Версiя для друку Обговорити в форумi

В Кримській Світлиці годилося б писати про Крим. Про те, який він нині, які в ньому настрої, чим дихають його мешканці, про що думають, чого прагнуть. І тут є про що писати. Бо і Крим далеко не той, яким був у 2014-му - ба! - навіть ще півроку тому, і люди не ті. Недаремно ж античні мудреці нагадували, мовляв, tempora mutantur et nos mutamur in illis. Ті, немудрі, які, ностальгуючи, мріють про повернення учорашнього, щораз бувають розчаровані, бо учорашнє, яким би воно не було, милим чи жаским, вже у минулому. А це значить, що розглядати сьогоднішнє через учорашні окуляри - себе дурити.

Слухаючи київських експертів, одні з яких, вочевидь, твердо переконані в тому, що в Криму суцільна "вата" (і те, часом, доволі прозоро проглядає в їхніх висловах і коментарях), а інші в тому, що Крим, якщо й не весь, то, бодай, частково спартизанився, маємо розуміти, що і те, й інше, м'яко кажучи, не зовсім відповідає дійсності. Звісно, що "вата" залишилася. Як її багато? Хтозна, адже соціологією тут вже давно не пахне. Проте, на відчуття, того "добра" значно поменшало, та й дух його вже геть не той (от що роблять за якихось там дев'ять років животворні скрепи та досвід перебування у «рідній» гавані!). Щодо розмов про кримське партизанство, то це, вочевидь, більше про намагання видавати бажане за дійсне. Звісно, в Криму існує протестний рух. Живі ж люди. Хтось безпардонно називає війну війною, лає її призвідників, закликає негайно припинити кровопролиття, хтось здирає з авто напівсвастики, кремсає колеса, хтось вивішує жовто-блакитні прапори, хтось яскравими фарбами у тій же кольоровій гамі забризкує двері бурмістрату, хтось обливає смердючими фекаліями могили "героїв", ще хтось ліпить на стіни листівки з нагадуванням про те, що рано чи пізно, а за злочини доведеться платити. Але ж те все більше емоції, аніж щось інше. Ні-ні, доки українське військо не дійде, бодай, до порогу Ор Капи, розраховувати на якийсь більш-менш серйозний рух спротиву на території залертованої військової бази, яку являє нині мій Крим, було б украй наївним. Але військо набирає потенціал, і те надихає. Навіть сьогодні, коли десь доводиться відступати. Хтось робить з того паніку, але війна то далеко не одні лише наступи і прориви. Десь варто б і відійти, одступити на крок-другий, зберігаючи безцінні життя, аби завтра, сконцентрувавши сили, вдарити в іншому, перспективнішому місці. В цьому сенсі Крим є ключовим. З багатьох міркувань. І добре, що це вже, схоже, ніхто не ставить під сумнів. Навіть теперішня кримська влада. Читаючи стрічку острівних новин, раз-по-раз переконуєшся в тому, що вона напрочуд тонко відчуває, куди все хилиться. І показова бравада лише підкреслює щодалі зростаючу невпевненість.

Проте сьогодні я хотів би звернути увагу мого читача на дещо інше, вельми важливе, як на мене, таке, що може мати далекосяжні і украй непрогнозовані наслідки, особливо ж з огляду на драматичну залежність українського війська від зовнішніх поставок зброї та амуніції. Не секрет, що Захід і досі не цілком єдиний, хоча для його об'єднання зроблено дуже багато, як українською владою, урядами країн Балтії, Польщі, Великої Британії, так і урядом Сполучених Штатів Америки. Приклади того роздраю чи й варто наводити. Тут вам і орбани з сіяртами, і дядько Трамп з його такеркарлсонами та конгресовою MAGA(ю), і продажні говоруни та писаки, і навіть такі, що роблять те за власними, часом вельми дивними, переконаннями.

Ось на таку статтю (для мислячих читачів КС викладаю її у власному перекладі одразу після цього допису) натрапив днями, проглядаючи Мережу. Її автор Сеймур Герш, титулований журналіст-розслідувач, відомий своїми викривальними статтями ще з часів В'єтнамської війни, тиждень тому написав на своїй сторінці статтю, якою практично звинувачує адміністрацію Джозефа Байдена, немало-небагато, у плануванні та диверсії на газогонах Nord Stream. Репутація славетного викривача злочинів Сонгмі, лауреата, щонайменше, дюжини престижних премій, щоправда, доволі підмочена останнім часом. 86-літнього фанатичного прихильника лівих яструбів та давнього постулату контркультури про те, що американською державою управляють темні сили, останніми роками помітно заносить. То він розповідає у своїх лекціях казку про те, що якось в Іраку взвод американських військових нібито отримав наказ розстріляти 30 іракців, які охороняли зерносховище, то стверджує (2006), що влада США готувала ядерний удар по Ірану, то заявляє, що ліквідація Усами Бін Ладена, була "однією великою брехнею", то заперечує застосування хімічної зброї режимом Башара Асада у Сирії. Тепер ось ця "бомба". Керівниця пресслужби Ради нацбезпеки Білого дому Едрієнн Уотсон, звісно ж, спростувала ту інформацію, назвавши її "довершеною брехнею та повною вигадкою". Але чи треба пояснювати, що на Адміністрацію Джо Байдена нині чиниться величезний тиск зусібіч і що тиск той так чи інак спричинений його твердою позицією у підтримці України та протистоянні Москві.

Я не знаю, чи правдивим є твердження пана Сеймура Герша про те, що саме Америка доклалася до зупинки газопровідів Nord Stream, чи ні. Бачу лише, що він не надає вагомих доказів. Натомість, взявши за головний мотив диверсії побоювання Білого дому, що Німеччина не захоче надати Україні військову допомогу для перемоги над московійським агресором та посилаючись на неназване джерело, пан Герш виплітає ланцюжок логічних тверджень, які відпочатку орієнтовані таким чином, що читач не має іншого вибору, як беззастережно вірити, що все саме так і сталося.

Проте, при бажанні, будь-який більш-менш досвідчений письменник міг би сплести не менш аргументований ланцюжок доказів того, що виконавцем зазначеної диверсії могла бути будь-яка інша країна, скажімо Україна. Власне, якщо запитати себе, яка країна могла бути в цьому найбільше зацікавленою (qui prodest?), то Україна мала б спасти на думку першою, чи не так? Судімо самі: припинивши постачання газу з Nord Stream 1 і 2, Україна перекрила б дуже значний потік грошей, які використовувалися Московією для фінансування війни проти неї. Досить серйозний привід для диверсії, чи не так? І він не єдиний. З введенням в експлуатацію двох ниток газопроводу «Північний потік-2» Московія більше не потребувала б газопроводів, що тягнуться через територію України до Европи, і зробила б усе, щоб зруйнувавши їх та решту газової інфраструктури країни, так само, як вона зараз руйнує нашу структуру електропостачання, занурити Україну в холод та темряву. Ще одним аргументом є те, що зберігаючи тісні енергетичні зв’язки з Московією, Европа ніколи б не стала єдиною і рішучою у своєму засудженні московійської агресії і спротиві їй. Інша річ чи мала Україна реальні можливості для того.

Плетучи інтригу, пан Герш ніби й не помічає, що Московія планомірно перетворювала свої газопроводи на такі собі вудила для Европи, спроквола роблячи її своєрідною заручницею. Чи не про це свідчило різке зменшення обсягів газу, прокачуваного Північним потоком-1 минулого літа, коли Московія скоротила його зі 167 млн кубометрів спершу до 100 млн куб. м, далі до 67 (14, 15 червня 2022 року), а потім лише до 20% від початкового обсягу прокачки, внаслідок чого ціна на газ у Европі підскочила з $1020 у середині червня до $3000 наприкінці серпня?

Автор ніби не помічає, що Московія вже майже дев’ять років веде агресивну війну проти України, в результаті якої окуповано Крим і Донбас, знищено дощенту десятки міст і сіл, вбито лише за підтвердженими даними ООН більше семи тисяч мирних мешканців, насправді ж, в рази більше.

Навіть після ультиматумів США та НАТО у грудні 2021 року, коли Московія вимагала відкочування НАТО до кордонів 1997 року, навіть після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року в Україну, пан Герш, схоже, не усвідомлює, що Московії потрібні не одні лише Крим чи Донбас, але уся Україна, що вона, вочевидь, розраховує на повернення до сфери свого впливу країн Балтії, Польщі, інших колишніх соціалістичних країн, що її загрози добратися до Ла-Маншу чи омити чоботи у водах Індійського океану - то ніякий не жарт.

Я не знаю, хто саботував газопроводи Nord Stream. Проте я твердо переконаний, що хто б то не був, він вчинив, зрештою, праве діло. Світ має всіма доступними засобами зупиняти агресора, ґвалтівника та вбивцю, особливо такого, який вже упродовж довшого часу дозволяє собі недвозначно вимахувати ядерним дубцем. Засуджувати ж того, хто бореться зі злом, означає сприяти злу, хіба ні?

16 лютого 2023 р.

В.Б.

Сеймур Герш

ЯК АМЕРИКА ЗНИЩИЛА ГАЗОПРОВІД «ПІВНІЧНИЙ ПОТІК»

 https://seymourhersh.substack.com/p/how-america-took-out-the-nord-stream

(Переклад Валентина Бута)

Центр підводних та рятувальних операцій ВМС США знаходиться в такому ж невиразному місці, як і його туманна назва, — на території заміської смуги в сільській місцевості Панама-Сіті, нині бурхливого курортного міста на південному заході Флориди, за 70 миль на південь від кордону Алабами. Комплекс центру такий же непоказний, як і його місце розташування — сіра бетонна будівля, споруджена після Другої світової війни, виглядає як середня професійно-технічна школа в західній частині Чикаго. Навпроти чотирисмугової дороги розташована автоматична пральня та школа танців.

У центрі протягом десятиліть навчаються висококваліфіковані глибоководні плавці, які після призначення в американські військові підрозділи по всьому світу здатні виконувати технічні занурення, як на добре діло: використовуючи вибухівку C4 для очищення гаваней і пляжів від непотрібу та нерозірваних боєприпасів, так само, як і на лихе, як-от підрив іноземних нафтових вишок, засмічення впускних клапанів підводних електростанцій чи руйнування шлюзів на найважливіших судноплавних каналах. Центр міста Панама, який може похвалитися другим за величиною критим басейном в Америці, був ідеальним місцем для набору найкращих і наймовчазніших випускників школи дайвінгу, які минулого літа успішно зробили те, що їм було доручено зробити на глибині 260 футів під поверхнею Балтійського моря.

За повідомленням джерела з безпосереднім доступом до оперативного планування, у червні минулого року водолази ВМС, діючи під прикриттям широко розрекламованих навчань НАТО, відомих як BALTOPS 22, заклали дистанційно ініційовану вибухівку, яка через три місяці знищила три з чотирьох газопроводів Nord Stream.

Два трубопроводи, відомі під загальною назвою «Північний потік-1», забезпечували Німеччину та більшу частину Західної Европи дешевим російським природним газом протягом більше десяти років. Друга пара трубопроводів під назвою «Північний потік-2» була побудована, але ще не запущена. У часі, коли російські війська концентрувалися на українському кордоні а в Европі назрівала найкривавіша від 1945 року війна, президент Джозеф Байден розглядав трубопроводи як засіб Володимира Путіна для використання природного газу у якості зброї для своїх політичних і територіальних амбіцій.

На прохання про коментар речниця Білого дому Едріенн Уотсон відповіла в електронному листі: «Це неправда і повна вигадка». Теммі Торп, речник Центрального розвідувального управління, так само написала: «Це твердження абсолютно неправдиве».

Рішення Байдена підірвати трубопроводи було прийнято після більш ніж дев’ятимісячної таємної дискусії у спільноті національної безпеки Вашингтона про те, як найкраще досягти цієї мети. Більшу частину цього часу питання полягало не в тому, чи виконувати місію, а в тому, як її виконати так, аби не було явних доказів, хто за те відповідальний.

Була життєво важлива бюрократична причина покладатися на випускників критого центру дайвінгу в Панама-Сіті. Його водолази належали лише до військово-морського флоту, а не до командування спеціальних операцій США, про чиї таємні операції необхідно було повідомляти Конгрес і заздалегідь інформувати керівництво Сенату та Палати представників — так звану «Банду восьми». Адміністрація Байдена робила все можливе, щоб уникнути витоків, оскільки планування відбувалося наприкінці 2021 року та в перші місяці 2022 року.

Президент Байден і його зовнішньополітична команда — радник з питань національної безпеки Джейк Салліван, держсекретар Тоні Блінкен та заступник держсекретаря з питань політики Вікторія Нуланд — висловлювали гучну та послідовну ворожість щодо двох трубопроводів, які тягнулися поряд упродовж 750 миль по дну Балтійського моря, беручи свій початок з двох різних портів на північному сході Росії біля кордону з Естонією, проходили поблизу датського острова Борнхольм перед тим, як закінчитися на півночі Німеччини.

Прямий маршрут, оминаючи будь-яку потребу транзиту через Україну, був благом для німецької економіки, яка користувалася надлишком дешевого російського природного газу — достатнього для роботи заводів і опалення будинків. Це також дозволяло німецьким дистриб’юторам з прибутком продавати надлишок газу по всій Західній Увропі. Дії, сліди яких вивели б на адміністрацію, порушили б обіцянки США мінімізувати можливості прямого конфлікту з Росією. Секретність була важливою.

З перших днів «Північний потік-1» розглядався Вашингтоном та його антиросійськими партнерами по НАТО як загроза домінуванню Заходу. Холдингова компанія, що стоїть за нею, Nord Stream AG, була зареєстрована в Швейцарії в 2005 році в партнерстві з «Газпромом», публічною російською компанією, яка приносить колосальні прибутки акціонерам і в якій домінують олігархи, які, як відомо, знаходяться у рабстві Путіна. «Газпром» контролював 51 відсоток компанії, а чотири европейські енергетичні компанії — одна у Франції, одна в Нідерландах і дві в Німеччині — мали решту 49 відсотків акцій і мали право контролювати продажі недорогого природного газу на місцевому рівні дистриб'юторами в Німеччині та Західній Европі. «Газпром» ділився своїми прибутками з російським урядом, і державні доходи від газу та нафти в деякі роки становили до 45 відсотків річного бюджету Росії.

Політичні побоювання Америки були реальними: у Путіна тепер з'являлося додаткове і таке потрібне йому джерело великих прибутків, а Німеччина та решта Західної Европи пристращувалися до дешевого російського природного газу, при цьому залежність Европи від Америки зменшувалася. Насправді, саме це і сталося. Багато німців розглядали «Північний потік-1» як частину реалізації знаменитої теорії східної політики колишнього канцлера Віллі Брандта, яка дозволила б повоєнній Німеччині реабілітувати себе та інші европейські країни, зруйновані під час Другої світової війни, шляхом, зокрема, й через використання дешевого російського газу задля підживлення та процвітання західноевропейської ринкової та торгівельної економіки.

«Північний потік-1» був досить небезпечним, на думку НАТО та Вашингтона, але «Північний потік-2», будівництво якого було завершено у вересні 2021 року, у разі схвалення німецькими регулюючими органами мав подвоїти кількість дешевого газу, доступного Німеччині та Західній Европі. Також, другий трубопровід забезпечував би об'єми газу для більш ніж 50% річного споживання Німеччини. Між Росією та НАТО постійно зростала напруженість, що підкріплювалася агресивною зовнішньою політикою адміністрації Байдена.

Опозиція «Північному потоку—2» спалахнула напередодні іногурації Байдена в січні 2021 року, коли республіканці в Сенаті на чолі з Тедом Крузом з Техасу неодноразово піднімали тему політичної загрози дешевого російського природного газу під час слухань по затвердженню Блінкена на посту державного секретаря. На той час об'єднаний Сенат успішно ухвалив закон, який, як сказав Круз Блінкену, «зупинив [трубопровід] у його русі». Уряд Німеччини, який тоді очолювала Ангела Меркель, чинив, тимчасом, величезний політичний та економічний тиск, щоб запустити другий трубопровід.

Чи протистоятиме Байден німцям? Блінкен сказав так, але додав, що не обговорював особливості поглядів нового президента. «Я знаю його тверде переконання в тому, що «Північний потік – 2», це погана ідея, – сказав він. «Я знаю, що він змусить нас використати усі інструменти, щоб переконати наших друзів і партнерів, включаючи Німеччину, не просувати його».

За кілька місяців, коли будівництво другого газопроводу наближалося до завершення, Байден моргнув. У травні того року стався приголомшливий поворот: адміністрація скасувала санкції проти Nord Stream AG, а представник Держдепартаменту визнав, що спроба зупинити трубопровід за допомогою санкцій та дипломатії "весь час була невдалою". Тимчасом за лаштунками представники адміністрації, як кажуть, переконували президента України Володимира Зеленського, який на той час зіткнувся із загрозою російського вторгнення, не критикувати цей крок.

Були негайні наслідки. Сенатські республіканці на чолі з Крузом оголосили про негайну блокаду всіх зовнішньополітичних кандидатів Байдена та на кілька місяців, аж до осені, відклали ухвалення щорічного законопроекту про оборону. Пізніше Politico описав поворот Байдена щодо другого російського трубопроводу як «єдине рішення, яке поставило під загрозу порядок денний Байдена мабуть ще більше, аніж хаотичне виведення військ з Афганістану».

Адміністрація перебувала у скрутному становищі, незважаючи на те, що в середині листопада отримала відстрочку від кризи, коли енергетичні регулятори Німеччини призупинили затвердження другого газопроводу «Північний потік». Ціни на природний газ зросли на 8% за кілька днів на тлі поглиблення побоювань у Німеччині та Европі, що призупинення газопроводу і зростаюча ймовірність війни між Росією та Україною призведуть до дуже небажаної холодної зими. Вашингтону була незрозуміла позиція нещодавно призначеного канцлера Німеччини Олафа Шольца. За декілька місяців перед тим, після провалу в Афганістані, Шольц у своїй промові в Празі публічно підтримав заклик президента Франції Еммануеля Макрона до автономнішої европейської зовнішньої політики, що явно натякало на меншу залежність від Вашингтона та його мінливих дій.

Тимчасом, російські війська неухильно та загрозливо нарощували свою присутність на кордонах України, і до кінця грудня понад 100 000 солдатів були готові завдати удару з Білорусії та Криму. У Вашингтоні зростала тривога. Блінкена припускав, що чисельність цих військ може бути «подвоєна в короткий термін».

Увага адміністрації знову була прикута до Nord Stream. Поки Европа залишалася залежною від трубопроводів із дешевим природним газом, Вашингтон побоювався, що такі країни, як Німеччина, не захочуть постачати Україну грошима та зброєю, необхідними для перемоги над Росією.

Саме у цьому тривожному часі Байден уповноважив Джейка Саллівана зібрати міжвідомчу групу для розробки плану.

Усі варіанти мали бути на столі. Але задіяним буде лише один.

ПЛАНУВАННЯ

У грудні 2021 року, за два місяці до того, як перші російські танки увійшли до України, Джейк Салліван скликав нараду нещодавно сформованої оперативної групи, до якої увійшли чоловіки та жінки з Об'єднаного комітету начальників штабів, ЦРУ, Державного департаменту та Міністерства фінансів, та запитав їхніх рекомендацій щодо того, як реагувати на очікуване вторгнення Путіна.

Це мала бути перша із серії надсекретних зустрічей у безпечній кімнаті на верхньому поверсі Старої будівлі виконавчого офісу, що прилягає до Білого дому, де також розташовувалася Консультативна рада зовнішньої розвідки президента (PFIAB). Була звичайна балаканина, яка зрештою призвела до критично важливого попереднього запитання: чи буде рекомендація, надіслана групою президенту, зворотною, як-от ще один рівень санкцій і валютних обмежень, чи незворотною, тобто кінетичними діями, які не можна було скасувати?

За словами джерела, яке безпосередньо знайоме з процесом, учасникам стало зрозуміло, що Салліван мав намір, щоб група розробила план знищення двох трубопроводів Nord Stream, і що він виконував бажання президента.

Протягом кількох наступних зустрічей учасники обговорювали варіанти операції. Військово-морські сили запропонували використати нещодавно прийнятий до складу ВМС підводний човен для безпосереднього нападу на трубопровід. Військово-повітряні сили обговорювали скидання бомб із затримкою запалу, які можна було б запускати дистанційно. ЦРУ переконувало, що все, що буде зроблено, мало бути таємним. Усі причетні розуміли ставки. "Це не дитячі речі", - сказало джерело. Якби атака була пов’язана зі Сполученими Штатами, «це акт війни».

У той час ЦРУ очолював Вільям Бернс, людина з м’якими манерами, який до того обіймав посаду заступника державного секретаря в адміністрації Обами, був послом у Росії. Бернс швидко доручив створити робочу групу Агентства, до складу якої - так вже сталося - увійшов хтось, хто був знайомий із можливостями глибоководних водолазів ВМС у Панама-Сіті. Протягом наступних кількох тижнів члени робочої групи ЦРУ почали розробляти план таємної операції, яка передбачала використання глибоководних водолазів для вчинення вибуху на трасі трубопроводу.

Щось подібне вже робилося раніше. У 1971 році американська розвідка дізналася з досі нерозкритих джерел, що два важливі підрозділи російського флоту спілкувалися через підводний кабель, закладений в Охотському морі на Далекосхідному узбережжі Росії. Кабель з’єднував регіональне командування ВМС із материковим штабом у Владивостоці.

Зібрана десь у районі Вашингтона під глибоким прикриттям добірна команда оперативників Центрального розвідувального управління та Агентства національної безпеки розробила план, з використанням водолазів ВМС, модифікованих підводних човнів та глибоководного рятувального апарату, який, після багато спроб і помилок в процесі пошуку російського кабеля, зрештою, успішно втілився. Водолази встановили на кабелі складний прослуховуючий пристрій, який успішно перехоплював російський трафік і фіксував його на записуючий пристрій.

АНБ дізналося, що старші офіцери російського флоту, переконані в безпеці свого каналу зв’язку, спілкувалися зі своїми однолітками без шифрування. Записувальний пристрій і його стрічку доводилося замінювати щомісяця, і проект весело продовжувався протягом десятиліття, поки його не здав сорокачотирирічний цивільний технік АНБ на ім’я Рональд Пелтон, який вільно володів російською. У 1985 році Пелтон був зраджений російським перебіжчиком і засуджений до в'язниці. Росіяни йому заплатили лише 5000 доларів за його викриття операції, а також 35 000 доларів за російські оперативні дані, які він втюхував і які ніколи не були оприлюднені.

Ця успішна підводна операція під кодовою назвою Ivy Bells була інноваційною і ризикованою, стала джерелом безцінних даних про наміри та плани російського флоту.

Тим не менш, міжвідомча група спочатку скептично поставилася до ентузіазму ЦРУ щодо таємної глибоководної атаки. Було забагато запитань без відповідей. Води Балтійського моря посилено патрулювалися російським флотом, а нафтових платформ, які можна було б використати як прикриття для водолазних операцій, не було. Це що ж, аби потренуватися для виконання завдання водолазам треба було їхати до Естонії, прямо через кордон від російських газонавантажувальних доків? «Це була б козляча х…ня», – сказали агентству.

Упродовж «усієї цієї інтриги», — зазначає джерело, «деякі ділові хлопці в ЦРУ та Державному департаменті казали: «Не робіть цього». Це безглуздо, і якщо випливе назовні, це стане політичним кошмаром».

Тим не менш, на початку 2022 року робоча група ЦРУ доповіла міжвідомчій групі Саллівана: «У нас є спосіб підірвати трубопроводи».

Те, що було далі, було приголомшливим. 7 лютого, менш ніж за три тижні до, здавалося б, неминучого російського вторгнення в Україну, Байден зустрівся у своєму офісі в Білому домі з канцлером Німеччини Олафом Шольцем, який після певних коливань твердо став частиною американської команди. На наступному прес-брифінгу Байден зухвало сказав: «Якщо Росія вторгнеться . . . «Північного потоку-2» більше не буде. Ми покладемо цьому край».

Двадцятьма днями раніше заступник міністра Нуланд виступила з таким самим повідомленням на брифінгу в Державному департаменті, який, проте, мало висвітлювався в пресі. «Я хочу сьогодні пояснити вам дуже чітко», - сказала вона у відповідь на запитання. «Якщо Росія вторгнеться в Україну, так чи інакше, «Північний потік-2» не просунеться далі».

Деякі з тих, хто брав участь у плануванні операції на трубопроводі, були налякані тими висловлюваннями, бо вважали їх непрямим посиланням на неї.

«Це було все одно, що поставити атомну бомбу на землю в Токіо і сказати японцям, що ми збираємося її підірвати», — сказало джерело. «План полягав у тому, щоб задумане реалізувалося після вторгнення і не рекламувалося публічно. Байден просто не зрозумів або проігнорував це».

Необережність Байдена та Нуланд, якщо вона була такою, могла розчарувати деяких планувальників. Але це також створило можливість. За словами джерела, деякі високопосадовці ЦРУ зробили висновок, що підрив трубопроводу «більше не можна вважати прихованою операцією, оскільки президент щойно оголосив, що ми знаємо, як це зробити».

План підриву Північного потоку 1 і 2 був раптово знижений з таємної операції, яка вимагала інформування Конгресу, до такої, яка вважалася високосекретною розвідувальною операцією за військової підтримки США. Згідно із законом, як пояснило джерело, «більше не існувало юридичної вимоги повідомляти Конгрес про операцію. Все, що їм треба було зараз, це просто зробити це, але операція все ще залишалася таємною. Росіяни вели пильне спостереження за Балтійським морем».

Члени робочої групи Агентства не мали прямого контакту з Білим домом і дуже хотіли з’ясувати, чи мав на увазі президент те, що він сказав, тобто, чи місія вже розпочата. Джерело згадувало: «Білл Бернс повернувся і каже: «Зробіть це».»

ОПЕРАЦІЯ

Норвегія була ідеальним місцем для базування місії.

За останні кілька років кризи між Сходом і Заходом армія США значно розширила свою присутність у Норвегії, чий західний кордон тягнеться на 1400 миль уздовж північної частини Атлантичного океану та межує з Росією за Полярним колом. Пентагон створив високооплачувані робочі місця та уклав контракти на тлі деяких місцевих суперечок, інвестувавши сотні мільйонів доларів у модернізацію та розширення об’єктів ВМС та ВПС США у Норвегії. Останні роботи включали, що найважливіше, розташований далеко на півночі удосконалений радар із синтетичною апертурою, здатний проникати далеко вглиб Росії. Він запрацював саме тоді, коли американське розвідувальне співтовариство втратило доступ до ряду сайтів далекого прослуховування з Китаю.

Нещодавно відремонтована американська база підводних човнів, яка будувалася роками, почала діяти, і тепер більше американських підводних човнів мали змогу тісно співпрацювати зі своїми норвезькими колегами для моніторингу та шпигування за великим російським ядерним редутом у 250 милях на схід, на Кольському півострові. Америка також значно розширила норвезьку авіабазу на півночі та передала норвезьким військово-повітряним силам парк патрульних літаків P8 Poseidon, виготовлених компанією Boeing, щоб посилити далекосяжний моніторинг усього, що стосується Росії.

У свою чергу, минулого листопада уряд Норвегії розлютив лібералів і деяких поміркованих у тамтешньому парламенті, ухваливши Додаткову угоду про співпрацю в галузі оборони (SDCA). Згідно з новою угодою, правова система США матиме юрисдикцію в певних «узгоджених районах» на Півночі щодо американських солдатів, звинувачених у злочинах поза межами бази, а також щодо норвезьких громадян, звинувачених або підозрюваних у втручанні в роботу бази.

Норвегія була однією з перших країн, які підписали Договір НАТО в 1949 році, на початку холодної війни. Сьогодні верховним головнокомандувачем НАТО є Єнс Столтенберг, відданий антикомуніст, який вісім років був прем’єр-міністром Норвегії, перш ніж перейти на високу посаду в НАТО за підтримки Америки в 2014 році. Він був прихильником жорсткої лінії щодо всього, що стосувалося Путіна та Росії, і співпрацював з американською розвідкою з часів війни у В’єтнамі. Відтоді йому повністю довіряють. "Він - нерозлийвода з американцями", - сказало джерело.

Повернувшись до Вашингтона, планувальники знали, що їм потрібно їхати до Норвегії. «Вони ненавиділи росіян, а норвезький флот був сповнений чудових моряків і водолазів, які мали досвід багатьох поколінь у високорентабельній глибоководній розвідці нафти і газу», — сказало джерело. Їм також можна було довірити збереження місії в секреті. (Можливо, у норвежців були й інші інтереси. Знищення «Північного потоку» — якби американці змогли це зробити — дозволило б Норвегії продавати значно більше власного природного газу в Европу.)

Десь у березні кілька членів команди вилетіли до Норвегії, щоб зустрітися з Норвезькою секретною службою та ВМС. Одним із ключових питань було те, де саме в Балтійському морі найкраще було закласти вибухівку. «Північний потік-1» і «Північний потік-2», кожен з яких складається з двох комплектів трубопроводів, пролягають на більшій частині свого шляху до порту Грайфсвальд на крайньому північному сході Німеччини трохи більше ніж за милю один від одного.

Норвезькі військово-морські сили швидко знайшли потрібне місце на мілководді Балтійського моря за кілька миль від датського острова Борнгольм. Трубопроводи лежать тут за милю один від одного на глибині всього 260 футів. Це було б у межах досяжності водолазів, які, працюючи з норвезького мисливця за мінами класу «Альта», пірнали б з балонами, заправленими сумішшю кисню, азоту та гелію для встановлення зарядів типу С4 на чотири трубопроводи з бетонним покриттям. Це була б виснажлива, трудомістка та небезпечна робота, але води біля Борнгольма мали ще одну перевагу: там не було сильних припливних течій, які значно ускладнювали б занурення.

На цьому етапі невиразна глибоководна група ВМС з Панама-Сіті знову виступає на арену. Глибоководні школи в Панама-Сіті, випускники яких брали участь у Ivy Bells, сприймаються елітними випускниками Військово-морської академії в Аннаполісі, які зазвичай прагнуть честі бути призначеними морськими котиками, пілотами винищувачів або підводниками, як небажане лайно. Якщо треба стати «Чорним черевиком» — тобто офіцером менш престижного надводного флоту — завжди знайдуться обов'язки на есмінцях, крейсерах чи амфібіях. Найменш гламурною з усих є служба мінерів. Ці дайвери ніколи не з'являються ні в голлівудських фільмах, ні на обкладинках популярних журналів.

«Кращі дайвери з кваліфікацією глибоководного занурення — це тісне співтовариство, і лише найкращі вербуються для операції і мають бути готовими до виклику до ЦРУ у Вашингтоні», — сказало джерело.

Норвежці та американці мали базу та оперативників, але була ще й інша турбота: будь-яка незвичайна підводна діяльність у водах біля Борнгольма могла привернути увагу шведського чи датського флоту, який міг повідомити про це.

Данія також була одним із перших підписантів НАТО і була відома в розвідувальному співтоваристві своїми особливими зв’язками зі Сполученим Королівством. Швеція подала заявку на членство в НАТО та продемонструвала свої чудові навички в управлінні своїми підводними звуковими та магнітними сенсорними системами, які успішно відстежували російські підводні човни, які час від часу з’являлися у віддалених водах шведського архіпелагу та були змушені спливати на поверхню.

Норвежці погодилися з американцями, які наполягали на тому, щоб деякі високопосадовці в Данії та Швеції були проінформовані в загальних рисах про можливу водолазну діяльність у цьому районі. Це був спосіб, аби хтось згори міг утрутитись і притримати звіт у ланцюжку командування, таким чином прикриваючи діяльність на трубопроводі. «Те, що їм сказали, і те, що вони знали, було навмисне різним», — сказало мені джерело. (Посольство Норвегії на прохання прокоментувати цю історію не відповіло.)

Норвежці відіграли ключову роль у подоланні інших перешкод. Російський флот, як відомо, володів технологіями спостереження, здатними виявляти та активувати підводні міни. Американські вибухові пристрої потрібно було замаскувати таким чином, щоб вони здавалися російській системі частиною природного фону, що потребувало адаптації до специфічної солоності води. Норвежці знали як те обійти.

У норвежців також було вирішення принципового питання про те, коли має відбутися операція. Щороку в червні упродовж останніх 21 року американський Шостий флот, флагманський корабель якого базується в Гаеті, Італія, на південь від Риму, спонсорував великі навчання НАТО в Балтійському морі, в яких брали участь десятки кораблів союзників у всьому регіоні. Поточні червневі навчання були відомі як Baltic Operations 22, або BALTOPS 22. Норвежці вважали, що вони будуть ідеальним прикриттям для встановлення мін.

Американці забезпечили один важливий елемент: вони переконали планувальників Шостого флоту додати до своєї програми науково-дослідні та дослідно-конструкторські тренування. У навчаннях, як оприлюднив ВМС, брав участь Шостий флот у співпраці з «дослідницькими та військовими центрами» ВМС. Захід на морі мав проходити біля узбережжя острова Борнхольм із залученням групи водолазів НАТО, які встановлювали б міни, а конкуруючі команди використовували б новітні підводні технології, щоб знайти та знищити їх.

Це була і корисна вправа, і геніальне прикриття. Хлопці з Панама-Сіті зроблять свою справу, і вибухівка C4 буде на місці до кінця BALTOPS22 із 48-годинним таймером. До того як пролунає перший вибух, всі американці та норвежці давно б зникли звідти.

Відлік днів йшов. «Годинник цокав, і ми наближалися до виконання місії», — сказало джерело.

А потім Вашингтон передумав. Бомби все одно мали бути закладені під час BALTOPS, але Білий дім хвилювався, що дводенне вікно до їх детонації занадто близьке до кінця навчань, і буде очевидно, що Америка має стосунок до того.

Натомість, від Білого дому був новий запит: «Чи зможуть хлопці на місці придумати якийсь спосіб підірвати трубопроводи пізніше, за командою?»

Дехто з команди планувальників були обурені та розчаровані очевидною нерішучістю президента. Водолази з Панама-Сіті неодноразово практикували установку C4 на трубопроводи, як це було під час BALTOPS, але тепер команді з Норвегії довелося придумати спосіб дати Байдену те, що він хотів, — можливість видати наказ про виконання у вибраний ним час.

Довільні зміни в останню хвилину — це не те, чим можна було здивувати ЦРУ. Однак це поновило занепокоєння декого щодо необхідності та законності всієї операції.

Свого часу секретні накази президента у дні війни у В'єтнамі також призвели до дилеми ЦРУ, коли президент Джонсон, зіткнувшись із настроями проти війни у В'єтнамі, наказав ЦРУ порушити свій статут, який настійно забороняв агенції діяти в Америці і шпигувати за антивоєнними лідерами, щоб визначити, чи вони контролюються комуністичною Росією.

Тоді Агентство погодилося, і протягом 1970-х років стало зрозуміло, наскільки далеко воно було готове зайти. Після Уотергейтського скандалу в газетах з’явилися викриття про шпигунство Агентства за американськими громадянами, його причетність до вбивств іноземних лідерів і повалення соціалістичного уряду Сальвадора Альєнде.

Ці викриття призвели до серії драматичних слухань у Сенаті в середині 1970-х років під керівництвом Френка Черча з Айдахо, які ясно показали, що Річард Хелмс, тоді директор ЦРУ, визнав, що він зобов'язаний робити те, що хотів Президент, навіть якщо це означало порушення закону.

У неопублікованих свідченнях за зачиненими дверима Хелмс із жалем пояснив, що «у вас майже непорочне зачаття, коли ви щось робите» за секретним наказом президента. «Чи правильно, що воно у вас має бути, чи неправильно, але [ЦРУ] працює за іншими правилами та основними правилами, ніж будь-яка інша частина уряду». По суті, він казав сенаторам, що як голова ЦРУ він розуміє, що працював на Корону, а не на Конституцію.

Американці, які працювали в Норвегії, діяли за тим самим алгоритмом, тож сумлінно почали працювати над новою проблемою — як дистанційно підірвати вибухівку С4 за наказом Байдена. Це завдання було набагато складнішим, ніж те уявляли у Вашингтоні. Команда в Норвегії не могла знати, коли президент може натиснути кнопку. За кілька тижнів, за багато місяців, за півроку чи довше?

C4, прикріплений до трубопроводів, мав бути ініційований гідроакустичним буєм, скинутим літаком незадовго до того, але процедура включала найсучаснішу технологію обробки сигналу. Після їхнього встановлення, приєднані до будь-якого з чотирьох трубопроводів таймери могли випадково спрацювати внаслідок складного поєднання фонових океанічних шумів в інтенсивному Балтійському морі — від близьких і далеких кораблів, підводного буріння, сейсмічних явищ, хвиль і навіть морських істот. Щоб уникнути цього, гідроакустичний буй, опинившись на місці, мав випромінювати послідовність унікальних низькочастотних тональних звуків, схожих на ті, що видають флейта чи фортепіано, які розпізнавалися б таймером і через попередньо встановлені години затримки активували б вибухівку. («Вам потрібен достатньо надійний сигнал, щоб жоден інший сигнал не міг випадково надіслати імпульс, який здетонував би вибухівку», — сказав мені доктор Теодор Постол, почесний професор науки, технологій і політики національної безпеки Массачусетського технологічного інституту. Постол, який працював науковим радником начальника військово-морських операцій Пентагону, сказав, що проблема, з якою зіткнулася група в Норвегії через затримку Байдена, була з тих, що залежать від випадку: «Щодовше вибухівка знаходиться у воді, то більший ризик випадкового сигналу, який запустить бомби»).

26 вересня 2022 року літак-розвідник ВМС Норвегії P8, здійснюючи, здавалося б, звичайний політ, скинув гідроакустичний буй. Сигнал поширився під водою, спочатку до Nord Stream 2, а потім до Nord Stream 1. Через кілька годин спрацювала потужна вибухівка C4, і три з чотирьох трубопроводів були виведені з експлуатації. За кілька хвилин можна було побачити, як метан, що залишився в закритих трубопроводах, розтікається по поверхні води, і світ дізнався, що сталося щось незворотне.

ФОЛЛАУТ

Одразу після вибуху трубопроводу американські ЗМІ сприйняли його як нерозгадану таємницю. Росію неодноразово називали ймовірним винуватцем, чому сприяли навмисні витоки з Білого дому, але так і не було встановлено чіткого мотиву подібної самодиверсії, окрім простої відплати. Через кілька місяців, коли з'ясувалося, що російська влада таємно намагалася визначити вартість ремонту трубопроводів, New York Times описала цю новину як таку, «що ускладнює теорію про те, хто стояв за» підривом. Жодна велика американська газета не докопалася до попередніх погроз трубопроводам з боку Байдена та заступника держсекретаря Нуланд.

Хоч так і не було зрозуміло, чому Росія намагатиметься знищити свій власний прибутковий трубопровід, більш промовисте обґрунтування дій президента надійшло від державного секретаря Блінкена.

Відповідаючи на прес-конференції у вересні минулого року про наслідки загострення енергетичної кризи в Західній Европі, Блінкен назвав цей момент потенційно сприятливим:

 «Це чудова можливість раз і назавжди позбутися залежності від російських енергоносіїв і, таким чином, позбавити Володимира Путіна використання енергії як зброї, як засобу просування його імперських планів. Це дуже важливо і відкриває величезні стратегічні можливості на найближчі роки, але тим часом ми сповнені рішучості зробити все можливе, щоб наслідки всього цього не лягали на плечі громадян наших країн, або, якщо вже на те пішло, і всього світу."

Нещодавно Вікторія Нуланд висловила задоволення з приводу припинення роботи найновішого трубопроводу. Даючи свідчення на слуханнях у комітеті із закордонних справ Сенату наприкінці січня, вона сказала сенатору Теду Крузу: «Я, як і ви, також, думаю, що й Адміністрація, дуже рада знати, що Nord Stream 2 тепер, як ви любите казати, є шматком металу на дні моря».

Джерело мало проникливіший погляд на рішення Байдена вивести з ладу понад 1500 миль газопроводу Газпрому напередодні зими. «Ну, — сказав він, говорячи про президента, — мушу визнати, що у хлопця є пара яєць. Він сказав, що збирається це зробити, і він це зробив».

На запитання, чому, на його думку, росіяни не відповіли, він цинічно сказав: «Можливо, вони хочуть мати можливість зробити таке саме, що зробили США.

«Це була гарна історія для обкладинки», — продовжив він. «Тут і таємна операція, і залучення експертів у цій галузі, і обладнання, яке спрацювало за таємним сигналом.

«Єдиним недоліком було рішення зробити це».

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 17.02.2023 > Тема "Бути чи не бути?"