Версiя для друку Обговорити в форумi

21 лютого в Музеї історії міста Києва відбулася презентація художньо-публіцистичного видання «Україна 2022. Спротив». Це спільний проект видавничого дому «АДЕФ-Україна» та видавництва «Макрос». Книгу впорядкували Ігор Шпак (автор ідеї), Катерина Пащенко, Валентина Федоренко та Алла Істоміна.

 Колектив видавничого дому «АДЕФ-Україна» протягом останнього року по крихтах збирав безцінний матеріал і досвід, як день за днем наша країна набуває сили у супротиві ворогу.

 Упорядники зазначають: «Рік тому ми потрапили у плавильний котел війни, де згуртовується та загартовується єдина українська нація. У перших рядах, без сумніву, стоять наші воїни-герої. Але, кого б вони захищали, якби не було нас – звичайних пересічних українців, що живемо на рідній землі. Тож наше видання – саме про простих українців, які без жодної підготовки та попередження опинилися перед жорстокістю воєнного повсякдення. Але ми не здалися. Кожен на своєму місці бореться, протистоїть російському агресору, власною мужністю та діяльністю. У цій книзі органічно поєднані розповіді про щоденний людський спротив загарбнику та фотографії, що не просто ілюструють розповіді – вони кричать і нікого не залишать байдужим.

 Ось кілька спогадів херсонців про російську окупацію та воєнні злочини рашистів.

 «Я волонтерка. Але вони хотіли, щоб я допомагала людям від імені Росії. До мене прийшли, знайшли вишитий шеврон ЗСУ. Не повірили, що проста українська дівчина так любить свою країну й армію, що вдома тримає шеврон. Мене кинули до в’язниці, тримали в підвалі. Три тижні били, допитували, катували струмом, вирвали ніготь. Казали, що любити Україну – це погано, а Росія тут назавжди».

 «Вона була вчителькою. Її росіяни змушували викладати в школі за їх програмою. Вона відмовилася. Тоді вони її два з половиною тижні тримали – били дуже, катували. Обливали одяг водою, а потім пускали струм… Обценьками повиривали нігті… Розбили колінні чашечки…»

 «Вони ж прийшли з готовими списками. Прийшли до знайомої за чоловіком. А він загинув на Антонівському мосту… Тоді, щоб довести протилежне, вони змусили її могилу розривати… Поставили на коліна і почали поруч стріляти… Дали дві години, щоб довідку про смерть чоловіка зробила. Вона не вклалася у цей час – як же її били на могилі чоловіка…»

 «У в’язницю постійно когось привозили/відвозили. Багато машин із моргу приїжджало, бо закатовували до смерті. Людей били, катували, жінок гвалтували. Нелюдські крики було чути далеко від в’язниці… У магазині поруч просили ввімкнути якусь музику, щоб не чути істеричні крики…»

 «Кому вдалося вийти із катівні – хрестилися і тікали швидко подалі…»

 У післямові до книги упорядники пишуть: «Ми всі впевнені, що ця війна увійде не лише в історію України та її визвольного руху, а й буде прикладом боротьби за свободу і незалежність для всього людства на всі часи. Ми не маємо права забути найменших деталей народного спротиву та героїчної боротьби тих, хто віддав життя за свободу та незалежність України. Війна триває, тому триватиме і наш проект. Це наш обов’язок перед майбутніми поколіннями».

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 24.02.2023 > Тема "Душі криниця"