"Кримська Свiтлиця" > #13 за 31.03.2023 > Тема "Душі криниця"
#13 за 31.03.2023
В ТОНАЛЬНОСТ╤ ПОЛОНУ
«Кримська св╕тлиця» вже розпов╕дала про книгу добровольця батальйону «Донбас» ╤горя Михайлишина «Танець смерт╕» («Танець смерт╕» «П╕ан╕ста» - «Кримська св╕тлиця», 22 липня 2023 р.). У сво╖й друг╕й книз╕ «Фуга «119» в тональност╕ полону» Михайлишин розпов╕да╓ про понев╕ряння укра╖нських б╕йц╕в у полон╕. Ось беркут╕вц╕ вриваються до полонених: «Перший раз бачу беркут╕вц╕в розлюченими, але безпорадними. Носяться по п╕двалу. Заглядають в оч╕. Кричать ╕ плюються. Хапають когось за барки ╕ н╕чого не роблять. Вони нас бояться. Цих чортових виродк╕в били цив╕льн╕ люди на Майдан╕ за те, що вони с╕ють насилля. Ручн╕ пси бояться. Бояться полонених. ╤ це при тому, що сто╖мо й мовчимо. Нарешт╕ я зрозум╕в. Нав╕ть будучи в невол╕, символ нашого батальйону, символ боротьби укра╖нського народу не зника╓. Це те, чого вони бояться. Бояться гурту. Бояться звичайних людей».
Але полон – це тяжка ф╕зична праця, знущання, тортури ╕ голод.
Витримати полон допомагали загибл╕ побратими. Традиц╕йною стала хвилина мовчання перед сном: «Кожного разу перед сном вшанову╓мо пам'ять загиблих побратим╕в. В кожного загинули друз╕. В цю хвилину кожен розум╕╓, чому в╕н тут. Усв╕домлю╓, що нада╓ сили для життя, - справа загиблих. Утьос, Череп, Варг, Берег, Сократ, Лисий, Шок – ц╕ хлопц╕ мен╕, як брати. Дос╕ пам’ятаю ╖хн╕ усм╕шки. Пам’ятаю страх та образи. Пам’ятаю допомогу у важк╕ моменти. «Хвилина мовчання» об’╓дну╓ нас, як би сильно ми не сварились. Вона трима╓ монол╕т ╓дност╕ у л╕гв╕ ворога. ╤ це працю╓. Часом виника╓ враження, що т╕, хто загинув, допомагають з небес. Влучним словом п╕дтримки. Випадков╕стю. Мовчанням. Ми пам’ята╓мо вас, хлопц╕. Ваша справа не забута. Дайте нам т╕льки вийти зв╕дси ╕ побачите, що вона продовжиться».
М╕сцев╕ люди р╕зн╕. Полонен╕ здивувалися, зустр╕вши 92-р╕чну бабусю, яка розмовля╓ чистою укра╖нською мовою, а ╖╖ дочка ненавидить укра╖нц╕в ╕ обзива╓ наших хлопц╕в фашистами. 92-р╕чна мама, яка пам’ята╓ Другу св╕тову в╕йну, говорить дочц╕: «Ой, доню! Не зна╓ш ти справжн╕х фашист╕в».
Люди на Донбас╕ р╕зн╕: «З мо╓╖ сторони до колони примика╓ якась ж╕нка з дочкою. Йдуть швидко, ще й майже поряд. Щось з ними не так. Мама м╕цно трима╓ дочку за руку, а ╕ншою рукою несе великий б╕лий пакет. П╕дходить ближче й митт╓во тиця╓ пакет в руки.
-Берите! Вы не одни здесь, ребята. Мы вас ждем! Спасибо за все.
Ц╕ слова сказан╕ наст╕льки ╕нтимно й тихо, що мало хто чув. Ж╕нка з╕ сльозами на очах швидко в╕дходить в сторону з дочкою. Вона зараз дуже ризику╓. Наража╓ться на те, щоб бути зацькованою у власному м╕ст╕. Окр╕м цих двох, тут багато ще ╓ таких людей, яким не вистача╓ см╕ливост╕, як в ц╕╓╖ ж╕нки. Але вони ╓. Просто залякан╕. Вони так само в полон╕, як ╕ ми. ╤ наш╕ в╕йська далеко. Великою помилкою ╓ думка про те, що люди однаков╕. За приклад можна взяти ╤ловайськ. Ще п╕д час бо╖в ми в р╕вн╕й м╕р╕ стикалися з людьми, як╕ приязно ставились до нас ╕ намагались вс╕ляко допомогти, ╕ з тими, хто нас люто ненавид╕в ╕ вважав сво╖м обов’язком здати координати нашого м╕сця перебування або ж пересування, щоб в подальшому знищити вщент. Так ╕ тут, у полон╕. Безл╕ч людей ладн╕ розстр╕ляти нас на вулиц╕. Просять конво╖р╕в позичити зброю, щоб зробити це власноруч. Але ╓ й так╕, як ця ж╕нка з дочкою. Б’юсь об заклад, що ╓ ще десятки, а може, й сотн╕ таких, як╕ п╕дтримують нас морально, духовно та нав╕ть матер╕ально».
Ц╕кавий еп╕зод, коли полонених послали ремонтувати музичну школу. Виявилося, що в цьому прим╕щенн╕ ╓ б╕бл╕отека. Полонен╕ беруть почитати «╤стор╕ю стародавнього Риму», «Божественну комед╕ю» Данте, «Метаморфози» Ов╕д╕я та ╕нш╕ книжки. Б╕бл╕отекарка розчулю╓ться: «Ой, ребята. Вы, наверное, единственные, кто в этом городе берет что-то читать».
Сепаратисти користувались тим, що наш╕ полонен╕ не мали доступу до джерел ╕нформац╕╖, ╕ нахабно брехали: «Сепари брешуть ╕ вводять в оману. Вони знають, що ми н╕як не перев╕римо ╕нформац╕ю, що сюди просочу╓ться. Вони цим користуються. Часто св╕домо брешуть, обманюють ╕ змушують переживати. Говорять, що вже добрались до наших р╕дних. Що захопили ще одну укра╖нську область або м╕сто. Нас ряту╓ т╕льки те, що нас багато. ╤ ми ще в змоз╕ думати й анал╕зувати».
Сепаратисти особливо жорстоко катували м╕сцевих. Михалишин опису╓, як катували Сема ╕з Донецька: «Допити тривають вже дек╕лька дн╕в. Сем вмира╓ на очах. Сепари роблять все, щоб в╕н б╕льше не став у стр╕й. Б’ють, катують ╕ мордують. Ця буд╕вля концентру╓ садист╕в! Люди з нормальною псих╕кою не здатн╕ запод╕ювати насилля ╕ншим пост╕йно. Регулярно. Системно. А ц╕ ще й отримують в╕д цього насолоду! Це не люди. Бездушн╕ чада насильства. Дарувати смерть ╖м не можна. Вони повинн╕ в╕дчувати агон╕ю в╕чно. Сьогодн╕ за Семом вже н╕хто не приходить. Нема╓ за ким приходити. Ран╕ше рад╕сний та оптим╕стичний доброволець перетворився на вмираючий символ. Сем не зламався. Його дух не зламався. Та т╕ло не витримало. Воно ще бореться, але над╕╖ мало».
Повернувшись додому, ╤гор Михайлишин розм╕ркову╓: «Не можна просто так перегортати залит╕ кров’ю стор╕нки. Це стор╕нки твого життя. Вони не вириваються. Змити кров можна, т╕льки в╕дновивши справедлив╕сть. В нашому випадку – це завершити почату справу. Виграти цю в╕йну. Зв╕льнити захоплен╕ територ╕╖».
Анатол╕й Зборовський
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 31.03.2023 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=25031
|