Версiя для друку Обговорити в форумi

"- Ні, ну ти скажи: як не заглянеш в ту його писанину, то знов все про Україну та про Україну! Ні, щоб писати про своїх крисьчан - як воно там їм під окупантом? - ні, щоб покритикувати місцевих орків та гоблінів, так замість того все йому Україна не така - то Кривавий Пастор у нього зрадник, то Порох колаборант, а тепер вже й Зеля не такий".
З мережевих одкровень.

За сім з гаком років по загарбанню, подібних відвертих реакцій (всі від вчорашніх землячків, що після 2014 перебралися на материк) було всього кілька. Може тому, що пригледівшись, помічали, зрештою, що і про Крим не забуваємо? Адже Світлиця ніколи не оминала кримський темат, зокрема й після 2014 року. Писала і про загарбання, і про його наслідки - про затримання, арешти і викрадення. Як могла, намагалися кричати про недопустимість колаборації: "ВЕЗ-Кримської" і не лише. Не раз і не два звертала увагу на дивну "забудькуватість" Арсенія Петровича, який, по-суті, вивів надзвичайно важливий для Криму спеціалізований порт Чорноморськ з-під санкцій, не включивши його до списку закритих портів Криму. Кілька разів робила запит про долю "забутого" українською владою унікального кранового судна "Титан-2", приписаного до порту Чорноморськ, яке наша мафія потиху збувала в Мексиці. Писала про екологічну катастрофу, спричинену хижацьким видобуванням піску в районі Бакальської коси, в результаті якої золоті пляжі Ярилгачу перетворилися на звалище битого каменю. Писала про мовні і освітні проблеми. Писала про політичні переслідування на півострові і про дискримінацію ТПО на материку. І ці статті ніде не поділися. Вони всі тут, в світличному архіві. Кожен, хто має очі в лобі і таке-сяке бажання, може й сьогодні знайти їх.
Інша річ, що реакція на ті статті така собі... Зрештою, чи й можна було всерйоз розраховувати на те, що путінферштеєнівська евроспільнота чи клани української мафії, що, не змигнувши оком, відступили Московії Крим та дуже старанно намагалися поховати Світлицю, швидко і ефективно вирішать тутешні проблеми: проблему політичного переслідування, проблеми інформаційні, мовні, освітні, екологічні, застосувуючи в кращому разі санкції відстроченого ефекту, а в гіршому, відверто колаборуючи з загарбником?
Саме тому, обираючи між плачами про тутешні біди і спробами сприяти їхньому вирішенню, перевага була віддана останнім.
- В чому ж виявляється оте ваше сприяння? - спитають мене.
Найперше, і головним чином, в донесенні думки про те, що саме Україна, її політика, її активні дії є ключем для вирішення наших проблем.
- Чи то вже не сприяння! - кинуть мені зневажливо. - Це ж само собою зрозуміло.
Справді, зараз це вже зрозуміло. Принаймні, для когось. Та якщо згадати про те, що навіть ще рік-два тому наші політики, не кажучи вже про армію підспівуючих їм "експертів" пов'язували перспективи припинення війни виключно з волею "однієї людини", маючи на увазі самі знаємо кого, а можливість відновлення України в її міжнародно визнаних кордонах пов'язували лише з тиском всемогутнього Заходу, то сьогодні тумани інфантильних марень, бодай, потроху розвіюються. І Світлиця чимало докладалася до того прояснення в мізках.
На жаль, усвідомлення того, що суб'єктність є ключовою для того, щоб, вистоявши в нав'язаній нам війні, відновитися в своїх кордонах, лише починає утверджуватися в українському суспільстві. Ще повно "хитрунів", які й далі, по-рабськи, сподіваються на дядька Сема, на Рудого Ганса з волохатими руками. Ще й досі є ті, хто наввипередки відхрещується від "скацапленого" Криму, від "зрадливої" Лугандонії. Ще й досі, замість щонайактивніших зусиль по об'єднанню Краю, можна чути, як проповідують теорію "сталінських" кордонів, за які "не варто чіплятися", розпатякують про "нормальність" зречення змосковлених регіонів. Ще й досі, замість концентрації на вирішенні невідкладних завдань, від яких, без перебільшень, залежить існування суверенної української держави і виживання нації, наша привладна мафія вишукує способів і далі триматися на потоках, залишаючись при тому недосяжною для правосуддя, в той час, як її клеврети відволікають увагу публіки, ошелешеної нескінченним рейвахом навколо тарифів і газу, вагнергейтів і зради, ковідних прорахунків і реальних злочинів зелених нездар.
Зорієнтуватися в цьому каламутному вирі, дійсно, непросто, бо ж, наче, й ось це є суттєвим, і без он того ніяк...
Попри все те, не можна випускати з поля зору головного. Головним же має бути ясне усвідомлення того, що без активних зусиль самої України - без наших з'єднаних зусиль по якнайшвидшому нарощенні економічних м'язів, держава наша і далі зсовуватиметься на край прірви, невідворотно втрачаючи спільників, слабнучи щодалі, то більше.
Однією з найважливіших неодмінних умов зростання економічної потужності - а це і безпека в особі сильного війська, і зростання добробуту, і швидкий розвиток Краю - є надійний захист права власності. Забезпечити його здатні лише реформована, очищена від мацаків мафії правоохоронна система та незаангажовані суди. Головно, суди. Корумпована, жорстоко згвалтована Двічінесудимим, роками мобілізована на обслуговування інтересів мафії, безсоромно використовувана в тій її якості, зокрема й найпатріотичнішим з усіх вишиваних Президентів, судова система України, попри вимоги громадськості, попри постмайданні імітації реформ, залишалася нереформованою до останнього часу. По-справжньому за неї взялися лише нещодавно. Хоча, як по справжньому… Ще в червні ВР України проголосувала за законопроєкт 3711-д. Згідно нього, запроваджується нова процедура відбору Вищої кваліфікаційної комісії суддів - головного органу, який займається добором й оцінюванням суддів та рекомендує їх до призначення на посаду. А проблема тут в тому, що нову ВККС формуватиме старий склад Вищої ради правосуддя (ВРП), який вже проявив себе як осередок суддівської мафії. І проблема ця вкрай серйозна. Недаремно ж очільник Венеційської комісії Джанні Букіккіо ще в червні заявляв, що: "Склад Вищої ради правосуддя має бути переглянутий ще до того, як йому довірять призначення ВККС. Це обов'язкова умова, інакше судова реформа буде приречена". Для розуміння того, як на те реагували наші законодавці, треба знати, що лише неослабний тиск Заходу, включно з принукою МВФ та громадськості, які вимагали більш рішучої реформи і гарантій доброчесності членів ВККС, змусили їх іти на поступки. Але ж з якою неохотою! А який шалений спротив чинить ВРП! Все ж початок цієї надважливої, ключової реформи покладено і якщо наступного тижня вона зробить черговий крок вперед, то в найближчі місяці ми матимемо нову ВККС, а наступної осені маємо шанс отримати нову, доброчесну Вищу раду правосуддя - єдиний орган, наділений правом звільняти суддів.
А є ж ще Конституційний суд - той самий, що скасував статтю про незаконне збагачення та вивів з-під відповідальності суддів.
Як бачимо, попри шалений спротив мафіозного спрута, перші кроки реформування судової системи все ж зроблені. Тепер важливо не зупинятися. І тут роль суспільства важко переоцінити. Тож не відволікаймось на облудні теми, що відвертають від головного. І не німуймо - підпираймо тих, хто бореться з мафією. Пам'ятаймо, що наша доля, так само і майбутнє Краю, в наших руках.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 29.10.2021 > Тема "Резонанс"