Версiя для друку Обговорити в форумi

Колись світлі, сповнені внутрішнього тепла і дещо дитячого очікування чуда передсвяткові дні цьогоріч ще більше захмарені неспокоєм, тривогою, переживанням за безпеку рідних та близьких, гіркотою незворотних утрат, болем душевних, а в когось і фізичних ран. Збезуміла мишебратія, вторгнувшись наприкінці лютого вже й на материкову Україну, і далі намагається нав'язати нам свою "любов", своє розуміння цінності життя, свої облудні скрєпи.

Он і учорашньої ночі ці лукавосхиблені спершу напустили на українські міста рій начинених вибухівкою дронів, а услід їм, раннього ранку, наслали зграї крилатих ракет. Скинуті з базованих, як кажуть, десь аж в Оленегірську стратегічних ракетоносіїв Ту-95, заходили з півночі, зі сходу, а тимчасом, запущені з двох надводних кораблів та підводного човна, вже мчали над свинцевими водами Чорного моря з півдня. І від того скільки їх, залежало - вдасться їх позбивати всі чи лише частину. Того ранку спершу мовилося аж про 120 ракет. Проте, вже близько полудня, військове відомство повідомило, що в налеті було задіяно "лише" 69 ракет: скількись там ХА-101, ХА-555, 4 С-300 та близько 20 "калібрів". Збити вдалося 54, з них 21 на Одещині, 1 на Сумщині і всі 16 націлених на Київ.

Дуже непоганий результат з тими засобами протиракетного захисту, які наразі маємо. Чи можемо бути ще захищенішими? Можемо. Одним з результатів минулотижневого візиту президента Зеленського до Уошингтона було, з-поміж іншого, надання Україні довгожданої системи MIM-104 Patriot PAC3. Щоправда, наразі, це лише одна батарея. Тим не менш, враховуючи певні можливості цієї далеко не нової системи, можна сподіватися, що разом з нашими комплексами С-300, разом з кількома вже наданими нам NASAMSами та IRIS-T, українське небо, бодай місцями, буде прикрите значно краще. Проте, маємо розуміти і те, що навіть славнозвісний Patriot, попри всю його ефективність, не є всемогутнім, оскільки це система малого радіусу дії. Про системи ПРО середнього та великого засягу як, скажімо, THAAD чи Aegis можемо лише мріяти. Власне, рівних їм, схоже, немає, наразі, і в Европі. Зрештою, проти крилатих ракет, не кажучи вже про "мопеди" наша ППО і з тим, що має, справляється цілком успішно. Побоювання викликають, тимчасом, чутки про можливість закуплення Московією іранських балістичних ракет, прикритися від яких значно складніше. Сподіваймося, той контракт ніколи не буде укладений. В усякому разі вже робиться чимало для його унеможливлення. Ба, більше, як пише сьогоднішня New York Times (https://www.nytimes.com/live/2022/12/29/world/russia-ukraine-news#the-biden-administration-tries-to-stop-iran-from-supplying-russia-with-drones): "Адміністрація Байдена докладає чималих зусиль, щоб унеможливити виробництво Іраном безпілотників та їх постачання до Росії для використання у війні з Україною. Ці її зусилля суголосні з багаторічною програмою перекриття доступу Тегерану до ядерних технологій".

Останнє зауваження, щоправда, дещо розчаровує, оскільки результативність згаданої "багаторічної програми" і досі викликала певні сумніви, а тут ще й настійні чутки на темат того, а чи не отими самими технологіями зваблює нині Москва Тегеран у гаданому гешефті з балістичними ракетами.

Проте, облишмо наші неясні здогади та технічний бік справи. Задумаймося натомість над тим, а на що, власне, сподівається Кремль, щодва тижні немилосердно гатячи - і то не по війську! - по наших містах, по їхній інфраструктурі, енергетичній найперш, зрештою, по головах цивільних громадян. Ну, не на теплі ж почуття, не на любов же? Що це: суто азійська "хотілка" стати милим, хай і силою, а чи, все ж, відверте бажання застрашити, піддати під підбори, перетворити на залякане, покірне бидло? Щодо теплих почуттів, ще ношених за пазухою певною частиною української публіки навіть після загарбання Криму і перетворення Донбасу на криваву рану, то після повномасштабного вторгнення 24 лютого, після приголомшливих жахіть Тростянця, Бучі і Маріуполя, після підвалів, камер тортур і приниження фільтраційних таборів, після сотень забитих і тисяч вивезених за поребрик діточок - після всього того навіть те тепло, що в когось, мо', й залишалось, перетворилося нині на відразу і крижану ненависть.

Отже, розрахунок на страх? Можливо. Але ж мали вже навіть не два місяці, аби пересвідчитися, що замість страху і цей його "калібрований" терор викликає презирство, огиду і ту ж таки холодну зненависть. Ні-ні, Україна таки не Московія.

А були ж надії. І небезпідставні. Адже не раз - і то, без особливих зусиль! - підсаджували на Банкову, не кажучи вже про Печерські пагорби, здавалося б, своїх, в дошку, людей. Адже не один лише змосковлений хохлос - відомі письменники (ще й досі очолюють десь видавничі ради?) так твердо, так самовіддано відстоювали "вєлікій і могучій", що на серйозі вимагали заснування на українських теренах інституту московійської мови. Та що там письменники: свої люди сиділи в чільних кріслах служби безпеки, міністерства оборони, в багатьох банках, контролювали базові бізнеси, цілі галузі промисловості!

Тим не менш, все воно якось зіслизало. Попервах, Московія ще, схоже, тихо сподівалася, що підгодовувані нею козопаси рано чи пізно самі приженуть свою отару, тож не надто насідала на хитруватих хохлів через їхнє зволікання з поверненням до затишного імперського стійла. Але щобільше минало часу, то більшою ставала досада, переливаючись у глухе невдоволення. Ще б пак: переконанням своєї окремості, упертим бажанням незалежності та самостійності ці йолопи не лише позбавляли її перспектив світової наддержави, але й ставили під сумнів усю її так довго й старанно підтасовувану історію, перед усім світом виставляли таким собі байстрюком-самозванцем, з темним минулим і вельми туманним майбутнім. Не дивно, що невдоволення через уперте небажання підпорядковуватися "старшому братові" невдовзі стало переростати в роздратування. А тут ще й оті Майдани! Зіткнувшись з їх своєвіллям - неприпустимий приклад для всякої укоськаної, слухняної отари! - зрозумівши, що, зволікаючи, втратить останній шанс, Московія вирішила діяти, і то негайно. Бунт проти кишенькового президента був саме тою нагодою. На диво, "київська хунта", замість рішучого спротиву "зеленим марсіянам", повела себе цілком покладливо. І те, особливо ж після тріумфу з безперешкодним приєднанням Криму, після успішного опанування чималою частиною Донбасу, окрилювало, давало впевненість, що й увесь той бурхливий потік, так чи інак, зрештою, вдасться загнати в колишнє русло. Те, що збурені хвилі українського своєвілля піднесли над собою "недолугого блазня", було немов знаком згори. Та - ба! - не так сталося, як гадалося. Зелений новачок надто скоро показав свій пенякуватий норов, недвозначно давши зрозуміти, що замість плентати кривою канавою на затхлі болота, він радше прочищатиме зі своїм потоком давнє русло до широкого моря. Терпіти те далі не було ніякої змоги. Особливо ж, коли на плечі тисне невблаганний час. Зрештою, ніхто не скасовував ultima ratio regnum...

Можливо, ми тут дещо спрощуємо, в якихось деталях помиляємося, але збройна "спєцопєрація", підло розпочата Московією глухої лютневої ночі, таки не має жодного стосунку до такої популярної серед вівцюватих завсідників шістдесятихвилинок ненависті медово-сусальної казки про благородні наміри захистити Донбас від кровожерних нациків і не дає анінайменших підстав сумніватися щодо її мотивів і цілей. Чому? Бо йдучи "визволяти Донбас", не опиняються під стінами Київа чи Сум, не б'ють "смерчами" та "градами" по житлових кварталах Чернігова, Харкова, не перетворюють на руїни Маріуполь, не стирають з лиця землі містечка і села, не вбивають мирних людей, не гвалтують жінок і дітей, не мародерять, вивозячи збіжжя, сільгосптехніку - аж до пральних машин і спідньої білизни, не оголошують, зрештою, своїми території Подніпров'я, Причорномор'я, Приазов'я, Криму, оскільки лежать у міжнародно визнаних кордонах України. Тут, на мою думку, таки не про захист донбасян, а про все те ж нав'язливе уявлення, що не підбивши під себе Україну-Русь, Московія втрачає свої корені, фундаментальну частину своєї історії, свій імідж в очах світової спільноти. І тут, як бачимо, не до вибору способів і шляхів. Тут ладні залити кров'ю пів-України, а решту непокірних показово заморозити, увігнати у пітьму, навіть якщо для того доведеться перемолоти у м'ясорубці війни сотні тисяч власних громадян. Страшний, кажете, імідж? Отож. Чи не тому, удавшись до ultima ratio - до останнього кривавого аргументу, Московія, сама того не бажаючи, остаточно згуртувала мою націю, протверезивши, привівши до тями навіть тих, хто ще донедавна був серед її адептів. "Без тепла, без світла, але й без вас", кажуть сьогодні в Україні. Хіба такий народ можна перемогти?

А ще своєю неспровокованою кривавою агресією

Московія привела до тями світ демократії, який ще кілька місяців тому солодко куняв під колискову "business as usual". Власне, його пробудила не так сама агресія (не пробудилися ж ні в 2008, ні в 2014), як наш рішучий спротив їй.

Сьогодні світ підпирає Україну. Може, не так потужно і активно, як ми того хотіли б, але щиро. Навіть у дрібницях. Ось найсвіжіший приклад: лише кілька годин тому на півдні Австралії завершилися знамениті яхтові перегони Сідні-Гобарт, де шкіпер Крістіан Бек, він же член ради директорів та засновник компанії LEAP (світовий лідер розробки комплексних рішень для підвищення продуктивності юридичних фірм), який фінішував цьогоріч другим, промчав 628 мильною трасою перегонів, несучи на гроті своєї макси-яхти Law Connect величезне зображення українського прапора. Щось те та й важить, чи не так? Отож, не шукаймо зради там, де її немає - вільний світ не полишить нас наодинці з ворогом, не відступиться від нас, якщо самі не прогнемося, не відступимося від цінностей, важливих як для нас, так і для них, бо ж у вільному світі порядність, честь, гідність, незрадливість чимало важать, а Божі заповіді не лише для згадування всує. І ми не прогнемося і не відступимося.

Завершуючи останню свою статтю - якраз під тридцятилітній ювілей нашої юної Світлички - хотів би привітати всіх світличан, колег та читачів, найперше, з роком прийдешньої нашої перемоги. Борімося - поборемо.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 30.12.2022 > Тема "Бути чи не бути?"