"Кримська Свiтлиця" > #2 за 12.01.2024 > Тема "Бути чи не бути?"
#2 за 12.01.2024
БИТИСЯ ДО ОСТАННЬО╥ КРАПЛ╤ КРОВ╤
Нещодавно вийшла друком книга ╤рини Говорухи «Плахта». Це – книга- спов╕дь. Письменниця записала понад дв╕ з половиною сотн╕ розпов╕дей про окупац╕ю та укриття в погребах без св╕тла й тепла жител╕в Черн╕гова, Буч╕, Гостомеля, ╤рпеня, Бородянки, с╕л Ки╖всько╖ та Черн╕г╕всько╖ областей.
Ось реакц╕я укра╖нц╕в на рос╕йське вторгнення: «Моя знайома письменниця стала волонтером. Подруга-режисер, найкрасив╕ша п’ятдесятил╕тня ж╕нка, взяла до рук зброю. ╥╖ квартиру у Ворзел╕ з’╖в м╕нометний вогонь. До в╕йськкомат╕в вишикувалися черги. Вчорашн╕ школяр╕ та зр╕л╕ чолов╕ки рвалися на в╕йну. ╥х записували та об╕цяли зателефонувати, коли буде зброя та ек╕п╕рування. Хто не потрапив на передову, йшов до тероборони. За к╕лька дн╕в у н╕й теж не лишилося м╕сця, ╕ деяк╕ нав╕ть намагалися дати хабаря за право стати захисником».
А ось спогад ╕з Бородянки на Ки╖вщин╕: «Люди шепот╕лися, що рос╕йськомовний отець Олександр, озбро╖вшись хрестом, йшов зупиняти агресивно настро╓ну техн╕ку, свято в╕рячи у допомогу Творця й зрозум╕ло╖ ворогов╕ мови. Батюшку тут же й розстр╕ляли. Встиг лише насп╕вати звичне «Во ╕м’я Отця ╕ Сина…» ╕ накреслити п╕в хрест. А п╕сля вбивали без розбору: ╕ ж╕нок, ╕ чолов╕к╕в, ╕ д╕тей. 25 лютого окупанти знищили буд╕влю музично╖ школи, пол╕ц╕ю, магазини «Фора», «АТБ», аптеку, а з 27-го числа почалося щось несусв╕тн╓. Колони рушили до м╕ста, нещадно обстр╕люючи приватний сектор, багатоповерх╕вки й ╕нфраструктуру. ╥хали цвинтарем. В╕дкривали вогонь ╕з танк╕в, кулемет╕в, БТР та БРДМ. См╕ливц╕ зустр╕чали ворога коктейлями Молотова ╕ нав╕ть зум╕ли п╕дпалити десяток в╕йськових машин. Танки нахабно сунули дал╕, прориваючись до Макарова, пот╕м - до Ки╓ва. Варто було ворухнути ф╕ранкою, як саме туди поверталося дуло. Особливо старався один, м╕тячи снарядом будинок ╕з «Приватбанком». У в╕кно виглянула ж╕нка й показала дитину. Це означало «Досить! Благаю! У мене в руках не м╕номет, а донька». Танк в╕д’╖хав трохи дал╕, гарненько приц╕лився ╕ розн╕с саме те благальне в╕кно».
Заф╕ксовано, що дивувало рос╕йських загарбник╕в в Укра╖н╕. Невелике село Яг╕дне на Черн╕г╕вщин╕:
«Село називали м╕стом через наявн╕сть асфальту. Ц╕кавилися лазнею. М╕сцев╕ пояснювали, що лазня ╓ у кожному будинку. Т╕ вимагали окрему буд╕влю».
А це Ки╖вщина: «Ми ховалися в льоху, а вони розгулювали подв╕р’ям ╕ вели бес╕ди: «От укри жирують, будинки цеглян╕, у кожному будинку – ноутбук, а на стол╕ – Nutella».
Сп╕лкування з окупантами в сел╕ Андр╕╖вка Ки╖всько╖ област╕: «Рашисти дивувалися туалетам, чистим будинкам, пофарбованим огорожам. Ц╕кавилися: «А чому ви так добре живете?» В╕дпов╕дала прямо: «Тому що працю╓мо». От вони ╕ жирували, вигр╕баючи все з холодильник╕в ╕ комор. Пост╕йно шукали гор╕лку й пили тижнями. А напившись хапалися за автомати. Одного вечора по вулиц╕ Меля про╖хав червоний жигуль. Хлопц╕ шукали чи то хрещеного, чи то кума. ╥х побили, випробували проводкою, а коли наситилися сво╓ю жалюг╕дною владою – розстр╕ляли».
Грабеж╕ в Яг╕дному «Будинки обносили регулярно. Рашисти забирали все: одяг, взуття, вивозили л╕жка й столи. Грузили на БТР електричн╕ чайники, пральн╕ машини, телев╕зори. Рушники, простирадла, килими. Посуд, столове начиння, дитяч╕ ╕грашки та повзунки. Виколупували розетки. Зн╕мали з╕ ст╕н картини. Господарювали в гаражах ╕ пакували садовий ╕нвентар: лопати, секатори, л╕йки. ╤нструменти: дрил╕, болгарки, молотки, зварювальний апарат. Вигр╕бали ╖жу з холодильник╕в. Особливо популярним було чолов╕че взуття, труси й шкарпетки. Не гидували нав╕ть старенькими, ╕з латками на п’ятах. Полювали на золото, ср╕бло, грош╕. На долари, в╕дкладен╕ для особливих випадк╕в: в╕дпустки, вес╕лля, куп╕вля шуби чи газонокосарки з контейнером для трави. ╥м було невтямки, що в цих банкнотах криються роки коп╕тко╖ прац╕. К╕лометри бурякових ╕ морквяних грядок. Багатор╕чн╕ копання картопл╕ та збирання жук╕в. Радикул╕ти, артрити, захворювання легень, нездатних перетравити тракторний пил. П╕зн╕ше, роз╕бравшись з курсом ╕ зметикувавши, що гривн╕ також мають вагу, стали витрушувати гот╕вку з гаманц╕в ╕ банок з написом Sugar. Свиней р╕зали щодня ╕ влаштовували шашлики. До них подавалася наливка, домашн╕ вина, гор╕лка. П╕сля вечер╕ вешталися по дворах п’ян╕ та простр╕лювали те, що не виходило вивезти: консервац╕ю, машини, плазмов╕ телев╕зори, як╕ не змогли зняти з╕ ст╕н. Палили мопеди».
П╕сля визволення Яг╕дного: «До села потягнулися волонтери. Вони допомагали розбирати згор╕л╕ будинки, вивозили цеглу, см╕ття. Викопували вбитих ╕ в╕дправляли на експертизу. Д╕стали двох Роман╕в, застрелених на кол╕нах, к╕лькох л╕тн╕х ╕ ще дуже молодих чолов╕к╕в. Верон╕чку без голови та одн╕╓╖ н╕жки, обвугленого Петра. Серед них крутився розгублений чолов╕к ╕ щось шукав на м╕сц╕ трагед╕╖. Пот╕м прийшов ╕з пакетом. В╕ддав волонтерам н╕жку ╕ заплакав: «Хочу, щоб дочка вирушила до раю на двох ногах».
Одна ж╕нка у 2014 роц╕ мусила пере╖хати ╕з Криму в м╕сто ╤рп╕нь на Ки╖вщин╕. К╕лька рок╕в працювала без в╕дпусток, вих╕дних ╕ придбала квартиру. А в 2022 роц╕ евакуювалася в Н╕меччину. ╤ там отримала листа в╕д подруги з Мар╕уполя: «Моя люба, я в пекл╕! 11 березня отримала осколков╕ поранення в ногу, ╕ мен╕ ╖╖ ампутували до кол╕на! 28 березня п╕сля чергового обстр╕лу спалахнув мамин будинок. Син дивом встиг вискочити, але мама згор╕ла живцем. У четверт╕й мар╕упольськ╕й л╕карн╕ впав поверх, на якому лежала, але мене витягла сан╕тарка. Незабаром зайшли рос╕яни, завантажили нас, як худобу, й вивезли в Донецьк. Майбутн╓ туманне. Мар╕ка б╕льше нема».
Спогад ╕з Черн╕гова: «Старший син (х╕рург) з першого дня оселився у л╕карн╕ ╕ якось вмить подоросл╕шав. Т╕льки раз обмовився, що коли привозять маленьких д╕тей з╕ щелепно-лицевими пораненнями, то ретельно збира╓ ╖хн╕ к╕сточки, а пот╕м виходить на сходи, курить ╕ плаче. Пот╕м не втримався ╕ ще раз обмовився, що привезли контужену 16-р╕чну д╕вчину, мати яко╖ в╕д обстр╕лу загинула на м╕сц╕. Д╕вчинка пост╕йно кличе маму, а батько не знаходить у соб╕ сил з╕знатися в б╕д╕, що звалилася на них. Натом╕сть виб╕га╓ з палати, забива╓ться в куток ╕ ви╓ диким вовком».
Спогад ╕з Бородянки: «Рашисти застрелили мого ╓диного сина, майже пенс╕онера – йому виповнилося 57 рок╕в. Ми ховалися на околиц╕, в╕н п╕шов по продукти. На блокпост╕ не стримався ╕ сказав док╕рливо: «Хлопц╕, нав╕що ви сюди прийшли?» В╕д╕йшов на к╕лька метр╕в ╕ отримав кулю в спину. Якийсь час лежав непритомний, поки бездомний собака не прив╕в до тями. Псина старанно вилизувала йому обличчя. Повертався додому довго, пост╕йно падав. Вноч╕ помер. Перед смертю просив води ╕ повторював як заведений: «Ну нав╕що ви сюди прийшли? Хто вас кликав?»
Спогад ╕з Гостомеля: «Молода с╕м’я намагалася ви╖хати ╕з м╕стечка й проходила перев╕рку на блокпост╕. Чолов╕к ╕нтересу не викликав. З першого погляду було зрозум╕ло, що людина не в╕йськова. Малятко тиснулося до мами, а от ж╕нка - на диво красуня. Один з рашист╕в хтиво присвиснув ╕ видав глав╕ с╕мейства вердикт: «Пропустимо, але з одн╕╓ю умовою: твоя дружина залиша╓ться на три дн╕. Сьогодн╕ що, понед╕лок? При╖деш увечер╕ в четвер. ╤накше – розстр╕л на м╕сц╕». Ж╕нка кивнула чолов╕ков╕: «Рятуй доньку», а сама провела у персональному пекл╕ довгих три ноч╕ й три дн╕».
Ще один спогад: «Я психолог. Працюю з д╕тьми, що постраждали в╕д сексуального насильства. За к╕лька тижн╕в роботи допомога знадобилася мен╕».
Спогад ╕з Буч╕: «У сус╕дки чолов╕к загинув ще 2014 року, намагаючись протистояти рос╕йськ╕й агрес╕╖. Окупанти мали списки вс╕х с╕мей, у яких хоч хтось воював, от ╕ з’явилися з перев╕ркою. Перерили шафу, с╕мейн╕ альбоми, документи. Знайшли дбайливо збережену чолов╕кову форму ╕, щоб помститися, забрали сина. Вона б╕гла сл╕дом, але ╖й перегородили дорогу автоматом: «Тьотю, вгамуйся». Наступного дня зварила вареники, прийшла на блокпост ╕ попросила вивести дитину. Якраз чергував якийсь «розсудливий», ╕ хлопця вив╕в. Бл╕дого, розгубленого, з╕ зламаними ╕ абияк перебинтованими пальцями. Вона трималася щосили ╕ нагодувала з ложки. Дал╕ приготувала голубц╕, загорнула каструлю в рушник, але сина б╕льше не побачила. Ск╕льки благала, просила – все дарма. Знайшов кровинку сус╕д п╕д сво╖м парканом. На очах – скотч, руки за спиною навхрест, у потилиц╕ – д╕рка. Хорошу знайому також знайшли мертвою. Медексперт сказав, що померла в╕д численних т╕лесних травм. Перед смертю ╜валтували ╕ били. Все т╕ло у синцях. Залишився чолов╕к ╕ дво╓ д╕тей. Орки грабували, ╜валтували (старший друг жив недалеко в╕д штабу й розпов╕дав, як нестерпно кричали ╜валтован╕ ж╕нки), позбавляли життя (колишню колегу пов╕сили прямо у двор╕. Заходить чолов╕к, а вона бовта╓ться на мотузц╕)».
Ще один спогад ╕з Буч╕: «У пер╕од в╕йни, як ╕ вс╕ св╕дом╕ громадяни, Юрко передавав ╕нформац╕ю ЗСУ. Згодом попався ╕ його взяли в полон. Бабця з д╕дом щодня ходили в штаб, падали перед начальником навкол╕шки й просили в╕дпустити онука. Той ╖х виставляв за двер╕. За два дн╕ до визволення Буч╕ зм╕нилися батальйони. Нов╕ були як╕сь особливо озлоблен╕ ╕ з ненавистю до всього живого. Ув╕рвалися в будинок до Захар╕вни, побачили, що д╕д сидить у камуфляжних штанях (доношував одяг старшого сина), витягли на вулицю та розстр╕ляли. У кв╕тн╕ (п╕сля визволення) почали знаходити багато вбитих, ╕ про Бучу заговорив увесь св╕т. Т╕ла д╕ставали зв╕дус╕ль: ╕з колодяз╕в, п╕двал╕в, ст╕чних ям. Захар╕вна до останнього в╕рила, що Юрко живий, але спокою свого заради п╕шла на вп╕знання. Онука д╕стали без пальц╕в ╕ статевих орган╕в».
В одному ╕з с╕л Броварського району на Ки╖вщин╕: «Найтяжчою стала поява д╕вчинки, на вигляд рок╕в одинадцять. П╕д час купання з’ясувалося страшне. Д╕вчинку ╜валтували й били. Як пот╕м сказав л╕кар – не раз. Били «правильно» - щоб не вбити, але запод╕яти максимум страждань. У не╖ ще не спостер╕галося н╕яких ознак доросл╕шання – н╕ грудей, що нам╕чаються, н╕ лобкового волосся. Абсолютна дитина, але рос╕йського солдата це не зупинило. У нього не було н╕ серця, н╕ розуму, н╕ сумл╕ння».
Укра╖нц╕ побачили, що таке рос╕йська арм╕я ╕ рос╕йський народ. В╕д родич╕в ╕з Рос╕╖ не дочекалися сп╕вчуття. Рос╕яни в╕рять сво╖й брехлив╕й пропаганд╕: «У м╕й день народження над╕йшло пов╕домлення в╕д р╕дного брата – мешканця рос╕йського м╕ста Архангельськ, я прочитала його в окупован╕й Буч╕: «Прив╕т, сестро. Мен╕ нема за що просити у тебе прощення. Все, що в╕дбува╓ться, - це провина вашого уряду. Рос╕я та Укра╖на – один народ (треба було в школ╕ вчити ╕стор╕ю, а не танцювати п╕д Modern Talking). Збройн╕ сили Рос╕╖ обережно ходять навколо Ки╓ва та ╕нших м╕ст, а вс╕ провокац╕╖ типу нальоти й обстр╕ли, - на сов╕ст╕ ваших нац╕онал╕ст╕в». От так. Та й до укра╖нц╕в, як╕ живуть у Рос╕╖, ставлення рос╕ян зм╕нилося: «Наш╕ сус╕ди – ╕нтел╕гентн╕ люди. Слухають Рахман╕нова, знають мови, викладають в ун╕верситет╕ складн╕ дисципл╕ни. ╥хня дочка вже багато рок╕в живе в Москв╕ та вихову╓ чотирьох д╕тей. Щол╕та при╖жджа╓ до батьк╕в на машин╕. Днями донька зателефонувала й розпов╕ла, що молодша повернулася з╕ школи в сльозах. Однокласники д╕зналися про ╖хн╓ укра╖нське кор╕ння ╕ почали вимагати; «Убий свою мат╕р, вона фашистка».
Рос╕яни, як╕ живуть в Укра╖н╕, починають розум╕ти, що таке ╖хня ╕сторична Батьк╕вщина. Рос╕янка ╕з Черн╕гова розм╕ркову╓: «За нац╕ональн╕стю я рос╕янка, тому одразу напрошу╓ться запитання: «За що мене вбивають?» ╢вре╖ рятують ╓вре╖в, греки – грек╕в, болгари – болгар╕в, а мене знищу╓ р╕дний народ?»
Рос╕йська агрес╕я зм╕нила ставлення до Рос╕╖ ╕ в шанувальник╕в рос╕йсько╖ культури. Процитую ╕ншу черн╕г╕вку: «Я вчителька рос╕йсько╖ мови, ╕ для мене вона завжди була мовою Пушк╕на, Досто╓вського, Толстого. З першого дня в╕йни все зм╕нилося. Ц╕лком ╕ повн╕стю перейшла на укра╖нську та оголосила кер╕вництву школи, що викладати рос╕йську б╕льше не буду н╕коли».
В╕йна стала народною. Галина, що волонтерила в Броварах, розпов╕да╓: «В останн╕ дн╕ окупантам влаштували оточення ╕ знищували ╖х десятками. Чолов╕ки, як╕ пройшли в╕йну у Афган╕стан╕, озброювалися м’ясними ножами й виходили на н╕чне полювання. Партизанили».
На завершення опис зруйновано╖ Бородянки: «Того дня довго ходила м╕стом. Оплакувала в╕д╕бран╕ життя, пограбован╕ квартири й хати. Рашисти познущалися добряче. Знищили Будинок культури – мабуть, через те, що просякнутий укра╖нськими п╕снями та гопаками. Розгромили школу, зваливши в одну купу ╕ п╕дручники, ╕ парти, ╕ про╓ктори. Розписали ст╕ни диким «укры – пидоры» та «Россия – любимая наша страна!» Пам’ятнику Шевченку трич╕ прострелили голову, ╕ той стояв перев’язаний ганч╕рковим бинтом. Ц╕лилися ╕ в Архангела Миха╖ла, побудованого коштом городян. Хрест ╕з рук святого впав, а меч лишився. Тепер кожен зна╓, як д╕яти дал╕. Битися до останньо╖ крапл╕ кров╕. Так напоумив сам Архангел Миха╖л».
Битися до останньо╖ крапл╕ кров╕ – такий Божий запов╕т укра╖нськ╕й нац╕╖.
Анатол╕й Зборовський
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 12.01.2024 > Тема "Бути чи не бути?"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=25743
|