Версiя для друку Обговорити в форумi

Ще зовсім недавно, якихось вісім років тому, мешканці Криму не мали ніякої мороки, вибираючись за Перекоп. При тому, не лише в межах власної країни, але й подорожуючи будь-куди. Відвідини Европи, Америки, популярних курортів Азії та Африки вимагали, щоправда, отримання віз, але і з тим не було якихось особливих проблем. Туристичні візи видавали безперешкодно і в короткі терміни. Якщо ж ви купували подорожі через турфірми, то візове забезпечення автоматично перекладалося на їхні плечі.
Починаючи з 2000-х чимало моїх односельців побувало за кордоном, скуштували принад Анталії і Маримариса, Нувейби, Хургади і Шарм-аль-Шейху, засмакували екзотики Патайї та Хуа-Хіни. Ба! - навіть старшокласники місцевої школи не раз літали на наукові конференції для молоді до Сполучених Штатів Америки.
Все змінилося в 2014-му. Самопальні блок-пости біглих "беркутів" та "самооборонців" з боку Криму невдовзі замінили регулярні прикордонні КПП та митні пости Московії. Провідні країни світу, міжнародні організації, зокрема, ООН, не визнали анексії. Україна, тим більше, не вважає адміністративну межу з Кримом кордоном. А все ж, в ситуації, що склалася, вона, схоже, не мала іншої ради, як виставити навпроти кожного московійського КПП свої КПВВ, з прикордонними нарядами та митними постами. Чи треба казати, що всі ті КПП, КПВВ ускладнили пересування? Найперше, для мешканців Криму та їхніх родичів на материку. Попри те, що український закон гарантує українським громадянам безперешкодний перетин адмінмежі в обох напрямках, попри те, що й московійські КПП попервах не становили нездоланної перешкоди для більшості наших громадян, поява того бар'єру на Перекопі додалася до ряду випробувань, накладених т. зв. "кримською весною".
Масовий перехід через адмінмежу першого травня 2014 року при зустрічі Мустафи Джемілєва, після чого в Криму відбулися затримання, арешти учасників тої акції, та порушені судові справи проти них, чи не найпоказовіше засвідчили, що вже й шлях до свободи тепер не вільний. Несвобода пересування знаменувалася, з одного боку, п'ятилітньою забороною в'їзду на територію Криму особам, яких загарбник з тих чи інших причин вважав загрозою для себе, затриманнями та допитами на КПП тих, кого підозрювали у контактах із забороненим у "новій гавані" Меджлісом кримців, вилученням українських паспортів у службовців, що залишилися працювати на прийшлу владу і т. п. Припинення прямого регулярного транспортного сполучення з півостровом та, фактично, примусова перереєстрація місцевих транспортних засобів на московійський лад (що за законодавством України унеможливило їх виїзд на материк), ширили ту несвободу ще далі.
Не пасли задніх і київські законотворці. Наряду з дійсно розумними актами, як то уможливлення для кримської молоді отримання спеціальної та вищої освіти на материку, надання житла та соціальної підтримки для вимушених переселенців, приймалися і відверто дискримінаційні закони/постанови. Так, після прийняття закону "Про ВЕЗ "Крим" та постанови №699 НБУ, не лише мешканці Криму, але й переселенці з нього в один момент були перетворені на нерезидентів у власній країні зі всіма витікаючими обставинами: позбавленням права голосу, блокуванням банківських рахунків і т. п. Постанова гройсманівського КМУ №365 від 8 червня 2016 року стала продовженням дискримінації за місцем замешкання, навісивши на т. зв. ТПО (тимчасово переміщених осіб) ще цілу низку безпідставних обмежень, як от: зобов'язання перебувати на непідконтрольній території чи будь-де за кордоном не більше 60 днів, регулярно доповідати про своє місцеперебування на материку, не залишати місця фактичного замешкання більш ніж на десять днів без доведення того до відома влади, проходити принизливі ідентифікації і т. п. До відслідковування за переміщенням тих бідах було залучено цілий сонм державних служб: Національну поліцію, МВС, СБУ, ДПС, ДМС, ДАС, Мінфін і навіть Ощадбанк, а створені при держадміністраціях комісії оперативно реагували на їхні доповіді накладенням відповідниих санкцій. Ця постанова є, певно, найганебнішою, бо гуртує чи не всю потугу чиновницької раті держави (утримувану, нагадаємо, коштом платників податків) аби, порушуючи чинні закони України, права людини, на загал, дискримінувати одну з найменш захищених частин суспільства - осіб, що залежать від соціальної допомоги, пенсіонерів в першу чергу. І хоча переважна більшість безпосередніх виконавців на місцях цілком усвідомлюють дискримінаційний характер згаданих актів, вони змушені виконувати їх. Зовсім інша річ - творці тих актів. Попри всі намагання громадськості скасувати закон "Про ВЕЗ "Крим", моя влада продовжує трепетно оберігати його. І не дивно. Адже він є гарантом того, що її, влади, бізнес-інтереси в Криму і далі залишатимуться у правовому полі.
В цьому сенсі, хотілося б звернути увагу прокурорів Генеральної прокуратури України, що висувають нині звинувачення проти пана Медведчука на те, що його "глибокінські" інтереси, зокрема, надійно захищені саме цим законом. Так само, як інтереси фірташеві, ахметові, кицмеєві і багатьох інших.
Постанова НБУ №699, кажуть, була скасована. Кажуть, навіть, що прозрілі банкіри ще з січня 2021 р. вважають кримчан вже громадянами України. Справді? Бо ж ось, в середині березня ц. р., авторові цієї статті для розблокування свого банківського рахунку (для цього довелося навіть перереєструватися на материку) знадобилося три ідентифікації та десять діб дорогоцінного часу, упродовж яких банк, ігноруючи всі докази непричетності до ТПО (вихід з бази даних ТПО ще 2017 року, материкова реєстрація і т. п.) вперто трактував його як ТПО. Як бачимо, раз поставлене тавро прибрати дуже непросто.
Чи не те ж саме з постановою КМУ №365. Попри тисячі позовів, спричинених нею і тисячі програних державою судових процесів, в тому числі в ЕСПЛ, в тому числі двох, виграних автором цієї статті, висновків не зроблено, постанова й досі залишається чинною.
В окупації достатньо несправедливості і принижень, але коли вас, здавши ворогові, принижує, нагинає, дискримінує ще й власна держава, порушуючи, при тому, нею ж виписані закони, то це аж ніяк не сприяє збільшенню довіри до неї з боку тих, хто вважають її своєю попри все. І не треба тут менторствувати, пояснюючи різницю між державою і недолугою, недалекою, безвідповідальною владою. Краще діяльно приводити таку владу до тями, змушувати її працювати на інтереси нації, а не на свою бездонну кишеню, як те роблять, зокрема, колективи ЦЖР, Майдану закордонних справ, КримSOS і ряд інших громадських діячів, політиків та журналістів. Саме їхні зусилля дозволяють сподіватися, що законопроект про скасування колабораційного закону «Про ВЕЗ «Крим», зареєстрований у ВР десять днів тому, таки набере необхідну кількість голосів, а там, дивись, будуть поновлені й права українських громадян Криму, спаплюжені внсслідок його дії, внаслідок дії інших дискримінаційних актів недолугої влади.
 Але повернімося до проблем перетину адмінмежі. Авторові цих рядків, через відмову від новогаваньського громадянства, довелося упродовж чотирьох років щотри місяці вибиратися з дому на материк і перебувати там наступні три місяці, аби не дати зручного приводу для накладення заборони на повернення додому на роки. І хоч проблем з перетином адмінмежі не мав, якщо не рахувати регулярних нагадувань про необхідність отримання "правильного" паспорта (рятувала кримська реєстрація), процедура її перетину, до 2014 року геть непомітна, тепер не може не пригнічувати.
Не варто й казати, що пандемія COVIDу стала ще однією перепоною на шляху живих контактів між материковою Україною та Кримом. З її поширенням на наші терени пропускний режим став непорівнянно жорсткішим, відповідно, людський потічок через пункти перетину багаторазово зменшився, часом практично завмирав. Чи все тут можна скласти на пандемію? Навряд чи. З одного боку, Україна не приховувала складної ситуації з захворюванням на коронавірус: з березня до середини травня ц. р. цілий ряд регіонів на її мапі був розмальований інтенсивно-червоними кольорами, а на ток-шоу наша опозиція – як п’ятиколонна, так і записно-патріотична – до хрипоти зривала голоси, волаючи про катастрофічність ситуації з коронавірусом. Ми ж усі були свідками, як певний, не раз битий депутат, виводив Україну на перше місце в світі за смертністю від тої недуги? Чи те не давало все те Кремлеві бодай формального приводу для зменшення контактів з проблемною зоною?
Зі свого боку, Кремль не звик панікувати через якісь-там віруси, а його життєстверджуюча статистика захворювань служить, схоже, не стільки для відображення реалій, як для формування у населення оптимістичного погляду на ситуацію. Але це, звісно, лише суб’єктивний погляд автора, який, стоячи в чергах, наслухався було теревенів про переповнені лікарні у розпал короткого минулорічного сезону. Адже туристичний сезон-2020 в Криму було оголошено цілком успішним. А те, що ряд моїх односельців пішли у засвіти від того COVIDу, то певно ж, вони були в межах тої людинолюбної статистики. Чи ні?
Насамкінець, хотів би звернути увагу на деякі нюанси перетину адмінмежі, актуальні на цей час, в надії, що вони стануть комусь у пригоді.
Маємо бути свідомі того, що з боку України адмінмежа практично відкрита. Єдине, про що має потурбуватися подорожній, в’їжджаючи з півострова на материкову частину України, це необхідність мати при собі звичні вже маски та смартфон з валідною SIM-картою одного з наших умовно-українських операторів мобільного зв’язку: Life, Kyivstar чи Vodafone для встановлення додатку «Дій вдома». На жаль, з валідністю SIMок, що пробули на півострові якийсь довший час, дуже непросто, бо, як пояснили авторові в офісі Vodafone, мобільні оператори блокують тепер SIM-карти вже після трьох місяців несплати. В Криму ж, де мережа українських операторів опинилася в руках мутного VINу, підтримати cвою SIMку живою, з огляду на такі реалії, практично неможливо. Так померла моя, ще довоєнна, Lifeівська SIMка. Менеджер з херсонського офісу пояснив, що якби навіть я мав з собою оригінальний пластиковий тримач SIMки з нанесеним на ньому PINом та PUKом, реанімувати її навряд чи й вдалося б.
Проте, безвихідних ситуацій, як відомо, не буває. З досвіду проходження в березні ц.р. ч/з КПВВ "Каланчак" (див:http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=23190), знаємо, що тут знайшли вихід, пропонуючи нові пакети Vodafone за номінальною ціною. А ще, допомагають "чайникам" встановити на них вищезгаданий додаток. Встановлений на смартфон, додаток той є своєрідним пропуском на материк, уможливлює відбування карантину по досягненні місця призначення. Альтернатива – відбування чотирнадцятиденного карантину на Херсонщині. Але навіть будучи запротореним до того карантину (доставка безкоштовна), можемо оперативно здати там ПЛР-тест і продовжити свою подорож.
На жаль, на КПВВ «Чонгар» більше налаштовані на запроторення подорожнього до карантину. Саме це і сталося з автором цієї статті, після того, як непоступлива пані в малиновій уніформі Росспоживнагляду розвернула його з КПП "Джанкой" назад до КПВВ "Чонгар", коли той поткнувся було туди у сподіванні здати ПЛР тест вже вдома. Тест довелося здавати в поліклініці Новотроїцького. Проте, дві ночі і два дні, проведені в гостинній обсервації цього невеличкого, втонулого в буйній зелені неймовірно гарного містечка, залишили самі лише приємні спогади.
Тож, аби не потрапити в халепу, маймо на увазі, що на московійському КПП українського громадянина, що прямує до Криму, трактують іноземцем, і пропустять лише в разі, якщо:
а) він/вона їде до рідні першої лінії спорідненості - громадян РФ (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені), опікуни та піклувальники громадян РФ, і має належні документи на підтвердження того (документ, що засвідчує особу, документ, що засвідчує родинний зв’язок);
б) має посвідку на постійне проживання в РФ;
в) в’їжджає до Криму у зв’язку зі смертю близького родича (чоловіка, дружини, батьків, дітей, усиновлювача, усиновленого, опікуна та піклувальника). В цьому разі, окрім документу, що засвідчує особу в’їжджаючого, необхідно мати документ, що підтверджує ступінь споріднення (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження) та копію свідоцтва або довідки про смерть;
в) в’їжджає до Криму одноразово для догляду за хворими близькими родичами (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені), опікунами та піклувальниками, які потребують догляду. Тут, окрім документів, що посвідчують особу в’їжджаючого, необхідні документи, що засвідчують ступінь його/її спорідненості з хворим та медична довідка/документи (їхні копії) від медичної організації/лікувального закладу, що підтверджують стан хворого.
При тому, всім громадянам України, що в’їжджають за українським паспортом (посвідкою на проживання) і не мають паспорта РФ (трактуються як іноземці), необхідно мати з собою копію попередньо пройденого на материку ПЛР тестування (що засвідчує негативний результат) на московійській, або англійській мові (дійсний упродовж трьох діб) та заповнити перед проходженням КПП пропоновану там анкету.
Кримчани, що повертаються до Криму з материка і мають паспорти РФ (трактуються як росіянці), не потребують копії ПЛР-тесту при проходженні КПП, але мають пройти два тестування упродовж наступних п’яти днів з інтервалом між ними не менше однієї доби та завантажити результати тестування на сайті держпослуг.
Вищезазначені вимоги повною мірою поширюється також на тих, хто вже отримав щеплення проти коронавірусу.
Крім того, мешканцям Криму, наділеним московійськими паспортами, необхідно звернути пильну увагу на те, що оскільки їх трактують тут як осіб з подвійним громадянством (мають ще й громадянство України), їм дозволено лише одноразовий в’їзд на півострів. Підстав для повторного в’їзду всьго п’ять чи шість: для отримання освіти, на лікування, до родичів першої лінії спорідненості, з метою догляду хворого родича першої лінії спорідненості та на поховання родича першої лінії спорідненості.
Все ж, попри те, що подорожі з мого поневоленого, підсанкційного світу в інший, вільніший, стають чимдалі складнішими, і не лише через кляту пандемію, твердо вірмо, що імла та не назавше. Рано чи пізно і вона розвіється.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 28.05.2021 > Тема "Резонанс"