Версiя для друку Обговорити в форумi

У 1922 році відзначається 105 річниця початку визвольних змагань 1917 -1921 років. Значний внесок у боротьбу за незалежність України зробили представники Одещини, недарма сьогодні імена славних одеситів носять військові підрозділи Збройних Сил України 59-та бригада імені генерал-хорунжого Якова Гандзюка, 110-та бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка, майже готовий наказ про присвоєння імені Всеволода Змієнка 122-й бригаді територіальної оборони ЗС України. Але за Україну боролися й молоді офіцери, яких дух вільного козацтва, прагнення свободи змушували стати на захист рідної землі від московської навали. Серед таких молодих офіцерів був 20-річний прапорщик Семен Якерсон, який після закінчення Одеського (Сергіївського) артилерійського училища в листопаді 1917 року отримав погони прапорщика й добровільно вступив до Одеської гайдамацької бригади військ Центральної Ради та воював за Україну до осені 1920 року, отримавши 2 поранення в боях.

Народився Семен 30 листопада 1897 року в Вінниці в єврейській міщанській родині, батько — Самуїл Якерсон, був техніком за освітою, мати — Єлизавета (Лія) Якерсон, була родом з Немирова. Прізвище Якерсон походить від єврейського чоловічого імені Якір, яке означає «дорогий, милий», а закінчення «сон» на ідиші означає син. Таким чином, Якерсон перекладається як «син Якіра».

 Семен тягнувся до навчання, з десяти років навчався у Вінницькій комерційній школі, яка знаходилася за кілька десятків кроків від дому. Він разом з матір’ю жив на вулиці Соколова,3 (нині Шиповича). Тепер тут знаходиться Вінницький торговельно-економічний інститут, на фасаді якого в 1918 році встановлено меморіальну дошку на честь Семена Якерсона. В 1914 році переїхав до Одеси й продовжив навчання в Одеському комерційному училищі Фейга, яка закінчив в 1915 році.

 По досягненні призовного віку мобілізований до російського війська й відряджений на навчання до Сергіївського артилерійського училища. Після закінчення училища прапорщик Якерсон не захотів проливати кров за Росію й добровільно вступив до Одеської гайдамацької бригади, яка вже на той час підпорядковувалась уряду Центральної Ради. Вже в грудні 1917 – січні 1918 року довелося брати участь спочатку в сутичках, а потім і в вуличних боях в місті з більшовиками та червоногвардійцями. Тоді українські частини вимушені були відступити в центральні райони України. Від травня по листопад довелося служити в управлінні Уманського повітового військового начальника. В листопаді підтримав антигетьманське повстання.

 З 17 листопада 1918 служив у 1-му дієвому полку ім. В. Винниченка Дієвої армії УНР. 23 січня 1919 року у бою під Дубровицею був поранений, після лікування повернувся до свого полку, з рештками якого 24 травня влився до 8-го Чорноморського полку 3-ї (згодом — Залізної) дивізії Дієвої армії УНР. 18 липня 1919 знову був поранений у бою під Комаргородом. Після одужання з 24 вересня 1919 по 5 березня 1920 року служив у Корпусі кордонної охорони УНР помічником командира загону. Згодом обіймав посаду скарбника Подільської бригади. 15 березня 1920 року Семену Якерсону присвоюєно військове звання сотник.

 Під час спільного українсько-польського наступу на Київ, у травні-липні 1920 року, Семен Якерсон командир Технічної сотні у 6-му запасному гарматному курені та гарматному курені 1-ї Кулементної дивізії Армії УНР.

 Семен Якерсон командував Технічною сотнею бронепотяга «На Україну» з 2 по 11 вересня 1920 року. М. Скидан у своїх спогадах «Шлях 1-го Галицького Корпусу в поході на Київ» так розповідав про сотника Янкерсона та його життєве кредо: «На одній з вулиць Бердичева, випадково зустрів в уніформі українського старшини, свого давнього знайомого жида Янкерсона, пізніше студента Української Господарської Академії в Подєбрадах, а тепер інженера. Перед цим він був ранений, чи контужений. Ходив він по Бердичеві, як та біла ворона. Переказує мені, що всі дуже дивуються, як він може служити в Української Армії, коли вона робить погроми. Що він на їхнє здивованнє відповідає всім однаково, а саме радить іти в Армію і воювати за Україну, тоді про погроми вони не почують».

 По завершенню війни за незалежність разом з Армією УНР опинився на території Польщі, де мешкав протягом 20-х років. На еміграції тримався українського політичного табору. У 1927 р. з відзнакою закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії в Подєбрадах, потому працював інженером у Празі. Під час навчання товаришував з майбутнім літератором, також сотником війська УНР Євгеном Маланюком. Про це повідав поет Леонід Полтава в епіграфі до вірша «Семен Якерсон з України»

Яв чи сон? — 

Якерсон!.. 

Якерсон — Наполеон… 

Хто ж то буде утікати 

В теплі хати, у халати, 

У жилети, у щиблети, 

В славу давньої пори — 

В шабісові вечори? 

Може й буде… може й сон… — 

Та не Сьома Якерсон.

Знання української мови допомогло Семену в працевлаштуванні: компанія Lanna, яка спеціалізувалася по будівництву мостів, направила його працювати на Закарпаття (Підкарпатська Русь), яке тоді було в складі Чехословаччини. Семен Якерсон проектував і будував дороги і мости в Ужгороді, Рахові та біля українського села Кваси – курорту з мінеральними водами. Перед від’їздом до Закарпаття в 1930 році Семен одружився в Празі з дівчиною на ім’я Анна. В 1934 році у них народився син Іржі, який в майбутньому теж стане цивільним інженером. Ще до весілля Семену Якерсону вдалося отримати дозвіл на виїзд з СРСР матері.

 В 1938 році, після розпаду Чехословаччини, окупації Закарпаття Угорщиною, Якерсони повернулися в Прагу. Там їх застала Друга світова війна й німецька окупація. Єдиною жертвою Голокосту в родині Якерсонів стала мати Семена – Лія. Син Іржі пізніше розповідав донькам: в 1943 році він прийшов зі школи і побачив, що гестапівці заштовують його бабусю в машину. Пізніше стало відомо, що всі в’язні гестапо в Празі були депортовані в табір смерті Аушвіц для знищення.

 Неєврейська дружина захистила чоловіка від загибелі. Змішані пари за німецькими правилами могли тимчасово залишатися жити в своїх будинках. У 1941-1943 роках тільки єврейські родини були сконцентровані в гетто Терезин біля Праги. До листопада 1944 року практично всі євреї з цього гетто були вивезені для знищення в Аушвіц та інші табори смерті.

 Взимку 1944-1945 років нацисти почали вивозити з Праги в Терезин євреїв зі змішаних сімей, а їх неєврейські подружжя відправляли до трудових таборів. Анна проявила мужність і сховала свого чоловіка. Вони разом залишилися в Празі і дочекалися звільнення в травні 1945 року. Після війни Семен Якерсон знову працював цивільним інженером. З серпня 1945 вони жили в районі на вулиці Manesova 1649/86.

 27 березня 1951 року Семен Якерсон помер в лікарні у віці 53 років, після серцевого нападу. Його тіло було піддано кремації і поховано на цвинтарі Stranice в Празі. Треба відзначити, що Семен Якерсон, який врятувався від переслідування нацистів, міг стати жертвою переслідувань з боку комуністів. За декілька місяців до його смерті почалися арешти людей, які в 1948-1949 роках за наказом Сталіна відправляли зброю і літаки з Чехословаччини до Ізраїлю. У листопада 1951 заарештовано лідера комуністів цієї країни Рудольфа Сланського (єврей) і групу інших діячів уряду єврейського походження.

 Антисемітська кампанія 1951-1952 років проти «космополітів і сіоністів», керована з Москви, закінчилася розстрілами і тюремними термінами. Преса була наповнена статтями проти «євреїв – зрадників Чехословаччини». Можливо, Семен відчував атмосферу початку цього антиєврейського цькування, і це викликало інфаркт. Крім того, його серце могло не витримати каяття і скорботи про загиблу матір, яку Семен не зміг врятувати.

Коли Анна померла в 1978 році, її поховали поруч з чоловіком. Після смерті їх сина Іржі в 1995 році ніхто не подбав про продовження оплати могили батьків на наступні 10 років. Тому урни з прахом Семена і Анни Якерсон перенесли в загальну могилу, а їх місце на кладовищі було продано. На сьогодні залишилися три внучки Семена Якерсона – одна з них проживає в Чехії, інші – в Швеції і в США (Каліфорнія).

В грудні 2017 року у Вінниці на фасаді колишньої комерційної школи було відкрито меморіальну дошку на честь офіцера-єврея армії УНР Семена Якерсона. На ній, окрім надпису українською, є також слова на ідиші.

Василь Вельможко, автор книги

«Чорноморці – борці за незалежну Україну»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 25.11.2022 > Тема "Українці мої..."