Версiя для друку Обговорити в форумi

 В Музеї історії міста Києва експонується виставка робіт видатного українського шістдесятника Віктора Зарецького «Графіка. Ретроспектива».

 Віктор Зарецький народився 8 лютого 1925 року в сім’ї скромного службовця в місті Білопілля на Сумщині. Дослідники встановили, що Віктор походить із козацького роду Зарецьких, які за переказами були одними із засновників міста Білопілля у ХVІІ столітті. Дитинство і юність віктора минули в Горлівці і Сталіно (нині Донецьк) на Донеччині. Під час Другої світової війни Зарецький служив у Чебоксарському запасному стрілецькому полку радянської армії. Художній хист у віктора проявився ще в дитинстві. Юнак, звільнившись із армії, влітку 1946 року приїхав у Київ. Але на іспитах до художнього інституту провалився. Незважаючи, що був «переростком», маючи 21 рік, Віктор вступив до останнього класу художньої школи. А потім до художнього інституту, де був отримував іменні студентські стипендії – Рєпінську та Сталінську. Професійні успіхи юнака були настільки серйозними, що його залишили в художньому інституті викладати живопис. Зарецький мав і неабиякий хист до викладання. Віктор Зарецький усе життя був учителем для своєї дружини художниці Алли Горської, для друзів, а згодом – учнів власної рисувальної студії.

 Художник навчався і починав свій творчий шлях у період ідеологічних догматів, чітко визначених соціалістичним реалізмом. Тоді він у них, напевне, вірив і пробував сумлінно дотримуватися. Але такий шлях можливий для виконавця, а не творця. Тому в 1950-ті роки Зарецький пережив душевну й творчу кризу. Щоб вибратися з неї, став шукати власних шляхів. Віктор Зарецький облишив викладання в художньому інституті, брався ілюструвати книги, зокрема дитячі. За радянських часів саме у книжковій ілюстрації художники почувалися найвільніше. Тож вільнодумні митці «тікали» в ілюстрування книжок, як у еміграцію.

 Потім Зарецький поїхав на Донеччину і пішов на шахту, в гущавину шахтарського життя. Спускався під землю, якось ледь не загинув, заблукавши в шахті. Його роботи цього періоду знав весь СРСР. За них художник отримував нагороди, їх же знімали з виставок зі словами: «Хто ж піде в шахту працювати, побачивши таких чумачих і втомлених хлопців?» У радянському мистецтві все мало бути лакованим. А у Віктора Зарецького це було не так.

 На теренах нині сумнозвісної Чорнобильщини народилася «селянська» тема Зарецького. Художник, прагнучи передати суть народного життя та характерів, працював разом із колгоспниками. Голова колгоспу навіть почав нараховувати художнику трудодні. Образи сільських українських дівчат, створені тоді Зарецьким, стали хрестоматійними.

 Паралельно «сільській» з’явилася і «міська» серія, ініційована інтересом художника до новітніх тенденцій світового мистецтва, відомості про які, попри все, хоч по крихті, різними шляхами крізь «залізну завісу» все ж таки просочувалися до зацікавлених. Можна назвати полотна «Маріуполь. Їдальня українських страв», «Дурман» тощо.

 Важливою подією у житті й творчості радянських художників ставали творчі подорожі республіками, які мали інший уклад життя, інакшу культуру. Так помітний слід у доробку Зарецького залишила подорож до Середньої Азії. Цілу серію східних пейзажів 1962-63 років наповнює блакить прохолодних тіней, народжених сонцем Азії, фантастичним мозаїчним оздобленням архітектури і самим небом.

 На початку 1970-х, під час нового витка репресій проти інтелігенції, була підступно вбита на замовлення КДБ дружина Віктора Зарецького художниця і право захисниця Алла Горська. Тоді митцеві, окрім страждань від втрати дружини та батьків, ще випали страшні звинувачення у вбивстві, подальші приниження і остракізм – на душі йому було темно, у вухах звучав голос загиблої дружини, в очах ввижалася відрізана поїздом голова батька, образ померлої мами. Художник писав роздираючі душу портрети загиблих найближчих рідних, яких втратив протягом короткого часу, шукаючи й не знаходячи відповідей на свої питання про суть і смисл тих жахливих подій. У цей час митець поринає в роботу з оформлення театрів у Івано-Франківську, Сімферополі та Сумах. Брався він і за оформлення театральних вистав.

 Усі представлені на виставці «Графіка. Ретроспектива» твори походять з колекції учня Віктора Зарецького Олексія Василенка, яка формувалася протягом кількох десятиліть. Український колекціонер серед іншого присвятив творчості Віктора Зарецького книги «Графіка В. Зарецького 1940-1980-х рр.» і «Контркультура. Графіка «неформальних академіків» 1050-80-х».

 Для виставки обрано понад 90 робіт різних періодів творчості художника, починаючи зі солдатського автопортрету 1945 року і до зрілих творів кінця 1980-х. Презентована збірка демонструє розмаїття графічних технік, а також діапазон мистецьких зацікавлень художника. Представлено роботи різних жанрів: портрет, пейзаж, анімалістка та жанрові сцени.

 Графіка Віктора Зарецького – це дуже жива й вишукана мова майстра. Художник вплинув своєю творчістю на розвиток українського мистецтва другої половини ХХ століття.

 Віктор Зарецький стверджував, що має двох духовних батьків: Тараса Шевченка і Густава Клімта. Саме на цьому надзвичайному грунті він створив свій власний стиль.

 Віктор Зарецький помер після тривалої тяжкої хвороби 23 серпня 1990 року. Похований на Берковецькому кладовищі.

 У 1994 році Віктор Зарецький був посмертно нагороджений Національною премією України імені Тараса Шевченка.

 Анатолій Зборовський

 На світлині: Віктор Зарецький. Автопортрет. 1945 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 11.11.2022 > Тема "Душі криниця"