Версiя для друку Обговорити в форумi

З того, що й досьогодні не вгавають метикування про те, що рухає очільником Московії в його намаганні підім'яти під себе Україну, здогадуємося, що розуміння такого немає й досі. Одні вважають, що то його амбіції увійти в історію збирачем земель, реінкарнатором імперії, інші впевнені, що причина того одвічна московійська захланність, нестримне бажання підгрібати під себе все, до чого лиш можна дотягнутися, ще хтось з піною на вустах намагається пояснити те виключно загрозами з боку НАТО. Не заперечуючи ні того, ні іншого, продовжую, тим не менш, твердо стояти на тому, що головною є причина суто екзистенційна. Писав про те не раз (див. КС №№ 30.2015; 2, 8, 15, 26.2016; 35.2017; 4, 19, 50.2019; 28, 34, 45.2021), тож тут нагадаю суть справи дуже коротко. Вона, на моє переконання, полягає в тому, що, перебравши на себе ім'я Русі - могутньої ранньосередньовічної держави зі столицею в Київі, Московія (а саме так вона звалася до XVII сторіччя включно) підмостила під себе разом з ним і всю нашу давню історію, і не лише її. Історію було підкориговано, одні літописи зникли без сліду, інші були переписані. Европейські амбіції московійського царя, помножені на догідливість велемудрих прокоповичів - отак воно й сталося.

За три сторіччя, що минули відтоді, не лише Московія свято увірувала в те, що вона є прямою спадкоємницею давньої Русі, але й весь світ став сприймати її саме такою. А тепер уявімо як це, коли витоки "государства российского" прописані в давній Русі, в Київі, і те зафіксоване скрізь - від солідних наукових робіт до шкільних підручників - а тамтешні тубільці гелготять отою своєю дивною говіркою, мовляв, то ніяка не ваша, а наша історія, вперто сахаючись, притому, будь-якої спорідненості з вами. Як змиритися, коли ті укри просто-таки збиткуються над вами, руськими, кажучи, що руська князівна/французька королева Анна, не має жодного стосунку ані до вас, ні до вашої історії? Що робити з пророслими у вашу культуру творами ваших літературних класиків, які природно спираються на спадок давньої Русі? Що робити з іменами славних руських князів на бортах ваших крейсерів чи підводних ракетоносців? Нерозрішима проблема, глухий кут?

Зовсім ні. Мудра нація могла б вирішити її, змінившись у кращий бік, найперше, сама, створивши суспільство настільки привабливе, що всі навколишні народи самі прагнули б долучитися до нього. Та де та мудра нація? Натомість, упродовж усіх віків Московія незмінно віддавала перевагу грубій силі. Винищення еліт, викорінювання мови, голодомори, рівні геноциду, а тепер ще й оцей, сьогоднішній геноцид, густо замішаний на олжі, ненависті і крові - ось що випало на долю України.

Щодо олжі і ненависті, то тут, в Криму, ними щедро засівали від перших днів Незалежності. Викручування рук з тою частиною Чорноморського флоту, яка базувалася в Криму і, за Біловезькими угодами, мала без винятку перейти в підпорядкування України, було першою великою облудою. Тодішня українська влада не встояла, відступила, віддавши більшу і кращу частину бойових кораблів і, що набагато гірше, переступила власну Конституцію, на два десятиліття залишивши в Криму бази чужинського флоту. І облуд таких було не злічити: від "дружбы флотами" з каменем за пазухою, до роздмухування істерії через "намерения Пиндосии захватить Крым". Облудна істерія та дійшла піку в часі Революції Гідності, але ж загарбали мій півострів зовсім не заморські піндоси, не страшні "бендеры" а "братні" московити. Когось те здивувало? Навряд чи, бо насправді мешканці Криму досить непогано орієнтувалися серед потоків словоблуддя навіть в ті дні. Інша річ, що вдіяти щось було украй непросто, бо за показовими гуртами тріумфуючих прідіпутіних стояли озброєні до зубів "ввічливі" зелені марсіяни, натомість, наша "революційна" влада, замість негайної організації спротиву, не кліпнувши оком, переступила через закони і Конституцію, здала нас ворогові. Цього разу, на відміну від часів здачі флоту, наслідки були значно тяжчими, адже така теляча поступливість не могла не заохотити зубатих мишебраттів пхатися далі. І вони попхалися. Недоросії, щоправда, не витанцювалося, бо нахаб поперли навіть з Одеси, зате вдалося запалити на Донбасі. На вісім років. Як наслідок - більше десятка тисяч загиблих, кількаразово більше число покалічених, сотні тисяч зірваних зі своїх місць...

Але осягнути мети так і не вдалося. Гірше того, Україна стала щодалі то більше вивільнятися з московійських тенет. Позбуття від газової залежності, яка упродовж десятиріч була чи не найдієвішим засобом впливу Москви, стало для неї ледь не шоком. Але й на тому не зупинилося: підписання Угоди про Европейську асоціацію, безвіз з Европою, автокефалія української церкви - Україна нестримно випорскувала зі сфери впливу Москви. Власне, й спиняти її не було чим: в електоральному полі все йшло до того, що так довго плекана й підживлювана п'ята колона сходила нанівець. Останні надії розтанули, мов міраж, коли навіть зелена молодь, що прийшла на місце звичного пулу легко передбачуваних, корумпованих політиканів, навіть ці стендапери, які ще вчора, здавалося, були готові зазирати вам в рота, раптом виявилися обурливо непоступливими, аж до затятості. Після такого кремлівські, схоже, вже не бачили іншого шляху, як силою взяти те, що на їхнє переконання мало належати їм.

Отож, про причину ми тепер знаємо. З приводом все було значно простіше. Власне, Кремль, схоже, ніколи й не морочив собі голову над такими дрібницями. Як у випадку з Кримом, коли, попри наявні, добре відомі і належно оформлені правові акти Радянського уряду про перепідпорядкування півострова зі складу РРФСР до складу УРСР, в мізках охлосу було засіяно блекоту про "дарунок п'яного Хрущова", так і тепер на світ було витягнуто цілком шизофренічні одкровення про територіальні "дарунки" невдячним украм від щедрих московійських царів та ще добріших совєцьких вождів, згідно яких питома Україна була не чимось більшим, як купкою волостей у Подніпров'ї. Для розуміння ж, що за бидло володіє нині безцінними дарами тих щедрих добродіїв, на світ Божий було видобуто добряче припалі вже пилом жупела "бєндєровцев" та "нациков",

- Хто повірить в таку дурню, питаєте?

- Ті, кому упродовж восьми останніх років старанно промивали мізки.

"Дайте мені засоби масової інформації, і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней", казав свого часу один сумновідомий політикан. Тотально зачищене мідійне поле Московії, де залишилися лише ретельно відселектовані, виплекані й підживлювані Кремлем засоби масової інформації, ідеально підходило для такої справи. За вісім років пінява хвиля ненависті до клятих "бєндєрофашістов", здійнята соловйово-симоньянами і подібною нечистю, сягнула, здається, небес, поховавши під собою нажахане й обурене звірствами нацистської потолочі скрєпноє насєлєніє 1/5 суходолу. Не дивно, що всі ті камлання вилилися в такий собі сергейцевсько-медведівський маніфест україноненависництва. Щоправда, те творіння, наче списане з гранок ідеологів Третього райху, з заміною слова "Juden" на "украинцы", було явлене скрепній публіці лише на другому місяці війни. Яке упущення! Адже браві московійські вояки могли б поводитися значно вільніше в тих же бучах та бородянках. Чи вільніше вже неможливо?

Вчора, за повідомленнями турецьких та румунських джерел, близько третьої ранку затонув флагман Чорноморського флоту ракетний крейсер "Москва". Чи так, чи ні, достеменно невідомо. Але от що дивує: Москва - не та, "затонула", а білокам'яна - начебто, підтвердила і пожежу на борту корабля, і рятувальну операцію, але ж радіостанція Маяк ніяк не відреагувала на таку непересічну подію. У новинах тільки й мови було про те, як два бойових гелікоптери клятих укрів вдерлися в повітряний простір Білгородщини, аби обстріляти мирне селище Климів. Повідомляли, що серед постраждалих є зовсім маленька дитинка і двадцятип'ятилітня вагітна жіночка. Якісь інші нацики обстріляли, мовляв, ще й тамтешню Журавлівку, поранивши чоловіка. А за день до того губернатор Курщини скаржився на обстріл прикордонного посту в Коренівському районі.

Ні, ну, звісно, у порівнянні з якимось там пошкодженим залізяччям, поранені на Білгородщині виглядають таки важливішими, як для новинарні Маяка, так і для будь-кого. І - таки-так! - тут важко втриматися від обурення, бо ті бендери, схоже, зовсім очманіли, коли в часі війни, ризикуючи бути збитими, ганяють на Білгородщину, аби лишень розважитися, стріляючи по сільських хатах! Та й наче ж, за словами генерала офіційних новин Коношенкова, в Бандерляндії вже давно немає ані літаків, ні гелікоптерів. Щось воно там не зростається, їй-бо… Більше схоже на те, що останнім часом хтось дуже намагається розбуркати глибинний московійський народ, аби вилаштовувався вже в черги під військкоматами. І тут, як видно, не до вибору засобів. Он на днях і пан Осєчкін - відомий правозахисник, засновник правозахисного проекту Gulagu.Net, з посиланням на неназваного співробітника московійських спецслужб, якому західна преса вже дала ім'я Wind of Change, попереджав (https://www.youtube.com/watch?v=wKK3kUnntPY) про ймовірні підриви житлових будинків на Білгородщині та в Криму, з метою звинувачення в тому українського війська.

Чи повірить московійська публіка в бендерівські гелікоптери, що знічев'я ганяють на сафарі по білгородщинах? Хтозна. Пам'ятаємо ж: "дайте мені засоби масової інформації…"? А якщо, окрім засобів масової інформації, десь ще будуть злітати в повітря будинки?

Схоже, що правлячий нині в Московії режим ладен на все, аби будь-що досягнути поставленої мети.

У нещодавньому інтерв’ю кореспонденту Sky News Марку Остіну прес-секретар Путіна недвозначно попереджав, що спроба України повернути Крим рівносильна початку ядерної війни. "Тільки уявіть собі ситуацію, коли член НАТО Україна з думкою про повернення Криму атакує Росію, атакує російський Крим і, згідно статті 5 Статуту НАТО, країни НАТО, які мають ядерну зброю, повинні будуть захищати Україну. Це буде Третя світова війна. І те, що робиться зараз, – це запобігання потенційної загрози такої війни». Ось так.

Чи не схоже це на те, якби мій сусіда спочатку вкрав мою машину, а потім, добре розуміючи, що я таки збираюся її забрати, спершу навісив би на мене ярлик злочинця, а потім, вдершись до мого будинку, почав би трощити все на своєму шляху, вбивати всіх, хто потрапляє під руку, погрожуючи, притому, спалити ціле місто, якщо йому не дозволять робити все, що лиш йому заманеться?

Сьогодні Московія намагається нав’язати нам існування у своєму божевільному, перевернутому світі, де війна — то мир, а лиходії — праведники. Питання в тому, чи піддамося ми на те, а чи ми покажемо лиходіям їх належне місце.

Повернення викраденого автомобіля його законному власнику та відшкодування всіх завданих збитків в цьому сенсі є справою принципу, чи не так?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 15.04.2022 > Тема "З перших уст"