Версiя для друку Обговорити в форумi

Крим. Тихий вересневий вечір. На краю землі - далі аж до самої Одеси одне лише море - зібрався помилуватися на вражаюче яскравий захід ярила чималий гурт відпочивальників: яскраві, насичені кольори, безмежжя моря і неба, які з одного боку як втілення вічності і незмінності, бо ж були такими мільйони років до нас і будуть такими ще мільйони років після нас, а з іншого, поринаюче за виднокрай пломеніюче червоногаряче світило як нагадування про плинність, кінечність усього тлінного, аж раптом неподалік, миль за п'ять чи сім на південний захід, лунає потужний вибух. В небі набухає, шириться темносірий реверсивний слід. Камера, на біду, в кишені і доки вона "прокидається", нічого окрім того сліду вже й не видно. Що то: удар по якихось військових об'єктах в районі Чорноморського, перехоплення ракети, що прямувала кудись далі углиб півострова? Хтозна… Міркуючи про те, дибаю далі уздовж берега, не ховаю, про всяк випадок, камеру, зупинившись, фільмую блідий місяць, що вже височенько піднявся над краєм Тарханкутського кряжу, над чистою гладінню Ярилгача. Позаду зупиняється авто. 'Певно, той самий сріблястий позашляховик, що сунувся слідом від самого мису', подумав собі.

- А можна спитати чи давно ви тут?

- Не дуже, - відповідаю, не повертаючи голови, ловлячи тимчасом об'єктивом місяць. - На місці ж не стою.

- Ну так… А чи не помітили оце недавно чогось е-е-е… незвичайного?

- Незвичайного? - обернувшись бачу в прочинених дверцятах офіцера в світлій польовій кепці. - Що ви маєте на увазі?

- Ну, скажімо, ракета пролітала…

- Ні, як вона пролітала не бачив, а от як вибухнула, чув. Знати б де.

- Ну, так, так… Гарного вечора, - дверцята зачинилися і авто покотило собі далі.

Попри те, що у згаданому тут випадку причиною вибуху, найімовірніше, була результативна дія місцевої ППО, гарних вечорів останнім часом стає в Криму все більше. І те, вочевидь, змушує Московію реагувати. Як? Хтось, посилаючись на виведення з півострова десятка чи двох бойових літаків, вже ладен стрибати на одній ніжці, сприймаючи те за початок його демілітаризації. Вочевидь, таке сприйняття було б перебільшенням. На жаль, подібного "добра" тут залишається ще вельми і вельми немало. Інша річ, що новохведорівський сюрприз призвів до певного протверезіння, до розуміння, що війна - це коли можеш бити не лише ти один, а коли зацідити можуть і тобі.

У своїй позавчорашній статті, напередодні чергового "рамштайну", генерали Залужний та Забродський наголошують саме на цьому. Саме від спроможності України відповідати адекватно на завдані удари залежить і звільнення окупованих територій, і тяглість нав'язаної нам війни, і перспектива перемоги в ній коли ворогові надовго відіб'є бажання випробовувати нас на міцність. А така спроможність, в свою чергу, залежить від сучасних потужних озброєнь, від бази, що забезпечувала б їхнє належне, безперебійне функціонування, від здатності забезпечити те залізо добре навченими розрахунками/екіпажами і т.п.

На жаль, зі всім тим не так просто і не так скоро. І справа тут не стільки у конспірологічних домислах, мовляв, Захід боїться, аби кремлівські у розпачі не взялися за свої ядерні причандали, не зацікавлений у перемозі України, бо те означало б її посилення, як у реальному стані речей. Приклад з F-16 є тут, як на мене, дуже показовим. Звісно, для нас наші пілоти є найкращими і за пару місяців вони й справді могли б пристойно літати на тих машинах. Але просто літати і мати ту машину за зброю, так, щоб вона стала продовженням твоїх рук, ніг, самих твоїх думок на рівні підсвідомості - то дві великі різниці, особливо ж там, де лік часу йде часто на секунди і їх десяті. На такий рівень підготовки треба таки дещо більше часу, аніж на пришвидшені курси типу "зліт-посадка". І то не єдине гальмо. Скажімо, згадана пташка ще й дуже вибаглива до якості злітно-посадкової смуги, а ще, за протоколом, має проходити серйозні профілактичні огляди після кожного свого вильоту. Відтак, не маємо іншої ради, як спершу забезпечити їй належні летовища і відповідну базу обслуговування, включно з добре навченими фахівцями, хіба ні? Зрозуміло, що все те не робится на раз-два, потребує часу і вельми грубих коштів. Але рух у тому напрямку вже є і він невпинний. Так, ще за каденції Бориса Джонсона Британія розпочала програму, яка здатна забезпечувати підготовку десяти тисяч українських вояків кожні 120 днів. На сьогодні вже підготовано близько п'яти тисяч кваліфікованих бійців. І програма та невпинно розширюється. Також, у подібних програмах беруть участь інструктори ще з восьми країн, включно з Нідерландами, Новою Зеландією та Швецією.

Камінь, бездумно кинутий угору, викликає часом каменепад. Ті, хто заявляв свого часу про "камені з неба", певно, вважали те простою грою слів? Даремно, панове, даремно…

В тій самій статті генерали згадують, що певні аналітики вважають Крим ключовим у цій кампанії, бо саме він став базою для вторгнення на південь материка, значною мірою забезпечує утримання новоокупованих територій до цього часу, а отже, контроль над територією півострова є центром тяжіння для московійської потуги у цій війні. Вказуючи, що окрім Криму у 2023 році такими центрами тяжіння можуть бути і ряд напрямків на Донбасі, на Запоріжжі та Півдні, генерали цілком резонно наголошують, що навіть після того як Україна оволодіє Кримом Московія зможе і далі вести війну, завдавати разючих ударів - маринаркою з Новоросійської бази ЧФ, авіацією з Тамані та інших прилеглих територій. Себто, ніщо не завадить Кремлеві і далі, хоч би й роками, бити по Україні і ми ніяк не зможемо уникнути того через значну диспропорцію в спроможностях, а саме, через величезну різницю в граничній досяжності засобів ураження. "Якщо для ЗС Московії вона становить до 2000 км з урахуванням дальності польоту крилатих ракет повітряного базування, то для ЗС України вона фактично обмежена 100 км дальністю польоту ракет і глибини розташування стартових позицій застарілих ОТРК", нагадують вони.

Відтак Україна критично потребує далекобійних засобів ураження, притому, в достатніх для адекватної відповіді об'ємах. Власне, йдеться не про якусь певну кількість артилерійських систем, ракет і т.п. Мова про принципове створення спроможностей які б урівнювали здатність ЗСУ на адекватну відповідь ворогові. Розрахунок в цій нашій безвиході, звісно, на країни-партнери, на їхнє дружнє плече, але то лише наразі. Автори статті зазначають, що в подальшому Україна цілком здатна і сама виробляти сучасне високотехнологічне озброєння і має, спираючись на підтримку партнерів, не нехтувати тим.

Успішні удари по Кримських військових об'єктах генерали наводять як доказ резонності свого бачення та пропонованої тактики, наголошують на тому, що наступного року Московія має ще гостріше відчути, що війна - то не десь далеко, що бездумні, авантюристські дії її влади привели її зрештою у власний край.

Чи дійде це послання до тих, кому воно адресоване, чи дослухаються до нього, а чи буде проігнороване, зійде, мов вода в пісок? Он же ж, зверталася нещодавно з подібною заявою до американського президента група відомих американських екс-посадовців - відставних генералів, амбасадорів і що? Віз і досі майже на тому ж місці… Хоча, не зовсім на тому. Зрушення є. В усякому разі, так це видно з Криму. Тож, сподіваймося на мудрість і зваженість тих, від кого залежить підвищення спроможності України у протистоянні де вона відстоює не лише себе - весь вільний світ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 09.09.2022 > Тема "Резонанс"