Версiя для друку Обговорити в форумi

Нам випав цей час і цього вже ніяк не змінити.
Можна молитися Богу, але не спускати вітрил,
Але не вертати в минуле, щоб далі там скніти,
Сенсу шукаючи поміж присипаних прахом могил.
В.Б.

Три тижні війни чітко і беззаперечно продемонстрували всьому світові істинну сутність Московії, з її захланністю, з її цинізмом, з її байдужістю до життів не лише тих, кого вона силується підім'яти під себе, але й до життів власних підданців. Пишу "підданців", бо з громадянами на просторах Третього Риму не густо. Хтось заперечить мені, мовляв, були ж багатотисячні антивоєнні виступи в Москві і Санкт Петербурзі, були, хай і не такі численні, виступи в інших містах - ба! - навіть в окупованім Криму, в цьому заповіднику репресій та безправ'я знаходяться сміливці, які піднімають свої голоси проти того, що кремлівська влада навіть не дозволяє називати війною - лише військовою операцією. І тим, в Московії, і цим, в Криму за одну згадку про війну, за одне лише поширення правдивої інформації загрожують мільйонними штрафами та драконівськими строками ув'язнення. Власне, той, настояний на кондовій сталінщині, конвеєр відучора вже запрацював в Московії. Тут же, у Криму, він і не зупинявся від 2014-го.
Мені можуть дорікнути, що й у двомільйонному Криму весни 2014-го на протести проти повзучої окупації та незаконного референдуму наважувалися виходити лише якісь десятки тисяч, що й ці замість кидати коктейлі молотова в "тигри" та "урали", набиті зеленими марсіянами, натомість лише вимахували перед ними синьо-жовтими та блакитними прапорами та розгортали плакатики з "Крим-це-Україна". Що ж, це так. Але смію звернути увагу на два моменти: а) ці виходили не проти свавілля своєї влади, а проти озброєних до зубів окупантів; б) на відміну від справді героїчних мешканців Мелітополя, Генічеська, Херсона, за якими держава, яка не піддалася, не прогнулася, а бореться й перемагає, за кримськими протестантами нічого подібного не було. Перепуджені псевдопатріоти не зважилися на запровадження воєнного стану, не оголосили, як те прописано в законах, мобілізації, не дали відповідних наказів війську, яке три тижні марно чекало на них. По суті, Крим було кинуто на ласку ворога. Чи треба казати, що така поведінка тодішньої української влади щонайзгубнішим чином вплинула і на моральний стан, по суті, зрадженого нею війська, і на настрої українських громадян Криму…
Власне, чого це я про ті протести? Жодними протестами війни не виграти. Війну виграє військо. А коли те військо ціла нація, коли на чолі тої нації незрадлива влада, таке військо, таку націю не зламати, не перемогти.
Все пізнається у випробуванні. Ще недавно безжалісно критиковані записними патріотами "клоуни" під час ворожої навали повели себе цілком гідно. Не прогнулися, не повтікали, не кинулися формувати уряди-у-екзилі чи проводити паради. Натомість, введено воєнний стан, оголошено мобілізацію, швидко завершено формування загонів територіальної оборони. Ще до того, завдяки напруженій (і вкрай еффективній!) дипломатії навколо України було згуртовано потужну команду підтримки з провідних країн світу, в результаті чого Україна отримала і продовжує отримувати не лише ефективну зброю, не лише значну фінансову допомогу, але й потужну дипломатичну взаємодію у вигляді небачених досі санкцій, накладених на агресора.
При всьому тому, маревом розвіялися закиди у маріонетковості української влади, у її тотальній підконтрольності дядьку Сему. Так, ми високо цінуємо надавану нам підтримку, ми щиро вдячні за неї, але в той самий час не забуваємо нагадувати нашим партнерам, що відстоюємо тут не одних лише себе, але й увесь вільний світ. Не соромимося казати, що той вільний світ мав би поводити себе значно активніше, а десь і порядніше.
Тут я не лише про вимоги закриття нашого неба від авіа- та ракетних ударів, на що колективний Захід - і це вже цілком очевидно - не зважується. На жаль, переляк перед можливістю розширення війни за межі України, власне, перетворення її на світову, з великою вірогідністю ядерну, пригальмував навіть вже майже вирішену справу з поставкою в Україну бойового авіакрила. І це попри щоденні артобстріли, накриття "градами", "смерчами", попри бомбардування і ракетні удари, які в буквальному сенсі рівняють з землею українські міста, щоденно вбивають, калічать десятки наших співвітчизників - старих, жінок, дітей… Методичні обстріли багатостраждального Харкова, стерта з лиця землі Волноваха, безжально руйнований Маріуполь, де ворог б'є по дитячих лікарнях, пологових будинках, де позавчора надпотужною бомбою було зруйновано красень-драмтеатр, під яким, за повідомленням міського голови, ховалися до півтори тисячі городян - хто з них вижив?
То чи є засоби припинити все те варварство, яке вже навіть з погляду Міжнародного суду ООН має ознаки злочину геноциду? Так, є. І то не лише позавчорашня постанова згаданого суду, згідно якої, до розгляду справи по суті, Московія мала б негайно припинити воєнні дії. То ще й екстренна поставка до України ефективних комплексів протиповітряної оборони, які значною мірою мають закрити наше небо вже найближчими днями. Скоріше б.
На жаль, всі ті перестраховування, а чи й відвертий страх колективного Заходу, Сполучених Штатів, найперше, перед демонстрованою Кремлем рішимістю йти на все задля досягнення своїх забаганок, не лише суттєво збільшує наші втрати, але й створює вельми небезпечний, як на мене, прецедент, коли цей самий, а чи який інший ядерний терорист буде цілком певний того, що всіх тих великих дядьків можна, в разі чого, дуже просто змусити робити майже все, що завгодно.
Відхрестившись, за великим рахунком, від України в її протистоянні Кремлеві, НАТО показало себе вкрай бюрократичною, ненадійною, а десь і безпорадною організацією, схильною закривати очі на принципи і ховатися за пустопорожні слова та параграфи.
Чи не те ж саме і з Організацією об'єднаних націй, яка перетворилася на цілком імпотентну інституцію, нездатну виконувати покладені на неї функції, Радбез якої відверто і нахабно заблокований Московією.
Не дивно, що останнім часом українська влада досить гостро висловлюється щодо їхньої ефективності. На жаль, має на те серйозні підстави.
Попри великою мірою справедливі свої докори, не відхитнутися б нам від такої бажаної ще вчора НАТОвської парасольки, не проміняти б її хай і далекої перспективи на ілюзорні гарантії безблокової нейтральності. Легко бути Швейцарією в оточенні давніх демократій, та чи довго протримається українська безблоковість під боком такого агресивного сусіди, як Московія? Думаю, не в одного мене викликають певні обави ті перемовини, які ведуться нині між делегаціями України та Московії. Попри цілком зрозумілі намагання як однієї, так і іншої сторони укласти перемир'я (про тривалий мир, за теперішніх обставин, навряд чи й може йти мова) - нам воно вкрай потрібне не лише для вирішення кричущих проблем гуманітарного характеру, а й для перегрупування військ, для тієї ж доставки та розміщення засобів ППО, Московії - для мобілізації, для заміни вибитої техніки, для того ж перегрупування, ми маємо розуміти, що на цьому етапі війни таке перемир'я навряд чи доцільне, якщо взагалі можливе. Найперше, Московія навряд чи погодиться на відведення своїх військ до позицій, де вони перебували на 23 лютого ц.р. і вже нізащо не піде на виведення військ з ОРДЛО та Криму. Отож, боюся, що укладання перемир'я на цьому етапі може привести лише до нових років донецько-кримської окупації з неуникною перспективою нової, ще кривавішої, ще безжальнішої війни.
17 березня 2022 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 19.03.2022 > Тема "Резонанс"