Версiя для друку Обговорити в форумi

В Українському домі в Києві експонується виставка «Поліна Райко. Зникоме». На виставці експонуються копії малюнків Поліни Райко, демонструються документальні фільми про неї і її мистецтво.

 Поліна Райко – мисткиня-самоучка з Херсонщини, вражаючий самородок українського мистецтва. Вона народилася в Цюрупинську (нині Олешки). 22-річною вийшла заміж за Миколу Райка. У 1951 році народилася донька, за 2 роки – син, а ще через рік сім’я збудувала біля Дніпра дім.

 Поліна Райко почала малювати у 69 років, коли в автокатастрофі загинула дочка, а за рік пішов у засвіти і чоловік-п’яниця. Це було не останнє випробування – син художниці пропив усе з хати, бив матір, погрожував убити, потрапив до виправної колонії, а згодом помер від цирозу печінки. Самота внутрішня і порожнеча зовнішня змушували Поліну Райко шукати розради у побутових справах: так буденне споряджання домівки стало для жінки і медитацією, і мистецтвом. Спочатку вона розписала стелю і стіни. Далі – літню кухню, хвіртки, паркани і гаражні ворота. Для роботи використовувала найдешевшу емаль ПФ, якою зазвичай фарбують підлогу. На бляшанки витрачала мізерну пенсію до копійки, а жила на ті гроші, які заробляла по сусідах.

 Мистецтво стало для Поліни Райко порятунком. Розписи з райськими птахами, диво-тваринами та янголами були її паралельним світом, де рідні живі і завжди поруч.

 Творчість Поліни Райко напрочуд індивідуальна. Водночас вона виростає з народної традиції інтер’єрних розписів. Розмалювавши стіни своєї садиби, художниця створила майже храмовий простір – перетворила пересічний будинок на персональне святилище. В ньому релігійні і фольклорні мотиви переплітаються з власною іконографічною образністю мисткині. Художниці вдалося не лише розповісти власну історію, але і висловити щось спільне для свого часу, свого покоління, свого краю.

 2004 року Поліна Райко уві сні пішла з життя. Але в мистецьких колах її ім’я стало відомим із 2000-х років. Першовідкривачем її творчості став херсонський краєзнавець Сергій Дяченко, а дослідниками і популяризаторами – ціла група херсонських митців: В’ячеслав Машницький, Олена і Максим Афанасьєви, Стас Волязловський і центр культурного розвитку «Тотем».

 У 2005 році вийшла друком книга-каталог «Поліна Райко. Дорога до раю» Олени Афанасьєвої і Сергія Дяченка. Це найповніше і найдосконаліше джерело інформації про життя і творчість мисткині.

 Подружжя із Канади Ендрюс Неміцкас і Олена Кошарна викупили будинок Райко, аби зберегти його від знесення. Будинок Поліни Райко – справжній символ вразливості культури. Після смерті художниці, на жаль, не вдалося залучити достатньо ресурсів для консервації пам’ятки і підтримання її в належному стані. Споруджений із простих і дешевих будівельних матеріалів, будинок без мешканців поступово занепадав. За досить короткий час на тиньку з’явилися тріщини, які облущувалися, а разом з ним сипалися подекуди і цілі фрагменти розписів.

 Але розписи Поліни Райко були сфотографовані, зафільмовані і описані. Образи з будинку Поліни Райко були відтворені в Києві 2012 року в Мистецькому Арсеналі в рамках проекту галереї «Небо» Маріанни Джулай, Костянтина Рудешка та Бориса Єгіазаряна, а також у 2019 році в PinchukArtCentre в рамках виставки «Свій простір» у проекті кураторок Тетяни Кочубінської та Тетяни Жмурко і художниці Анни Щербини.

 Упродовж останніх років творчим спадком художниці опікувався Благодійний фонд імені Поліни Райко, створений у Херсоні художниками В’ячеславом Машницьким і Семеном Храмцовим. У Херсонському музеї сучасного мистецтва відбулися чотири виставки, присвячені творчості мисткині.

 Із початком повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року голова фонду В’ячеслав Машницький свідомо залишився в окупованому росіянами місті, щоб захистити колекцію Херсонського музею сучасного мистецтва, зокрема і роботи Поліни Райко. Родичі і друзі незабаром втратили зв'язок із ним. Нині В’ячеслав вважається зниклим безвісти. Колега В’ячеслава Семен Храмцов залишив Херсон і нині далі допомагає хранителям дому Поліни Райко в Олешках, збираючи донати для цієї благородної мети.

 6 червня 2023 року російські окупанти підірвали Каховську ГЕС. Це спричинило екологічну і гуманітарну катастрофу, затоплення значних територій уздовж Дніпра, втрату культурних пам'яток.

 За півтора тижні, коли вода зійшла і з’явилися перші фото з окупованих територій, стало зрозуміло: унікальні стінописи Поліни Райко в Олешках повінь знищила майже повністю.

 Крім того, будинок розташований на досі окупованому херсонському лівобережжі, тому провести необхідну консервацію і навіть дослідити стан фресок зараз неможливо. Але можливо нагадати про дивовижну історію будинку Поліни Райко, розповісти про цінність її робіт, про їхнє місце в історії українського мистецтва і важливість збереження нашої пам'яті про неї. Її частково зруйнована домівка живе далі у символічному полі – у книгах, фільмах, фотопроектах, у каталогах та виставках (на щастя, розписи будинку докладно задокументувала ціла низка захоплених дослідників). Він існує далі – як променистий міф і чудовий міраж.

 Творчість наївних художників зникома: намальовані без дотримання професійних технологій картини нерідко руйнуються від часу, автори та їхні близькі часто не надають таким творам великого значення, а професійним мистецтвознавцям може просто не пощастити зустрітися з витворами наївістів і вписати їх в історію мистецтва. Але без цих наївних робіт картина українського малярства буде неповною. Тому важливо тепер наперекір усім викликам війни зберегти унікальний світ Поліни Райко – як частку нашої ідентичності, за яку, власне, і йде війна.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 18.08.2023 > Тема "Душі криниця"