суху погоду; на ріжок місяця можна повісити цебрик з водою і вона не проллється – дощу не буде; цебрик не втримається на ріжку – впаде дощ. Якщо місяця не видно, небо затягнули густі хмари – буде сльота.

За такими нехитрими прогностичними прикметами визначали приблизний час весняної оранки і сівби.

ГАТИТИ ГРЕБЛЮ

Усім добре відома приказка: «Весна днем красна». Але, застерігаючи, можна додати: «Зате небезпечна повенями». (Так само скажемо і про грозове літо).

Щоб врятувати від стихійного наступу села і міста, посіви, доводилося (і доводиться) будувати греблі, дамби, укріплювати береги.

«Гатити греблю» колись було виключно чоловічою громадською працею (толокою), до якої долучалися ледь не всі мешканці села чоловічої статі – від старого до малого. Працювали безоплатно. (На то й вона громадська толока). Жінки тим часом готували колективний обід. Траплялося, що за нагальних потреб вони також долучалися до суто будівельної праці. На добре діло всіх благословляв священик. Та і він не завжди стояв осторонь.

Вздовж берегів рік насипали земляні вали, клали мішки з піском, землею, глиною, важке каміння, почасти все це укріплювали міцними дерев’яними «загатами». На нових споруджених греблях неодмінно висаджували кущі (або просто галузки) верби. Підростаючи і пускаючи коріння, вони неодмінно скріплюють грунт. Ось чому у пісні співається: «В кінці греблі шумлять верби, що я посадила…». (Так співала легендарна Маруся Чурай).

Не менш важливим було передбачити настання повені, її масштаби і завчасно взятися до праці. Значною мірою покладалися на давні народні прикмети:

-Якщо ранньою весною швидко тане сніг, а вода у ріках бурлить, піниться – стихійне лихо не омине.

-Чим більше снігу намело і чим швидше він тане – тим потужнішою буде повінь.

-Часті дощі, зливи – до повені.

-Вода тільки тоді підступає, коли крига скресає; щука хвостом лід розбиває.

-Нижче рівня майбутньої повені берегові ластівки не будуть рити нір для своїх гнізд.

-Кроти не споруджують свої кротовини і не риють тунелі нижче рівня майбутньої повені.

Цікаве і таке народне спостереження: вимірювали висоту й орієнтувалися на місце розташування греблі, яку збудували бобри. Вони бездоганно можуть визначити рівень повені.

Коли вже збудували греблю, деякі марновірні люди намагалися ще й задобрити Водяника (Водяного), щоб греблі не руйнував і тримав належний рівень води. Для цього йому кидали у річку окрайці хліба, посипаного сіллю, і варені яйця. Якщо їх понесе течія, а яйця покотить по дну (зрештою, так і буде), то Водяник попливе за ними, а це місце залишить у спокої. Ото «розсудливо»! Нехай лихо буде у сусіда, але тільки не в мене…

Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2024 > Тема "Душі криниця"