Версiя для друку Обговорити в форумi

Серед будівничих українського військово-морського флоту чільне місце належить генерал-хорунжому Армії УНР Вадиму Богомольцю, нащадку славетного роду Богомольців ще від часів Грюнвальдської битви. Генерал-хорунжий не був моряком, проте він став автором законів про український військовий флот, який пригодився у часи відновлення незалежності України.

Хлопчик народився 22 жовтня 1878 року в Петербурзі в родині акцизного чиновника та етнографа і мистецтвознавця Михайла Михайловича Богомольця та його дружини Юлії Ісаківни Мироненко, яка народилася в селі Лихачів Козелецького повіту Чернігівської губернії. В цьому селі Вадим ріс зі своєю молодшою сестрою Наталією. Пізніше батько, як акцизний чиновник, переїхав із сім'єю зі столиці до Кишинева, де Вадим навчався у Кишинівській гімназії з двоюрідним братом Олександром, майбутнім президентом Академії наук України. Після закінчення гімназії навчався на юридичному факультеті Харківського університету і після захисту диплому був залишений на викладацькій роботі — читав студентам римське право. Але через деякий час молодий правник вирішив зайнятися юридичною практикою. Його першим місцем роботи став Полтавський окружний суд.

 В 1903 році Вадим Богомолець одружився з Софією Георгіївною Тихоцькою. Її молодша сестра Ольга пізніше вийшла заміж за Олександра Богомольця. З весіллям Вадима і Софії пов'язана романтична історія. Мати Софії, Ніна Олександрівна Беклемішева-Тихоцька, була проти шлюбу своєї доньки з Вадимом Михайловичем. Можливо, тому, що «молодший кандидат на судові посади» не видавався їй перспективною партією для доньки. Тому весілля відбувалося таємно. Сталося це 1903 року (можливо, восени) в Одесі, де молодята обвінчалися, і нареченій довелося добиратися туди з Харкова, де вона тоді жила. Весілля відсвяткували в помешканні сестри Наталії Богомолець-Лазурської на вулиці Ольгіївській, 17. В 1911 році у них народилася єдина донька Ніна.

 1904 року, не бачачи, очевидно, перспектив для службового росту в Полтаві, Вадим Богомолець переїжджає до Севастополя. Там він робить непогану кар'єру в судових органах Чорноморського флоту: від слідчого — до начальника Головної військово-морської судової управи Чорноморського флоту. В червні 1914 року отримав звання підполковника. В одному з листів Олександра Олександровича Богомольця до батька згадано, що у Вадима Богомольця був свій автомобіль. Втім, його служба не завжди була кабінетною. Влітку 1912 року Вадим Богомолець перебував у плаванні на крейсері «Кагул» (раніше називався «Очаків», на якому підняв повстання лейтенант Шмідт).

 З утворенням Української Народної Республіки підполковник Вадим Богомолець присвятив себе створенню українського військового флоту. Його вибір на користь Української держави був, утім, не дивним. Ще до революційних подій 1917 року Вадим Богомолець, людина в побуті російськомовна, був одним із членів українського конспіративного гуртка «Кобзар» разом з майбутнім пілотом Левком Мацієвичем та керівником повстання на панцернику «Потьомкін» після загибелі Григорія Вакуленчука Олександром Коваленком. Його сестра, Наталя Михайлівна, грала в театрі Садовського на одній сцені з Марією Заньковецькою. Заміж Наталя Богомолець вийшла за відомого філолога і літературознавця Володимира Лазурського, який входив до одеської «Просвіти».

 За Центральної Ради Вадим Богомолець увійшов в Українську чорноморську громаду Севастополя, створену навесні 1917 року. Там він відповідав за агітаційно-пропагандистську роботу. Вадим Михайлович взявся викладати солдатам і матросам українізованих частин історію України. Через нестачу потрібної літератури він 12 травня 1917 року звертався за допомогою до Сергія Шелухина, якого знав ще по Кишиневу: «Дуже прохаю Вас, чи не можна добути в Одесі «Історію України» Аркаса, бо у нас нема, а вона мені дуже потрібна для лекцій. Читаю як можу у нас історію України... Дуже нам цікаво було б знати точно малюнки прапорів Запорозьких».

 Просвітницьку роботу Вадим Михайлович продовжував і в складі Чорноморського Українського військового комітету. Вадим Богомолець увійшов також до Українського генерального військового комітету, на базі якого потім формуватиметься українське оборонне відомство.

 Він брав участь як юрисконсульт у створенні Українського військово-морського міністерства — Генерального секретарства морських справ. Разом із ним у Секретарстві працювали директор канцелярії підполковник Володимир Савченко-Більський і завідувач відділу контролю лейтенант Михайло Білинський. У такому складі Генеральне секретарство розробило «Тимчасовий закон про флот Української народної республіки», а також прапор військового флоту УНР. Вадим Богомолець єдиний з трьох мав юридичну освіту, тому фактично був його основним розробником.

 Цей закон, затверджений Центральною Радою, оголошував весь військовий і торговий флот на Чорному морі «флотом УНР». І хоча він мав здебільшого декларативний характер, проте його значення полягає в легітимізації самого факту появи українського флоту. Цей закон потім визначав основи військово-морської політики Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.

 Послужив він Україні й набагато пізніше, коли самого його творця вже не було серед живих. На початку 1990-х років, спираючись на цей закон як на історичний прецедент, Київ зажадав собі частину Чорноморського флоту в Росії, що оголосила себе в односторонньому порядку правонаступницею СРСР. При Павлові Скоропадському підполковник Богомолець обіймав посаду Головного військово-морського прокурора, а також очолював Головне військово-морське управління при морському міністерстві у Києві.

 Отримав від гетьмана звання генерал-хорунжого. Ситуація змінилася 1919 року, коли на зміну гетьманській владі прийшла Директорія, очолювана Симоном Петлюрою. Генерал-хорунжий Вадим Богомолець був направлений у «почесне заслання» — військово-морським аташе України в Румунії. В 1922 році після поразки УНР Вадим Богомолець емігрував до Туреччини, де приєднався до організації «Комітет спасіння України». Організація займалася розповсюдженням у Туреччині інформації про Україну, а також видавничою діяльністю. До лютого 1922 року Комітет очолював інженер-полковник Олександр Авдіясевич, а після його смерті — Вадим Богомолець. З квітня 1922 року комітет випустив шість номерів журналу «Вільна Україна» французькою мовою.

 В 1925 році Вадим Богомолець переїхав до Франції, там викладав в російській гімназії латину і правознавство. Майже припинився зв'язок з рідними, які залишилися в Україні – сестрою Наталією та кузеном Олександром. Помер в зубожінні 19 квітня 1936 року. Похований на цвинтарі містечка Візен-Шалетт-сюр-Луан під Парижем. Дружина Софія Георгіївна померла 27 жовтня 1947 року в Парижі. На жаль, доля доньки Ніни залишається невідомою.

Василь Вельможко,

краєзнавець

Одеса

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 27.10.2023 > Тема "Українці мої..."