Версiя для друку Обговорити в форумi

Я невеликий шанувальник Олексія Арестовича. А проте, вважаю контент, регулярно оприлюднюваний ним в Мережі, зокрема, на YouTube каналі Feygin live важливим, хоч би вже тому, що він має чималий вплив на кількамільйонну глядацьку аудиторію. Треба розуміти, що це ще й особлива аудиторія. Адже, завдячуючи тому, що контент цього антипутінського каналу подається на мові Московії, значна її частина московити. Різні московити: від тих десяти-двадцяти відсотків, що на дух не сприймають нинішній режим, до пересічної, нестійкої в своїх переконаннях публіки, питома вага якої в рази більша, а отже, і те, куди вона, зрештою, похилиться і як швидко те станеться, має суттєве значення. А може, хтось сумнівається, що фейгін-аристовичевичеві стріми потрапляють на очі тамтешнім дукам та бонзам? Даремно. З того ж, як швидко реагує кремлівська пропаганда на якісь важкоуникні в прямому етері арестовичеві ляпи та обмовки, намагаючись притягнути їх, хай і за вуха, на свою користь, бачимо, що з того дуету не спускають ока. Так було з обмовкою про "збиття" українською ППО московійської ракети Х-22, яка знищила частину багатоповерхівки у Дніпрі, так ось і тепер, коли арестовичеві хвилосохвування в етері каналу Альфа і Омега щодо того, що "вихід з війни може бути не таким, як нам здавалося", викликав аж надто бурхливу, як на мене, реакцію, особливо з боку наших патріотів. Чому вважаю її занадто бурхливою? Може, тому, що Арестович мовив не так про якийсь там "корейський" варіант, як про небезпеку завищених очікувань. Сам вже ж обпікся на тому зі своїми "двома-трьома тижнями до кінця війни". “У мене тепер питання: 97% суспільства говорять про звільнення Донбасу військовим шляхом. А якщо цього не станеться? – запитує Арестович. – Ця ж зворотна пружина нереалізованих очікувань так влупить по нас – по моралі і по всьому іншому, що ми просто очманіємо всі тут дружно. Тому вихід із цієї війни може бути зовсім не таким, як нам усім здавалося ще пів року тому або ще три місяці тому, особливо після успіху херсонської операції.”

Щось не так у арестовичевій хвилосохвії? Ще б пак! Кому можуть сподобатися будь-які сумніви щодо спроможності українського війська завершити цю криваву війну перемогою, звільнивши всі без винятку окуповані території? Хіба що ворогам та зрадникам. На жаль, пан Арестович не одинокий з тією його хвилосохвією. В цьому сенсі мене значно більше дратує зомбування української публіки з боку ще одного лідера громадської думки, Віталія Портнікова, який упродовж кількох років систематично наголошував на віртуальності совєцьких кордонів, на їхній умовності, а отже, на пріоритеті збереження держави, нехай і в обкарнаному вигляді, на противагу звільнення окупованих територій та відновлення України в її міжнародно визнаних межах. Ба, щось подібне він повторив і на цьому тижні, у стрімі того ж Марка Фейгіна! Але тут ніякого збурення, ніякого гейту. Адже і мовить не московійською, а українською, і розмірковує цілком логічно.

А все ж, попри всю логічність розмірковувань як пана Арестовича, так і пана Портнікова, прийняти їх важко, а комусь і геть неможливо. Скажімо, тим, хто і в окупації роками не зрікається свого українства, тим же кримцям, які і далі "не на своїй своїй землі."

Але ж чекайте: хіба все залежить від нашого війська? Хіба за три десятиліття ми зробили все, аби воно мало можливість відбити будь-якого ворога, покладаючись притому виключно на власні сили і спроможності? Може маємо налагоджене виробництво бойових кораблів, ракет, дронів, гаубиць, бронетехніки? А хіба не результатом нашої "ехвективної" підготовки упродовж восьми років, вже у часі цієї війни, стало те, що на початку минулого літа наше військо залишилося практично без боєкомплекту і його у спішному порядку збирали по усій Европі? Хіба не залежимо критично від постачання зброї та боєприпасів нині?

Це не про заклик до толерування чи несприйняття прикритої спинами війська хвилосохвії. Вона у всякому разі має право на існування, більше того - необхідна, аби нація дивилася на світ широко, без шорів, зважуючи всі можливості і обираючи єдино правильні рішення. Це більше про необхідність зваженіше міркувати і робити правильні висновки. Не алармістські, не зрадофобні і вже точно не такі, якими відзначився днями попихач Кремля у чині "спікера кримського парламенту", коментуючи той нещасний "корейський прогноз" екс-радника глави офісу президента Олексія Арестовича.

Не надто хотілося засмічувати сторінки КС подібним цитуванням, все ж, для розуміння каші, що вариться в тамтешніх казанках, варто, бодай, накинути оком: "Україна утратила право на державність через війну, нацистську політику, доведення народу до сповідування ідеології нацизму. Поділ України невідворотний. В подальшому тут будуть геть інші утворення, можливо слово "Україна" звучати вже не буде. Думаю, коли цілі спецоперації будуть досягнуті, саме в цьому ключі все і відбудеться," пророкує він, вважаючи, вочевидь, що сам факт наявності подібних дискусій в Україні "є сигналом про те, що ситуація у них не найкраща". "Моя особиста думка – поки там ця нацистська банда, яка злочинним способом захопила владу, там нічого хорошого не буде. Будь-яке перемир'я – це новий "Мінськ-3", щоб знову озброїтися. Поки що я не бачу фундаментальних причин для того, щоб ми вийшли до стійкого миру, як це було на Ялтинській конференції 1945 року", підсумовує пан Костянтинов.

- Вологі мрії поставленої з ніг на голову свідомості, - скаже мій читач, переборюючи мимовільне запаморочення від таких віражів. - Навіть попри інтервенцію Московії і розв'язану проти нас війну, Україна не втратила державності, не кажучи вже про право на неї. Навпаки, незміримо зміцнила її. І до чого тут нацизм*? Дядько умисно пересмикує, "плутаючи" його з націоналізмом**? Адже в Україні, попри всі недосконалості її нинішнього стану демократії, навіть в часі війни, зі всіма її обмеженнями, народ користується всіма основними правами демократичного суспільства, діють практично всі основні демократичні процедури, зокрема, вибори, на яких влада зміюється у демократичний спосіб, без жодних обнулень, "преемников" і двадцятилітніх президентських термінів. А отже, "нацистська банда, яка злочинним способом захопила владу", як і "доведений до сповідування нацизму народ", це аж ніяк не про українську владу, не про український народ, чи не так?

 Тож, де тут якийсь тоталітаризм? Де тут накидуваний нам нацизм, з його схибленістю на історичній величі нації, на її мессіанстві, на її уявленні про власну вищість, яка, нібито, дає їй право на розширення так званого «життєвого простору», на захоплення територій інших держав та запровадження там політики геноциду? Все радше навпаки. Бо не ми вдерлися в курщини чи рязані, шукаючи незагубленого, не ми прийшли плюндрувати спальні передмістя Підмосков'я, влаштовувуючи криваве сафарі на їхніх мешканців, не Ростов-на-Дону чи Таганрог, а "звільнені" Маріуполь, Волноваха, Вугледар, Мар'їнка, Попасна, Соледар, Щастя, Северодонецьк, Рубіжне, Лиман лежать нині в руїнах. І хіба Україна щокількатижнів гатить сотнями ракет та дронів по містах Московії, плюндрує їх "смерчами" та градами?

Тож ні: не про стійкий мир нині йдеться, навіть не про вишукування способів замирення імені якоїсь там тридцять восьмої корейської паралелі, а про вибиття лукавих перевертнів за межі Краю. І доки того не станеться, Україна не складе зброї і світ не стомиться підпирати її. І не зникне нікуди її славне ім'я. Викуване з криці істинної Русі, воно гордо дзвенітеме і тоді, коли на тлін зійдуть навіть згадки про тих, хто марно силувався стерти його зі скрижалів історії. І вже точно не Московія, укупі з Іраном, Ерітреєю та Північною Кореєю будуть визначати межі завтрашнього світу на Ялтинській чи якій іншій конференції. Пробалансувавши вдруге на межі ядерного колапсу, світ, скоріш за все, знайде способи надійно захистити себе від звироднілих безумців, ладних перекроювати кордони, переступати міжнародне право, ризикуючи долею людства заради своїх дрібних амбіцій.

*Націонал-соціалізм (нім. Nationalsozialismus), скорочено нацизм (нім. Nazismus) — тоталітарна політична ідеологія, яка була політичною доктриною керівництва Німеччини та правлячої Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, а також у деяких інших країнах. Базується на мітах про історичну велич своєї нації, її належність до «вищої раси», що, на думку ідеологів нацизму, дає їй право на розширення так званого «життєвого простору», захоплюючи території інших держав та проводячи на них політику геноциду

** націоналізм — концепція, де нація є найвищою формою суспільної єдності та має первинність в державотворчому процесі.

(Джерело: )

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 10.02.2023 > Тема "Бути чи не бути?"