Версiя для друку Обговорити в форумi

Голодомор забрав мільйони життів українців. Цього року кремль розв’язав проти українського народу чергову війну на знищення і не приховує намірів вчинити геноцид. Сучасні російські воєнні злочинці намагаються повторити в Україні те, що вже робили їхні попередники: тотальний контроль, терор, депортації, вилучення майна та продовольства. Але цього разу їм на заваді стоїть міцний противник, спроможний дати відсіч і зламати плани агресора.

Центр стратегічних комунікацій розповідає про історичні уроки подій минулого століття, врахування яких дозволяє успішно протидіяти ворогу.

Чому Голодомор став можливим?

Радянський геноцид українців — це прямий наслідок втрати власної державності. Знищивши Українську Народну Республіку, більшовики проголосили в Україні владу рад та створили маріонеткове державне утворення — УСРР (з 1937 року — УРСР).

Через втрату власної державності українці на десятиліття втратили зовнішньополітичну суб’єктність (на міжнародній арені від імені всіх радянських громадян говорила москва) та інституції, які могли захистити їх інтереси. Керівництво радянської України старанно виконувало всі директиви кремля.

Навіть до створення СРСР, коли УСРР формально залишалася незалежною державою, в Україні за російським зразком було запроваджено систему узаконеного пограбування селян — «продовольчу диктатуру» з продрозверсткою. У 1921-1923 роки, коли українські селяни  вмирали від голоду, вирощеним ними хлібом більшовики годували Червону армію та лояльне владі пролетарське населення Петрограда та інших міст Росії.

Через 10 років злочин було скоєно знову. Але у значно більших масштабах.

Загроза і ресурс. Спільне у сприйнятті українців Сталіна і путіна

Колективізація і Голодомор, до якого вона призвела, були потрібні радянському диктатору, щоб виконати декілька завдань:

створення безвідмовної і повністю підконтрольної державі системи викачування з села продовольства, у першу чергу зерна;

отримання ресурсу для форсованої індустріалізації — швидкої розбудови важкої промисловості та військово-промислового комплексу. Валюту на закупівлю обладнання та технологій СРСР отримував, продаючи вилучене в українських селян збіжжя;

«перевиховання» українського селянства, яке зі своєю «приватновласницькою психологією» не вписувалося в нове суспільство і заважало будувати комунізм;

ліквідація загрози «українського буржуазного націоналізму» та самостійницьких прагнень українців, приведення їх до абсолютної покори режимові. Поки українські селяни масово помирали від штучного голоду, репресивна машина методично знищувала українську інтелектуальну еліту: письменників, художників, науковців, духовенство. Та сама доля спіткала і партійних функціонерів та урядовців з числа націонал-комуністів.

Отже, для сталінського режиму українці були одночасно і загрозою, яку треба було нейтралізувати, і ресурсом, який чужа влада використала у своїх інтересах.

У підходах нинішнього керівництва рф до вирішення «українського питання» є  чимало спільного з попередниками:

по-перше, це  спроба покарати українців за їх прагнення до свободи. У 1930-х ще живою була пам’ять про УНР. В Україні регулярно спалахували антибільшовицькі повстання, які припинилися лише після Голодомору. Сучасний Кремль сприймає як загрозу прагнення українців будувати власну незалежну державу, яка прямує до ЄС та НАТО;

по-друге, дегуманізація українців за допомогою пропаганди. За 90 років «куркулі», «петлюрівські недобитки» та «буржуазні націоналісти» перетворилися на не менш «страшних» для Кремля «нацистів», «фашистів» і навіть «сатаністів»;

по-третє, українців Кремль розглядає як ресурс. Про це свідчать як примусова мобілізація на окупованих територіях, так і депортації населення вглиб РФ для вирішення демографічних проблем держави-агресора. У 1939 році українців, яким вдалося вижити під час Голодомору, мобілізували до Червоної армії та відправили завоювати Фінляндію;

по-четверте, зараз, як і 90 років тому, кремлівський режим здійснює геноцид українців. Намагається знищити тих, хто може протистояти загарбникам, залякати решту і спровокувати гуманітарну катастрофу.

Але сталінський режим, знищуючи мільйони українців, все ж не ставив під сумнів існування народу і не посягав на статус УСРР. Тоді як нинішнє російське керівництво, вочевидь, вважає це помилкою.

На окупованих територіях зачищаються всі згадки про Україну: знищується державна символіка, з бібліотек вилучаються книги, у школах українська мова підпадає під заборону. Врешті-решт, оголошену 30 вересня незаконну анексію чотирьох регіонів України кремль представив як «возз’єднання споконвічно російських земель».

Така ненависть путіна навіть до декоративного суверенітету України в складі СРСР є зрозумілою. Адже саме статус союзної республіки згодом дозволив Україні отримати роль держави-засновниці ООН та безкровно вийти зі складу Радянського Союзу.

Чому українці сьогодні здатні перемагати?

Російська держава вже не вперше намагається підкорити українців. Але сьогодні Україна має чи не найкращі за всю історію стартові умови, які дозволяють перемагати ворога. Зокрема:

власну державу, яка робить українців повноцінним суб’єктом міжнародної політики;

потужні  Збройні сили - 90 років тому повстанські загони чинили відчайдушний опір, але результат їх протистояння з регулярною армією було нескладно спрогнозувати;

потужну міжнародну підтримку - найрозвинутіші держави світу підставили українцям плече, постачають сучасну зброю та допомагають втримати економіку;

Лідери європейських держав Києві, 16 червня 2022 р. (Джерело: Офіс президента України)

Лідери європейських держав Києві, 16 червня 2022 р. (Джерело: Офіс президента України)

про російську агресію і симпатизують Україні; під час Голодомору Україна перебувала в інформаційній блокаді, і лише завдяки таким людям, як журналіст Гарет Джонс, уривчасті відомості про трагедію потрапляли назовні.

кремль, пам’ятаючи про ефективність терору голодом, сьогодні намагається знову використати його як зброю. І не лише проти українців на окупованих територіях, а й проти сотень мільйонів людей у країнах Африки та Азії, для яких постачання українського продовольства є критично важливими. Блокуючи експорт з України навіть після підписання зернових угод, росіяни намагаються шантажувати світ загрозою великого голоду.

Віддаючи наказ про початок  так званої «спеціальної воєнної операції», путін намагався виправити «помилки минулого», що призвели до «найбільшої геополітичної катастрофи» - розпаду СРСР. Але кремлівський диктатор не врахував того, що українці все ж вивчили деякі уроки історії. Започаткована у 2000-х акція «Свічка пам’яті» в останні роки трансформувалася у флешмоб: публікацію в соцмережах фото свічки на підвіконні поруч зі зброєю.

Українці дали чітко зрозуміти: вони не лише готові оплакувати загиблих, а й більше не дозволять безкарно себе вбивати. Подальші події довели серйозність цих намірів.

ГОЛОДОМОР – ЗЛОЧИН, ЯКИЙ НЕ МОЖНА ЗНЕЦІНИТИ

Цього року 26 листопада Україна вшановувала пам’ять жертв Голодомору.

Ця трагічна сторінка історії нашого народу надзвичайно важлива для усвідомлення себе та своїх цілей у світі. Не дивно, що пам’ять про Голодомор постійно випробовується як ворожими інформаційними атаками, так і вітчизняними спробами недобросовісної інструменталізації.

Центр стратегічних комунікацій підготував відповіді на п’ять ключових питань, які породжують дискусії та сумніви навколо теми Голодомору.

Чи був Голодомор геноцидом?

Головною причиною голодних смертей в Україні наприкінці 1932 і в 1933 роках був не неврожай, а політика сталінського СРСР. У селян під виглядом хлібозаготівель цілеспрямовано вилучали усі їстівні запаси і забороняли їм залишати голодуючі регіони.

Це відбувалося на фоні посилення риторики комуністичної влади про «цілеспрямований саботаж» хлібозаготівель, загрозу «буржуазного націоналізму» та «підготовку повстання» в Україні у поєднанні з інтервенцією Польщі.

Мета Голодомору-геноциду полягала в тому, щоб зламати опір більшовицькому пануванню селянства, як головної соціальної верстви нескореного українського народу в той час.

Автори спекуляцій на тему, що Голодомор «не був геноцидом», або «не був спрямований проти України» (в той час голодували селяни також у Поволжі, в Сибіру) замовчують головну відмінність трагедії в Україні – протидію спробам порятунку жертв та одночасне посилення репресій в республіці з боку сталінського керівництва.

Ствердну відповідь на питання «чи був Голодомор геноцидом?» дав сам автор терміну «геноцид» – Рафаель Лемкін. Він наголошував, що перші удари радянського геноциду були спрямовані проти «мозку нації» (української інтелігенції) та «душі нації» (українського духовенства. А наймасовішого удару зазнали селяни – «хранителі традицій». Найактивніша частина селян була репресована, розкуркулена та депортована за межі України. А на основну ж масу українських селян були спрямоване найбільше жахіття – терор та вбивство голодом.

Яка чисельність жертв Голодомору?

Точна кількість загиблих від голоду науковцям невідома, оскільки облік жертв Голодомору не вівся. Зважаючи на це, ми вимушені спирається на обрахунки за допомогою наукових методів.

За розрахунками вчених Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, протягом 1932-1934 років втрати через надсмертність внаслідок голоду складали 3,9 млн. осіб. Окрім того, через падіння рівня народжуваності під час Голодомору, Україна недорахувалася 600 тис. ненароджених немовлят.

Це величезна кількість, яка вражає уяву і є одним з найбільших злочинів доби сталінізму. Втім, не бракує і спекулятивних оцінок, які применшують, або навпаки завищують кількість жертв.

Фальсифікація наукових обрахунків кількості загиблих внаслідок Голодомору, навіть якщо вона здійснюється, виходячи з «благих намірів» уповноваженими Україною особами, насправді не допомагає, а лише шкодить справі визнання Голодомору геноцидом у світі.

Чи заселяла влада вимерлі від голоду українські села росіянами?

Переселення селян у спустошені Голодомором регіони України  справді відбувалося протягом 1933-1934 років. Однак не ці переселення стали причиною русифікації та відсоткового збільшення етнічних росіян в Україні.

Кампанія переселення не була виключно з Росії в Україну. В її рамках переселяли також селян з одного українського регіону в інший. Причому масштаби таких «внутрішніх» переміщень були вищими, ніж «зовні» – з Росії та Білорусі.

Переселенців з Росії в Україну було відносно небагато. Наприклад, у грудні 1933 року до сільських районів Донецької області звідти було переселено всього близько 19 тис. осіб. Абсолютна більшість переселенців Росії, ознайомившись із ситуацією на місцях переселення, і попри усі надані їм пільги, вже протягом року повернулася назад.

Важливо зазначити, що переселення відбулося саме в сільську місцевість, а не в індустріальні регіони України, які менше постраждали від голоду і русифікація яких була тоді (і є нині) більш помітною.

Втім опосередковано Голодомор все ж став причиною більшої русифікації, наприклад, Донбасу. Річ у тім, що спустошене голодом українське село не змогло стати основним демографічним «донором» процесів його урбанізації та індустріалізації. Тому цю прогалину заповнили вихідці з інших республік СРСР.

Коли почалася пропаганда-заперечення Голодомору?

Нині адепти «русского мира» гаряче заперечують Голодомор як геноцид, чи взагалі як факт української історії. Та приховування і спекуляції на тему цієї трагедії почалися ще в її розпал.

Сталінський режим замовчував злочин, який він чинив в Україні. Села та регіони, охоплені лихом, були ізольовані та охоронялися військами не гірше, ніж державний кордон СРСР. Будь-які скарги чи благання про допомогу радянське керівництво оголошувало ворожими провокаціями та спробами дискредитації комуністичного ладу.

Для прикриття трагедії її організатори вдавалися до послуг продажних журналістів чи просто «корисних ідіотів» серед впливових західних інтелектуалів, таких як британський письменник Бернард Шоу та кореспондент «New York Times» Волтер Дюранті. Їх возили в СРСР і демонстрували ретельно підготовлену картинку заможності, прогресу та загального благоденства.

На користь сталінській пропаганді заперечення грав і той факт, що гітлерівська Німеччина взяла тему Голодомору на озброєння в своїй антикомуністичній риториці. Як результат, чимало тих, хто відкидав гітлеризм, разом з тим сумнівалися і в повідомленнях з України про голод.

Чи існують автентичні фотоджерела Голодомору?

Так, фото селян, які страждали під час Голодомору 1932-1933 років в Україні відомі. Втім, дуже часто замість них для ілюстрації трагедії помилково використовують світлини, зроблені в іншому місці та в інший час.

Зокрема, йдеться про фотографії з Поволжя (Росія), залишені співробітниками місії Нансена у листопаді-грудні 1921 року. Ці кадри шокують виглядом помираючих або страждаючих на сильне виснаження людей, а тому широко розійшлись Європою та Америкою.

Голод у Поволжі, на Північному Кавказі та в Україні 1921-1922 років, на відміну від пізнішого Голодомору, мав стихійне походження – посуху і неврожай. У той час радянське керівництво не відмовлялося від міжнародної допомоги і дозволяло місіям (наприклад Фрітьофа Нансена) фіксувати жахливий стан голодуючих на фотоплівку. Ці кадри публікувалися в пресі, сприяючи збору громадських коштів для голодуючих.

Наявні фотографії Голодомору 1932-1933 років більш рідкісні й не такі вражаючі, адже комуністичний режим намагався всіляко запобігти будь якому витоку інформації про трагедію.

Спроби представити всю трагічність Голодомору часто призводить до використання більш «ефектних», але неавтентичних фото. І ця тенденція шкодить справі визнання Голодомору у світі, адже спростування достовірності ілюстративного матеріалу автоматично породжує сумніви й в правдивості змістовної частини.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 02.12.2022 > Тема "Резонанс"