Версiя для друку Обговорити в форумi

 Кобзар, заслужений артист України Тарас Силенко, понад двадцять років відкривав своїми піснями заходи Історичного клубу «Холодний Яр». А презентацію книги «Тарас Силенко, співець непримиренної України», яку президент «Холодного Яру» Роман Коваль провів у Національному музеї літератури України, відкрив піснею син кобзаря Святослав Силенко.

 29 грудня нинішнього року Тарасу Силенку виповнилося б 50 років. Але онкозахворювання обірвало його життя 22 червня минулого року. Презентована книга містить спогади понад двох сотень людей, які знали Тараса Силенка, кобзаря, сопілкаря, лірника, гусляра, педагога, композитора,редактора, кіноактора і благодійника. Він народився в сім’ї поетеси Лесі Силенко і композитора Віктора Лузана в Києві. Однак родина розпалася, і мати виховувала сина сама. Проте хлопчик зростав у колі творчих людей, спілкування з якими на хвилі українського національного піднесення позначилося на формуванні його світогляду. Вражений «думою про Марусю Богуславку», у виконанні панотця Кобзарського цеху Миколи Будника, Тарас вирішив пов’язати свою долю з бандурою. Подальше спілкування з кобзарями Миколою Будником, Володимиром Горбатюком, Володимиром Кушпетом дало йому надійний орієнтир.

 Леся Силенко померла, коли синові було тільки 17 років. Тарас Силенко, навчаючись у Київському інституті культури, викладав бандуру в Стрітівській кобзарській школі, працював у Київському театрі «Берегиня». Юнак добре освоїв техніку гри не лише на академічній, але й на старосвітській бандурах. Його можна було почути, як на вулицях міст під час традиційного кобзарювання, так і в найкращих концертних залах. Він виступав у більшості областей України, а також за кордоном – у Румунії, Північній Кореї, Польщі, Словаччині, Литві, Латвії, Чехії, Німеччині, Франції, Австрії, Росії. Створив пісенну історію України. Не раз виступав на фронті перед українськими вояками. Пожертвував на автомобіль для ОДЧ «Карпатська Січ» 2000 американських доларів.

 Друзі згадують, що Силенко був світлою особистістю і за своїм внутрішнім світом, і за зовнішнім виглядом. Журналістка Наталя Сторчак пише: «Це – Людина-Світло. Він перемагав темряву своєю щирою усмішкою, відродженими з попелу рідними піснями, магією енергетики культурних скарбів наших предків».

 Харківський кобзар Назар Божинський зазначає: «Ніколи не пам’ятаю від нього жодного лайливого слова, а московських матюків і поготів (на жаль, цим зараз дуже грішать маси ніби патріотичних людей). Знав багато традиційних танців і гарно танцював».

 Народний артист України Тарас Компаніченко ділиться спогадами про свого побратима: «Тарас мав таку особливість, цей унікальний дар – радіти успіхам інших. Це дуже рідкісний дар, він умів радіти перемогам інших. Ми з Тарасом поставили відверто: кобзарство – це наше життя. Ми довели, що цим можна жити і з цього можна жити. Не просто час від часу брати бандуру до рук і називатися кобзарем. А ми були як два крила одного цілого, ми довели, що це можна робити – і жити цим, і жити з цього. Тобто займатися улюбленою справою, яка тебе годує».

 У Холодному Яру встановлено пам’ятник Тарасові Силенку. У Богуславі, на сесії міської ради, яка відбулась 30 листопада, ухвалено одну із вулиць міста назвати на честь Тараса Силенка.

 На презентації книги виступили радіожурналістка Емма Бабчук, генеральний директор Музею Гідності Ігор Пошивайло, кобзар Василь Лютий, який перебуває в Києві на лікуванні після контузії на фронті, кінорежисер і письменник Ігор Канівець, народна артистка України Світлана Мирвода, краєзнавець, дослідник гайдамацького руху Євген Букет, бандурист Ярослав Чорногуз, організатор музичних фестивалів Валерій Гладунець, вчителька української мови Лариса Громадська, діти Силенка Святослав і Мирослава, бард Володимир Гонський та інші.

 Президент Історичного клубу «Холодний Яр» і головний редактор газети «Незборима нація» Роман Коваль говорить: «Як хочеться, щоб посіяні Тарасом Силенком пісні були підхоплені іншими виконавцями, щоб їх співали добрі люди, запалюючи в нових українських серцях іскру любові до нашої Батьківщини. Дорогий Тарасе, дякую Тобі за вірну багатолітню дружбу, за радість спілкування з Тобою! Яке щастя, що Ти був в історії нашого народу! Нехай Твої пісні і далі світять нам!»

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 23.12.2022 > Тема "Українці мої..."