Версiя для друку Обговорити в форумi

"І пречудово справи йдуть", каже нам і словами, й супербадьорими своїми інтонаціями відомий генерал-говорун інформаційного супроводу т.зв. СВО. Ще б пак, адже, слухаючи його, неможливо навіть засумніватися, що Бахмут вже практично "в кишені", а позавчорашні візити дронів - то ніщо інше, як свідчення чергового успіху московійської системи ППО. От лиш оте "ось-ось" з Бахмутом тягнеться вже більше семи місяців, і з дронами не все гладко. Ні, ну десь, певно ж, таки збили, і не один. А якийсь, мо', й посадили за допомогою РЕБу і покопирсалися в його електронній начинці (варто б робити так, аби приземлені БПЛА гарантовано самознищувалися?). Але ж щось і долетіло куди треба. В Туапсе, принаймні, щось про те знають. І не лише в Туапсе.

Прикметно, що поява безпілотників над Кримом стає останнім часом ледь не буденним явищем, з дедалі наростаючою експонентою. Севастополь, Бахчисарай, Перевальне, Евпаторія, Чорноморськ, ще раніше удари чи то дронів, чи ракет по цілях у Північному Криму - все те неможливо вже ані ігнорувати, ні замовчувати, ні пояснювати тютюнопалінням у невідведених для того місцях.

"Вчорашні та сьогоднішні атаки пов'язані з кількома моментами, перш за все, з поразками українських військ під Артемівськом (Бахмутом - В.Б.) і загалом на дузі від Артемівська до Вугледара. ЗСУ зазнають великих складнощів, їм потрібно якось підняти моральний дух армії та частково симпатизуючого нацистському режиму населення, тому вони переходять до атак безпілотників", – пояснює для нетямовитих "високочолий" військовий експерт, директор музею військ ППО Юрій Кнутов. Тямовиті його "експертної" думки, щоправда, не потребують. Живуть своєю головою, на власні очі бачать, до чого хилиться, і роблять відповідні висновки. Бачать те і тутешні намісники Кремля, не кажучи вже про тих, кому доручено за всяку ціну не допустити на півострів українське військо. Ці, наразі, роблять все можливе, аби утримати Крим міцно пришвартованим до явно ідучої під воду "гавані". Вириті уздовж чи не всіх більш-менш придатних для висадження десанту ділянок узбережжя траншеї, вриті в землю капоніри, бетонні доти, виставлені ряди "зубів дракона" - лише видима частина тих приготувань. Власне, ніякий не секрет, що упродовж дев'яти років півострів перетворено на потужну військову базу. І це не лише про маринарку, посилену за рахунок інших флотів, зокрема Північного, за рахунок Каспійської флотилії, але й про бойову авіацію, про ракетні війська і багато ще про що інше. Чи й треба казати, що вся та потуга мала б бути надійно захищеною?

Який той захист насправді, ми мали можливість бачити в часі "негативного сплиття" флагмана Чорноморського флоту, ефектного Новофедорівського "тютюнопаління", ранкової побудки у Севастопольській бухті, на прикладах буйного "бавовноцвітіння" від Майського до Гурзуфу, від Керченського мосту до Чорноморського.

Чи те означає, що Крим впаде, щойно українське військо наблизиться до Перекопу? Зовсім ні. Це означає лише, що всі балаки про його неприступність є такими ж пустими, як і чутки про непереможність московійського війська. Сармати, скіфи, гунни, ногаї, запорожці, московити, українці під проводом Болбочана, більшовики на плечах махновців, гітлерівці, червоноармійці - всі випадки взяття Криму чи й можливо перерахувати. Лише дуже наївні можуть тішити себе сподіванками, що встоїть саме тепер. Проте, аби не розбити зопалу лоба, треба реально оцінювати сили ворога, його спроможність чинити ефективний опір.

Від чого залежить ефективний опір війська? "Найперше, від його вмотивованості", скажуть мені і матимуть рацію. Наскільки вона буде високою з боку заведеної до Криму збираниці - побачимо. Але непорівняно більше здатність війська оборонятися, рівно як і атакувати, залежить від його постачання. Знаємо те на власному гіркому досвіді, чи не так?

Наразі, існує поширена думка, що варто, мовляв, нам перерізати наземний шлях сполучення, варто зруйнувати Керченський міст і, відрізана від постачань, бита "гаймерсами", дронами та далекобійними ракетами фортеця Крим не матиме іншого виходу, як здатися. Думка, як на мене, вельми наївна, бо якщо зруйнувати міст може бути хай і важко, але можливо, то море, яке з трьох боків омиває півострів, лише в уявленні суто сухопутного мислення виглядає нездоланою прірвою. Насправді ж, воно є чи не найнадійнішим шляхом сполучення. Маючи діючу поромну переправу, маючи великий транспортний флот та військову маринарку укупі з бойовим авіакрилом для його ефективного прикриття, маючи, окрім поромної переправи, ряд портів з усією інфраструктурою для обробки вантажів, забезпечення півострова всім необхідним для оборони може бути ускладненим, сповільненим, але аж ніяк не виглядає нерозв'язною задачею. Особливо ж, коли самі не маємо, наразі, військової маринарки, здатної перервати морські комунікації. Чи з тим нічого не можна зробити? Звісно, що можна. І ті, кому треба, сподіваюсь, досконально знають, як саме.

Насамкінець, дозволю собі звернути пильну увагу мого читача на кілька важливих, як на мене, моментів. Найперше, атаки українських дронів на військові об'єкти ніяким чином не прив'язані до "поразки" українських військ під Бахмутом, як те йдеться в "експертно-кнутовім" трактуванні. Саме тому, що ніякої поразки немає. Не буде навіть після можливого відступу на пануючі на захід від міста висоти, аби уникнути оперативного оточення. Навпаки, семимісячну оборону цього укріпрайону вже можна трактувати як одну з незаперечних перемог у всій війні. Найкращим свідченням тому є число стертих там ворожих військ.

"Але ж і нам те дається надто дорогою ціною", скаже мій читач. "То чи не краще було б вже давно відійти, відступити, відсунутися, аби поберегти безцінні життя наших хлопців"?

А, певно, що так. От лиш куди - під Слов'янськ, під Харків, чи знову аж під стіни Київа? Зручна позиція на полі бою надто поцінна річ, аби кидати її так просто. Як я розумію, там саме така. Не в останню чергу саме через вигоди позицій, на яких закріпилися українські підрозділи, ворогові не вдається просунутися далі на захід, навіть зайнявши Соледар. А хіба не зручні позиції у Вугледарі сприяли знищенню панцерної колони? Хіба не вигідні позиції української артилерії на висотах західніше Бахмута і досі унеможливлюють змикання кільця навколо міста? От лиш тій би арті та вдосталь боєприпасу! От лиш тим би хлопцям та підкріплення!

Проте, командування не надто щедре на те все, хоча й підкріплення, кажуть, вже якесь підійшло, і снарядів трохи підкинули. Здогадуємося чому? От-от…

Тож не підриваймо соцмережі здогадами про неіснуючі "зради", не ставмо дурних запитань, де ж, мовляв, той давно обіцяний наступ. Хіба ж не його й готують, накопичуючи для того сили і засоби, стираючи тимчасом ворожу потугу? Краще спитаймо себе, що я особисто зробив, аби пришвидшити його час.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 03.03.2023 > Тема "Бути чи не бути?"