Версiя для друку Обговорити в форумi

"Вже й листя облетіло, і туманів

Сумну, холодно-сіру череду

Усе частіше бачимо в саду,

А я, немовби, все чогось ще жду".

В.Б. «Віра»

Отож, війна триває. До неї прикута увага не лише наша, але й усього мислячого світу. І то недаремно. Поступово, дуже поступово публіка починає усвідомлювати, що вона стосується всіх, адже - ще раз наполягаю на тому - війна світова. Не лише тому, що в ній так чи інак, на тому чи іншому боці, беруть участь вже чимало країн, але й через те, що ставки в ній надзвичайно високі. Чи не вперше після Карибської кризи світ знову поставлено перед лицем загрози ядерного апокаліпсису, коли "одні здохнуть, а інші потраплять у рай". Хтось вірить у можливість такої розв'язки, хтось ні, але після того, як президент Московії неодноразово давав зрозуміти, що не зупиниться перед застосуванням "всіх можливих засобів", відповідальні лідери інших країн не можуть легковажити тим.

Власне, війну можна було б доволі швидко "урегулювати", завершити, покласти їй край а, отже, й відсунути загрозу ядерного армагеддону. Для того треба лише дослухатися до кремлівських, піддатися на їхні умови.

Отож, вибір є? Є, але приставати на нього бажаючих небагато. Навіть серед явних чи тіньових прибічників Кремля. Число тих, що підтримали заяву Москви про анексію ще чотирьох українських областей, красномовне свідчення того. Чому? Бо в такому разі відкривається така собі скринька Пандори, після чого увесь так довго, з такими неймовірними зусиллями вибудовуваний світовий порядок розпадається на друзки. І то не лише про безпеку, не лише про непорушність післявоєнних кордонів. То ще й про принципи. Піти на повідку Кремля означає відступитися не лише від України, але й від своїх же принципів. А то вже занадто.

Проте, Кремль все ще сподівається на те, що Захід таки "моргне". Йдеться, звісно ж, не про одні сподівання. До того докладаються величезні зусилля, як явні, так, треба гадати, і підкилимні. Свідчать про те і активність прокремлівських "консервів", в тому числі і в американських мідіа, зокрема, в Нью Йорк Таймз, і надії на холодну европейську зиму, на втому европейців від випробування незручностями від українських біженців, і явний розрахунок на зміну політичного розкладу в Палаті Представників американського парламенту, де невдовзі в більшості можуть опинитися республіканці трампівського заквасу з їхнім звуженим до внутрішньоамериканських інтересів політичним кругозором - ті самі, що звинувачували було Україну у торгівлі надаваним їй американським озброєнням, заявляли про надмірність витрат на її потреби, на тому, що так не може тривати безкінечно.

Чи справдяться ті сподівання? Поживемо - побачимо. Були ж вже свідками і обамівської реакції на загарбання Криму (до слова, Барак Гусейнович, здається, і сьогодні, будь його воля, волів би більше пристати на кремлівські умови, аніж протистояти їм), і наснажуючих для Кремля заяв п.п. Байдена, Столтенберга про невтручання у війну ще довгенько після початку лютневої ескалації.

Проте, як би не повів себе Захід, Україна боротиметься. В тому немає нині жодних сумнівів у найбільших скептиків. Занадто далеко все зайшло. Занадто відверто Московія продемонструвала свою істинну сутність навіть тим, хто тут горнувся було до неї. Наскільки успішно - ото питання. Адже величезною мірою залежить від західної допомоги, найперше збройної, фінансової, економічної.

Але треба розуміти, що навіть за найгірших розкладів Заходу важко буде відступитися від України після того, як вона не схилилася, не зігнулася, не піддалася тискові Кремля, натомість, на весь світ продемонструвала свою непохитність у відстоюванні Незалежності. Це саме про принципи. Власне ж, сьогодні не НАТО, заточене на їх захист у довголітнім "холоднім" протистоянні з Кремлем, а саме Україна, фактично наодинці, відстоює їх, коли дійшлося до діла.

Отож, війна триває і поступово наближається до мого Криму. Хтось каже, мовляв, надто поступово. Можна б, мовляв, і швидше. Тут би сказати щось на кшталт "стуліть писки, коли самі не докладаєтеся до того", але я скажу, майте терпіння, панове. Всьому свій час. Українське військо веде важкі бої. Демонструє, притому, успішний наступ на багатьох напрямках. Настільки успішний, що в Московії вже заговорили про евакуацію з Херсона - єдиного обласного центру, захопленого в часі т.зв. спеціальної воєнної операції". Спершу, відчувши запах смаженого, підняли лемент московські прихвостні з місцевих колаборантів, а потім про "непрості рішення" заговорив і новий головнокомандувач "другої армії світу". Власне, евакуація вже розпочалася. На лівий берег поромами перевозять мешканців правобережжя. Це видно з відео, викладуваних в Мережі. Чи то лише ті, хто має сентимент до т.зв. "руссскаваміра" і готовий податися за ним і далі, чи й ті, кого переправляють поза їх волею, під щойнозапроваджений без-війни-воєнний-стан, автору наразі невідомо. Деякі кореспонденти повідомляють про переправлення на лівобережжя також і війська, але є повідомлення й цілком протилежного характеру, а саме про те, що на правобережжя продовжують переправляти додаткові війська і озброєння. Багатьох, схоже, найбільше стурбувала заява генерала Суровікіна про нібито намір ЗСУ зруйнувати Каховську греблю, що означало б затоплення дніпровими водами значних обшарів Херсонщини, розташованих нижче за течією. Дивна заява, їйбо. Українське військо, маючи цілком зрозумілу зацікавленість в перериванні всіх можливих логістичних ланцюжків постачання правобережного угрупування московитів, досі хоч і било по дорозі, що йде по тій греблі, але лише по її краях, добре усвідомлюючи загрозу руйнування самої греблі. Чого б це українським командувачам спало на думку підривати греблю, коли воно й без того близьке до успіху? Чи не логічніше думати, що зацікавлений у тому хтось інший, хтось, хто побоюється, аби, сказати б, на плечах відступаючих не прорвалися б їхні переслідувачі? Сподіваймося, все ж, що біди не станеться.

Тимчасом осінь вже по-справжньому перебирає права від полинулого за виднокрай літечка. Навіть тут, в Криму, ранками вже прохолодно. Вчора перший осінній шторм налетів з північного заходу, пригинаючи пожухлі трави, завиваючи в дротах електромереж, люто гупаючи спіненими бруднозеленими хвилями в січені поривами дощу скелясті береги. Це лише провісник справжніх штормів. Скільки ще тепла і погожої днини до затяжних дощів і морозів? Тиждень? Два? Для війська, що наступає, то далеко не пустопорожнє питання, чи не так?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 21.10.2022 > Тема "Крим - наш дім"