Версiя для друку Обговорити в форумi

29 червня в Галереї протестного мистецтва Музею Майдану в Києві відкрилася виставка «Погляд з того боку». Експоновані матеріали розповідають про тих, хто чекає і про тих, кого чекають. Про полонених і безвісти зниклих на війні з Росією українських громадян.

 На виставці фото чергуються з графічними малюнками. Представлено також деякі речі постраждалих.

 Автор проекту – польська журналістка Моніка Андрушевська, яка з часу Революції Гідності активно висвітлює ситуацію в Україні. Вона, зокрема, пише репортажі з передових позицій Збройних Сил України.

 Автор світлин – Алекс Заклецький, журналіст-фотокореспондент низки видань, як в Україні, так і за кордоном. Він фотолітописець найбільших громадянських протестів в Україні, громадський активіст і арт-менеджер.

 Автор графіки - художник Сергій Захаров, який півтора місяця поневірявся в ув’язненні у зрадників України за розміщені на вулицях Донецька карикатури на ватажків терористичних угрупувань. У малюнках він зафіксував страждання в’язнів.

 Фотографічна частина проекту створена за фінансової підтримки програми «Polska Pomoc» Міністерства закордонних справ Республіки Польщі.

 Організатор виставки – Національний музей Революції Гідності.

 Для виставки обрано розповіді про двадцятьох осіб. Із них лише двоє повернулися додому.

 Наріман Джелял перебуває під загрозою 20 років позбавлення волі. Його заарештували 4 вересня 2021 року. Про Нарімана Джеляла розповідає голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, який був на відкритті виставки: «В рідному Криму під окупацією на нього чекає кохана дружина, 4 дітей, з яких найменшої дочки ще немає на фото. Доля сім’ї Нарімана – це доля всіх кримських татар, переслідуваних через окупантів. Наріман Джелял – символ незламності народу кримських татар».

 А ось уривок із листа Нарімана Джеляла: «Для мене честь і гідність, свобода і справедливість – цінності життя. Я з тими, хто боїться, але долає страх. Хто помиляється, але прагне виправити помилки. Ми приречені зберегтися та вижити. Річ не в тому, скільки ми здатні сьогодні зробити, а коли прийде час сказати що ми діяли. Щоб нам самим та нашим дітям не було соромно, що ми принаймні намагалися. Мета – вільно жити й розвиватися на рідній землі».

 Журналіст Владислав Єсипенко був заарештований 10 березня 2021 року за звинуваченням у незаконному виготовлення вибухового пристрою. Його дружина Катерина в Кривому Розі впевнена: «Любий, ти не втратив гідність і говорив правду у Криму. Але для декого незалежна журналістика є зброєю повільної дії, а журналіст злочинцем. Втратити свободу – це випробування, повернутися додому – це перемога. І ми переможемо!»

 Дружина розповідає і про доньку: «Моя дочка каже: «Тато, пам'ятаєш, ми їздили в авто з відкритими вікнами і співали українські пісні? Зараз я сама можу заспівати тобі пісню, ще й зіграти на фортепіано. Дуже сумую, засинаю з іграшками, які ти подарував. Хочу обійняти і чекаю кожного дня».

 Олена Пех була заарештована 9 серпня 2018 року і звинувачена в шпигунстві на користь України. Зараз вона перебуває у виправній колонії 127 у місті Сніжному.

 Її дочка Ізабелла із Одеси свідчить: «Єдиним злочином моєї мами було те, що коли в її рідному місті почалася російська окупація, вона не зреклася любові до своєї Батьківщини. Фальшивий суд так званої «народної республіки» засудив її на 13 років позбавлення волі за «зраду Батьківщини».

 Далі Ізабелла розповідає: «У полоні маму катували так жорстоко, що її довели до спроби самогубства, а в коліна вкручували гострі металеві предмети. Нам відомо, що вона майже не може ходити… Все моє життя зараз присвячене поверненню мамочки додому».

 Віталія Атаманчука було викрадено 5 вересня 2018 року. Його дружина Надія із Києва розповідає: «Сепаратисти прийшли вночі й забрали всю сім’ю – мене, чоловіка, сина. Мене випустили після інсульту, який стався в полоні. Наш син помер за півроку після звільнення, через катування у полоні. Мій чоловік досі десь там. Нашою єдиною зброєю є те, що живучи в окупованому Донбасі ми кохали Україну». Вона згадує чоловіка: «Мій чоловік – пенсіонер. Він лежить вже півроку, в нього зламане стегно, він навіть не може сам встати. Якщо не буде звільнений – помре. Ходжу по вулицях як дух, не можу жити без нього. Відчуваю, що в мене відтяли половину мене. Єдине, що я вивезла, тікаючи з Донецька, це деякі речі, але майже все залишилося там».

 Володимир Дудка був заарештований 9 листопада 2016 року, звинувачений у підготовці диверсії в Криму на замовлення української розвідки і засуджений до 14 років позбавлення волі.

 Його брат Петро із міста Суми говорить: «Єдиним твоїм злочином є Україна, яку ти носиш в серці. Тримайся! Можу показати вам тільки фото брата в телефоні. Всі його особисті речі залишилися в окупованому Росією Севастополі».

 Миколу Шиптура заарештували 9 березня 2014 року, звинуватили в замаху на вбивство представника «народної самооборони Севастополя» і засудили до 9 років ув’язнення. Його дружина Юлія пише із Івано-Франківська чоловікові: «Наш син Сергій росте чудовою людиною. Коли ти бачив його востаннє йому було всього 9 років, зараз йому 17. Він дуже схожий на тебе. Він пишається тобою, тому що знає – тебе посадили лише за те, що ти хотів такої ж свободи в українському Криму, як і в Києві після Майдану».

 Микола Шиптур вже повернувся додому.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 07.07.2023 > Тема "Українці мої..."