Версiя для друку Обговорити в форумi

Сьогодні в нашій світлиці цікава гостя – талановита волинянка Наталя Бугай. Сімферопольським «світличанам» її ім’я вже знайоме. В 2019 році поети літературно-мистецького коша «Ріднокрай» (осередок в м. Лубни Полтавської області) перебували в Луцьку з презентацією чергового колективного видання. Проводилася вона сумісно з місцевою літстудією «Зорі над Стиром». В склад «Ріднокраю» входять і кримські літератори Галина Литовченко та Валентин Бут. Під час творчої зустрічі луцька композиторка Галина Васіна та авторка слів багатьох її пісень Наталя Бугай передали в подарунок українським бібліотекам пісенні альбоми. Зокрема доручили Галині Литовченко передати альбом, в якому є пісня-присвята Герою України Вірі Роїк, сину майстрині-вишивальниці Вадиму Роїку. В тодішньому офісі редакції газети і відбулося подія. Альбом став експонатом Музею вишивки ім. Віри Роїк.

Як стало відомо, Наталя Бугай на той час вже була автором двох книг для дітей «Сім веселих кольорів» та «Сонячні історії», на її слова українські композитори, а найбільше колега-лучанка Галина Васіна, написали понад 200 пісень, деякі з них увійшли в шкільну програму, їх вивчають на уроках музики.

Та є у Наталі Бугай ще одне захоплення, якому з радістю віддає свою душу, уміння та багато часу. Це – виготовлення ляльок-мотанок. Як розповідає пані Наталя, всі жінки з їхнього роду (народилася вона у мальовничому волинському селі Новостав), мали хист до шиття, а бабуся була знаною майстринею з виготовлення ляльок. «Бабця ще з дитинства навчала мене цьому мистецтву. Як пісня, як вишиванка, лялька-мотанка несе в собі код нашої нації. Вона є візитівкою нашої культурної спадщини, поєднує в собі естетичну функцію та сакральну мудрість українського народу. Хоча серйозно почала займатися лялькарством, як і, до речі, поетичною творчістю, вже в зрілому віці, але встигла за цей час виготовити понад 10 тисяч мотанок, половину з яких передала українським воїнам на Схід, а тепер і в інші регіони, де захищають рідну землю наші воїни-герої. Адже мотанка є дуже сильним оберегом. Ляльки, ангелочки пані Наталі можна побачити і в кабіні танка чи БТРа, в бліндажі на на шпитальному ліжку. З початком війни вона займається волонтерством, відвідує в шпиталях поранених бійців, читає їм свої поезії, які додають сили і віри в світле майбутнє України, і як завжди, дарує сувеніри-обереги.

 Наталя Бугай частий гість місцевого телебачення, учасник різних літературних конкурсів, фестивалів майстрів народного мистецтва, виставок в Україні, Польщі, має безліч дипломів, нагород, її творчість високо відзначена високим журі фестивалів. Тому ляльки-мотанки пані Наталі знаходять почесне місце в приватних колекціях на Батьківщині і за її межами. А нині чимала колекція їх помандрувала на аукціон у Прагу. Тож побажаємо майстрині, поетесі Наталії Бугай нових успіхів і визнання.

 Добірка віршів, які надіслала нам пані Наталя, сповнена болю за рідну землю, за її бійців-охоронців, звичайно ж торкнеться душ наших читачів, а яскраві мотанки на світлинах порадують очі, додадуть надії в світле мирне майбутнє.

МОЛЬБА

Яка краса! Вкривають землю квіти...

Як ті зірки на сонечку блищать.

Тендітні й милі, як маленькі діти,

Під ясним небом – Божа благодать.

До сонця простягають рученята,

Благають в неба радості й тепла.

Вмиває вранці личка дощик-тато,

Щоб кожна квітка ніжно розцвіла.

То плачуть, то всміхаються грайливо,

Голівки їм куйовдить вітерець.

Під музику це незбагненне диво

Дарує радість тисячам сердець.

А в нас війна жорстока і кривава...

То ворог нищить землю нашу вщент...

До неба над загравою – заграва.

Це не мiраж, а істини момент.

І краплі крові падають на квіти,

На зелен-трави в розсипах роси.

Народ наш гине, воїни і діти.

В мольбах до Бога линуть голоси.

Іде війна жорстока і кривава,

Такої ще не бачив білий світ.

Де ваш лендліз? Де ви, брати-держави?

Спиніть війну! Вкраїни гине цвіт.

Зґвалтовані, замучені катами,

Не вашi люди гинуть від біди.

Від горя не ридають ваші мами,

Бо в вас нема жорстокої орди!

Спиніть війну, бо гинуть наші діти!

Вмиваються сльозами матері.

О, як ще довго крові пломеніти

На цій священній, батьківській землі!

Яка краса! Вкривають землю квіти,

І як зірки на сонечку блищать.

Врятуй нас, світе! Ти ж все можеш, світе!

Сини Вкраїни скрізь на смерть стоять!!!

ЛИСТ СОЛДАТУ

Коханий мій, ти серця оберіг,

Прошу у Бога, щоб тебе зберіг.

З душі забрав і страх, і холоди,

І захистив від всякої біди.

Поранення як будуть незначні,

Нехай Господь загоїть уві сні.

Воюєш ти, та не твоя вина,

Що землю нашу душить знов війна.

Коханий мій, ти долі оберіг,

Прошу у Бога, щоб тебе зберіг.

Тобі свою любов я віддаю.

Нехай теплом зігріє у бою.

Відверне кулі, що навкруг свистять,

Нехай назад на ворога летять.

І будуть наші діти в мирний час

Щасливим сміхом радувати нас.

Коханий мій, ти щастя оберіг,

Прошу у Бога щоб тебе зберіг.

Всміхнусь до тебе сонцем в вишині,

Ти долею дарований мені.

Відчуй моє тепло і серця щем,

Горнусь до тебе лагідним дощем.

Ласкавим вітром поцілунки шлю.

Чекаю, вірю. Повертайсь! Люблю!

Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, УКРАЇНСЬКИЙ СОЛДАТЕ!

Боєць у камуфляжі з автоматом,

Ще молодий, та з блиском сивини.

Він мирно жив, а нині став солдатом,

Із ношею проклятої війни.

На бинт просякла кров, де свіжа рана...

Змішали вирви цеглу i метал...

Чигає смерть підступна й невблаганна.

Накрив рашист ракетами квартал.

А у підвалі не одна родина,

Вже котрий день без їжі, без води.

Цілує мати немовлятко-сина,

Дитя годує всохлими грудьми.

Ридає Бог в своїм небеснім краї,

Когось лишив, когось забрав у Рай.

Мале дівча у Господа благає:

- Ти братика у нас не забирай...

Умить затихло. Схоже – зупинилось,

Хоча невпинно бив по місту кат.

Мале дівча, що у куток забилось,

З підвалу виніс ранений солдат.

А дівчинка притислась до солдата.

І від тепла і сонця ожила.

Не відчувала холод автомата,

І як молитву мовила слова:

- Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, УКРАЇНСЬКИЙ СОЛДАТЕ!

ДУЖЕ, ДУЖЕ СИЛЬНО ЛЮБЛЮ!

Рознiс снаряд ущент знайому стрiху,

Нема гнізда – клекочуть боцюни.

Хай Бог відверне від Вкраїни лихо,

Закриють Землю Ангели крильми.

***

Стогне Земля, обливається кров'ю,

Горе і розпач я чую повсюди...

Ви перестали дружити з любов'ю,

Грішного світу грішнії люди.

Я віддаю вам життя і хлібину,

Казку природи у Божих долонях.

Бог дарував вам і дім, і родину,

Тільки серця ваші в чорнім полоні.

***

Земле Матусю, скажи мені, нене!

Чом же росія напала на мене?

Я росіянина мала за брата,

Перетворився на підлого ката!

***

Перегорнулася часу сторінка,

Серце холодить війни чорна стужа.

Ти росіянин, я українка,

Що нам ділити з тобою, "мій друже?"

Очі у мене блакитні, як небо,

Руса коса, наче стигле колосся.

Я дослухалася часто до тебе,

Серце зігріти твоє не вдалося.

Тільки у тебе воно із граніту,

Густо обвите гілляччям тернини.

Що тобі мало прийдешнього світу?

Світла не бачиш погожої днини?

Чом же вбиваєш мене, росіяне?

Хочеш відрізати косу русяву?

Землю ти нищиш щоб зникли краяни,

Це не додасть тобі честі і слави.

Очі твої – каламутна водиця,

Грузнуть у землю криваві патинки.

Завоювати ти хочеш зірниці,

Хліба забрати останню скоринку?

Землю Матусю тривожиш щоднини,

Світ безневинний у Божих долонях.

Руки вмиваєш ти кров'ю дитини.

Не відбирали ми в тебе корону.

Перегорнулась століття сторінка.

Серце холодить війни чорна стужа.

Ти росіянин, я українка,

Чом же війну ти ведеш осоружну?

Нищити люд наш і землю доволі!

Хай же замовкнуть ракети й гармати!

Миру Дитятко в небесній юдолі

Хоче Матуся Земля колихати!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 26.08.2022 > Тема "Душі криниця"