Версiя для друку Обговорити в форумi

АВТОР – ПРО СЕБЕ…

Я, Потієнко Анатолій Олександрович, народився 6 травня 1947 року в селі Красне Батуринського (нині Бахмацького) району Чернігівської області. Дитинство пройшло в селі Колісники – це в тій же області, під Прилуками, де батько працював учителем російської мови та літератури, а мати – сільським бібліотекарем. Це й обумовило на все життя мою зацікавленість до книги та мови. Пізніше з’явилася потреба й самому писати.
Сміятися почав за три місяці до появи на світ – ще в утробі матері. Вона якось чесала свій живіт, до протилежної сторони якого я притулив свій бочок. Вже тоді я боявся лоскоту, тому й почав сміятися. А потім, вилізши на світ Божий, шукав любу нагоду для веселощів.
Щоби зібрати більше матеріалів для своїх віршів та оповідань, навчався на технолога-пекаря в Чернігові, викладача фізичного виховання, історика в Сімферополі. Автор 27 різножанрових книг: 2-томної енциклопедії цікавих фактів та подій «Хочу стати найрозумнішим», восьми історико-краєзнавчих книг серії «Маловідомий Крим», 17 збірників гумористичних і навіть серйозних поезії та прози. В останні роки життя змусило писати ще й байки. Пишу українською та російською мовами. Член Національної спілки письменників України. Зі своїм однодумцем Аркадієм Вакуленком заснував на початку 2015 року гумористичне творче об’єднання «Усмішка Пегаса» імені Степана Руданського, центр якого знаходиться у Сімферополі. Вже майже шість років гумористи-пегасівці намагаються, використовуючи різні форми веселощів, зробити своє, і не тільки, життя більш оптимістичним.
В Криму мешкаю з 1969 року – після служби в армії. Останні 32 роки проживаю в Симферополі.

 СОЛОВЕЙКО ТА ІНДИК
Про Солов’я почув Індик,
Що спів того аж душу крає.
Бундючний птах вважати звик,
Що краще всіх – це він співає.

Коли ж побачив Солов’я,
То дзьоб скривила недовіра:
– Це що таке? Маестро – я!
А ти – лише клубочок пір’я…

І як же ти відомим став?
За що тобі дарують квіти?
Мистецтво – це завжди масштаб,
Тебе ж відразу й не помітиш.

На мене подивись, маля:
Такі, як я – мистецтва слуги!
Індик надувся, наче м’яч,
І ледь не луснув від напруги.

– Моє бельканто* ти почуй.
Знай: будеш лиш моєю тінню.
Розкрив горлянку він…
 – Рятуй!
То не бельканто – белькотіння.

Наш Соловей на гілку сів,
А Індика, як вітром, здуло.
І світ наповнив дивний спів,
І навіть сонечко всміхнулось.

Коли чарівний спів луна,
То відступає навіть лихо.
Вражає всіх лише талант,
А не чиясь надута пиха.
18.10.2016 р.

 БАРАН В МІНІСТРАХ
«Тепер Баран моїм міністром буде! –
Озвучив всьому царству Лев новину цю. –
Обличчям він – як зірка Голівуду,
І носить модний із каракулю костюм.

І хоч не має цей Баран диплому –
Та він рогами всіх заставить працювать!»
Пройшов лиш день – лишивсь Баран апломбу,
Коли одержав він папери підписать.

Від подиву аж заморгали віки,
І онімів язик, бо бракувало слів.
Сидів – ні бе, ні ме, ні кукаріку,
Бо ні читати, ні писати він не вмів.

У нього навіть ратиці спітніли,
Як на нові ворота, зиркав на листи…
Коли не за своє берешся діло,
То буде і з тобою, як з міністром тим.

Звільнив Барана Лев… Та знов невдача:
Новим міністром він Осла призначив…
28.12.2018 р.

 КОЗЛИНЕ ВЕСІЛЛЯ
Сказав Козел яко?сь після вече?рі:
– Ох і втомився жити я один!
Піду собі шукати наречену,
А як знайду – то приведу сюди.

Набридло дуже тільки листя їсти –
Капусти, моркви хочеться в меню.
Козячі ласки теж потрібні, звісно…
Що ж, зрозуміло все мені: женюсь!

– Ме-ме-мені, – Козел замекав, –
Від слова то?го чути щастя дзвін.
І поскакав Козел на дискотеку –
На це що скажеш? – Ой козел же він!

Літала в танці, наче чудо-птиця,
Струнка, красива Кізонька одна.
Козел не міг на неї надивиться:
– Ось моя мрія! Ось – моя жона!

Пройшли весілля та медовий місяць,
А щастя де? – Одні лиш міражі:
По вечорам Козел до мами ходить їсти,
Коза ж, як і раніше, в клуб біжить.

Кози копита хочуть танцювати –
 Хіба ж такої він хотів жони?
Козел стає все більш і більш рогатим,
Ростуть і на городі бур’яни.

Мораль давно вже проситься на волю,
Бо жаль і сором за Козла гризе:
Шукайте жінку на горо?ді, в полі,
А не на танцях, як отой Козел!
31.12.2018 р.

 ПАВУК ТА МУХИ
Коли в одне сплітаються краса та звук,
То ту красу й сліпому навіть видно.
Чудові візерунки виплітав Павук
І клеєм змащував їх непомітно.

Ті візерунки вво?дили всіх Мух в екстаз,
І мліли Мухи: «Ось наряд для плаття!»
Павук їм вторив: «Ця краса – лише для вас!
Беріть мережива та приміряйте!

Все підберу для вас в один момент,
В мереживах таких ви всі – принцеси!»
До Павука злітались Мухи на банкет,
І насолоджувався ткаль таким процесом.

Озвучити потрібно вже мораль:
Павук, щоб знали ви, не тільки ткаль –
Плете він справжні та словесні сіті,
Щоби смачного на обід поїсти.
31.12.2018 р.

 КУРИЦЯ ТА КУРЧА
Недавно це було, у дні оці:
В своїм подвір’ї, біля свого тину,
Сиділа Квочка довго на яйці,
Щоби продовжити свою родину.

І своїм тілом вигріла Курча,
Яйця шкарлупки з нього поскидала,
А потім стала те Курча навчать –
Воно ж нічого ще в житті не знало.

Щоб стереглось Шуліки та котів, –
Дивитись в небо треба і навколо, –
Щоби цуралося лайливих слів,
Щоб не клювало, що попало, в полі.

Дитю купила якось ноутбук,
А потім знов йому поради квокче…
Та вже Курча відбилося від рук:
– Я в Інтернеті це тепер знаходжу.

Ти чула щось про чат, фейсбук чи сайт?
Яка ж ти темна, наче негри-люди!
І з цього дня – ти, мамо, так і знай! –
Тебе, ріднесенька, я вчити буду!

Придумав же комп’ютера хтось здуру:
Мудріші тепер яйця, аніж кури.
31.12.2018 р.

 ПІВЕНЬ І ЛИСИЦЯ
Ніч шатро напнула. Сплять моря, спить суша.
Тільки чути тишу – мовчазну, м’яку…
Раптом, наче громом, тишу ту порушив
Півнячий, горластий крик «Ку-ка-рі-ку?!!!»

Аж здригнулись звірі, ледь відкривши віки:
«Може то приснилось? Тиша ж знову скрізь…»
Півень, відпочивши, знов закукарікав :
– Я не сплю, і, значить, хай ніхто не спить!

Лісова звірота Півня проклинала:
– Заткни дзьоба, дурню! Ніч ще – зрозумій!
І лише Лисиця Півня спів вітала,
Бо раділа дуже: «Це ж – сніданок мій!»

І невдовзі в лісі стало тихо-тихо,
Лиш кружляло пір’я Півня-крикуна.
Хто горланить дуже, той розбудить лихо,
І сніданком стане, хто того не знав…
01.01.2019 р.

 СМІЛИВИЙ ЗАЄЦЬ
Хвалився Заєць на усе болото:
– Мене боїться тут уся звірота!
Кулик, що завжди хвалить цю містину,
Побачивши мене, у небо злинув.

У мене, Зайця, найстрашніше тіло –
Узрівши те, всі риби поніміли.
Хвалилась жаба, що страху? не має –
І та, побачивши мене, тікає!

У всьому світі я – найсміливіший,
Стає від мене тиша ще тихіша.
Трясеться навіть листя у осики –
Від мене, Зайця, страх осику смика!

Хвалько підняв до неба свою пику –
Тут вітерець зірвав листа з осики.
Листочок той нагнав на Зайця жа?ху,
І наш сміливець ледь не вмер зі страху.

Сороки рознесли по світу вісті:
Всього? боїться Заєць – навіть листя…
02.01.2019 р.

 ВЕДМІДЬ І БДЖОЛИ
Ведмедю якось захотілось меду, –
Ведмідь без меду – то ще не Ведмідь, –
На дуба він заліз і звідти вгледів:
В сусіднім лісі пасіка стоїть!

Спустившись косолапо з того дуба,
Герасим ще й Потапович сказав:
– Люблю я мед – то їжа моя люба,
А також для здоров’я він – бальзам!

І, взявши глечиків чимало в кошик,
В сусідній ліс Ведмідь попрямував.
Який там запах бив у ніс! О, Боже!
Від нього аж п’яніла голова.

Змахнувши лапою із пащі слину,
Ведмідь закинув кошика в кущі,
А потім вулика підняв на спину
І до барлогу кинувся мерщій.

Та що це? Аж затьмарилося небо!
То Бджоли, щоб не скоїться біді,
Злетілися, кусали морду, ребра,
Кусали навіть те, на чім сидів.

І, вулик залишивши в чистім полі,
Ревів Ведмідь – всі свідками були –
Не від того?, що покусали Бджоли,
А від того, що меду не дали.

Потрібно з бджілок людям приклад брати –
Вони маленькі, та великий гнів!
Своє в гурті? нам треба захищати:
Єдині ми – ведмеді не страшні.
02.12.2019 р.

 ПОРОСЯЧА СОВІСТЬ
Товстий Кабан зимою через став
Пішов, щоби дорогу скоротити.
Лід тріснув, і Кабан тонути став,
Почав кричати він, усіх просити:

«Спасіть мене, рідненькі земляки!
Якщо врятуєте мене – віддячу:
Дам дерті вам, картоплі, буряків,
Бо совість ще я маю поросячу!»

Закинув віжки в ополонку Кінь:
«Тримай у ратицях і сам тримайся!»
Тягли ту тушу всі, кому не лінь:
Собака, Кіт, позвали навіть Зайця.

Гурто?м урятували Кабана,
Хоча й намокли звірі всі добряче.
І доказав Кабан, що він – свиня,
Бо навіть добрим словом не віддячив.

Навіщо вам історія оця? –
Про совість поросячу є ця притча:
Коли тонув – сокиру обіцяв,
А витягли – не дав і топорища.
16.01.2020 р.

 СОКИРА ТА ВОНО
Було в житті це, не в кіно,
Сам бачив, бачили мільйони:
Плило по озеру Воно –
Ну, те, яке ніде не тоне.

Ви ж зрозуміли, про що річ? –
Воно – це псевдонім, ще й в риму…
І як оте Воно не клич,
Отим і буде – навіть з гримом.

Плило й хвалило цей процес:
–По плаванню – я майстер спорту!
Коли я в озері, то це –
Пейзаж і трішки натюрморту.

Лиш унітаза я боюсь –
Той дивиться на мене звіром.
А тут ніколи не втоплюсь,
Бо я, скажу вам, не Сокира.

Вона, як в воду попаде,
То вмить – на дно і там ржавіє.
В воді Сокира пропаде,
Бо зовсім плавати не вміє.

Сокира йшла і ті слова
Почула та й тому говорить:
– Ось дім мій, ось мої дрова…
А ти… Яка від тебе користь?

Твоя присутність, дотик твій
Все перетворюють в гидоту.
Смердіти вмієш на весь світ –
Ось тут ти дійсно майстер спорту!

Мораль вже проситься давно,
Вона ж для байки – як приправа:
Не хочеш бути, як Воно –
Роби якісь корисні справи!
29.03.2020 р.

 РЕЗЮМЕ
Лисиця я?кось у газеті прочитала,
Що для курей на фермі сторожа шукали:
У відділ кадрів хай приходять кандидати –
Ці кандидати резюме повинні мати.

Почухала собі потилицю Лисиця:
«Якеєсь резюме… Для мене – таємниця».
І рижа бестія до Вовка подалася –
Він, кажуть звірі, в інституті рік навчався.

– Ти чув про слово «резюме», мій сірий друже?
Воно що означає? – Знати хочу дуже.
Подумав Вовк, зробив розумні очі:
– Ну, це таке, як біографія робоча.

Ти в резюме тім напиши – і неодмінно:
На курсах курячих навчалась на «відмінно»!
Хворіла мати – ти й поїхала додому,
Тому за курси не одержала диплому.

Та залишилися знання… Хіба їх згубиш?
І напиши, що куро?чок ти дуже любиш.
Курей, не ку?рятину… – це хоч зрозуміло?
І з резюме таким іди ти в кадри сміло!

І вийшло резюме – як радив Сіромаха,
У відділ кадрів понесла його без страху.
Там резюме Лисиці тричі прочитали –
І через день Лисиця сторожити стала.

А через тиждень на тій фермі зникла птиця,
І сторож зник кудись – «відмінниця» Лисиця.
Ревізія на резюме усе списала…
Лисиця ж іншу ферму десь собі шукала…

Не тільки в байці, а й в житті такі турботи,
Коли по резюме приймають на роботу.
30.03.2020 р.
 ПРО ЗВІРЯЧЕ ДЕПУТАТСТВО…
В однім болоті Жаба проживала,
Де лиш одне багно, де був відсутнім сміх…
І я?кось Жаба депутатом стала,
Бо квакала в болоті голосніше всіх.

З болота переїхала в столицю –
Негоже депутату у багнюці жить!
Багато в Раду вибрали з провінцій,
Багато хто став знаменитим вмить.

Свиня, Осел, Сорока, навіть Дятел –
Всі увійшли у фракцію «Слуга звірі?в».
Обов’язок один: голосувати
Лише за те, про що їм Спікер говорив.

Голосували, а за що – не знали, –
Хтось ногу підіймав, а хтось тягнув крило,
Бо розуму і досвіду не мали,
І совісті у них, звичайно, не було.

Зате грошей з’явилося багато,
З’явились пиха, гонор – як у паничів,
І земляків уже не хочуть знати:
«Вы кто такие? Вы – откуда? А вы – чьи?»

І рідна мова зникла десь наразі,
І пам’ять відібрало – ось у чому суть…
Таке буває, коли з грязі – в князі,
Таке буває, коли совість продають.

А для звірі?в хай буде це наука:
За розум вибирайте, не за гуркіт!
31.03.2020 р.

 ПРО МУХУ ТА БДЖОЛУ
Дійшли яко?сь до Мухи слухи,
Що в праці приклад всім – Бджола.
Не вірила тим слухам Муха,
Бо дуже заздрісна була:

– Що та Бджола насправді вміє? –
Така ж комаха, як і всі…
І маю я таку надію:
Узрять й мене у всій красі!

В той час Бджола якраз летіла –
Дзижчала так, що ліс весь чув.
І заздрість Муху задушила:
– Я теж, як та Бджола, дзижчу!

Я теж туди-сюди літаю –
Буває, навіть і вночі…
Буває, що й на гній сідаю,
Бо я не ги?дую нічим.

Бджола ж сідає лиш на квіти –
Їй подавай лише нектар!
Немає правди в цьо?му світі…
До праці в мене більший дар!

Закрила пельку Мусі зразу
Мурашка: «Гріш тобі ціна!
Розносиш, Мухо, ти заразу,
А Бджілка мед приносить нам!

Від тебе, Мухо, лише горе…
Тож слухай ось таку мораль:
Кує й Зозуля… Де там користь?
Там користь – де кує Коваль!»
02.04.2020 р.

 КИЛИМОК ТА КИЛИМ
В одній квартирі Ки?лим з Килимком лежали,
Їх двері розділяли – як межа.
Великий Килим був прикрасою для зали,
Перед порогом Килимок лежав.

Пихатим Килим був, зарозумілим навіть…
І кинув Килимку? він докір свій:
– Об тебе, Килимок, всі ноги витирають…
Тобі не соромно? Ти ж братик мій!

З тобою ми рідня – це ж бачиш зразу.
Невже, грязнуля, ти про це забув?!
І ледь не плакав Килимок той від образи,
Як батогом, словами битий був.

Відніс до чистки якось Килимок Хазяїн,
І через тиждень Килим став брудним,
І пиха спала з нього, бо тепер він знає,
Що братцю Килимку нема ціни:

«Це ж Килимок приймав весь бруд на себе,
І чистоти моєї – в ньому суть!
Як принесуть його, то вибачитись треба
За той принизливий, ганебний суд…»

Послухайте мораль, бундючнії особи,
А з нею і отримайте свій шанс:
Завжди цінуйте тих, хто світ наш чистим робить,
Бо роблять вони чистими і нас!
02.04.2020 р.

 ПУСТА СУПЕРЕЧКА
Не спав Папір аж до світанку,
Про спокій Господа молив:
Дебати Розділо?ві Знаки
Про роль у Реченні вели.

«Не буде в Реченні емоцій! –
Аж верещав про роль свою
Знак Оклику – до болю в боці, –
Я гнів і радість придаю!»

Кричала Крапка: «Слово маю!
Кінчайте суперечки ці!
Я Речення завжди вінчаю,
Тому й стою в його кінці!»

Від гніву Кома впала в ступор,
Від гніву в Коми – майже стрес:
«Без мене все зіб’ється в купу,
І втратить Речення свій сенс!»

«І я про роль свою все знаю,
Я теж у Реченні – не гість:
Якщо я щось не запитаю,
То вам ніхто й не відповість! –

Сказав Знак Запиту бундючно. –
Я ж в реченні – немов маяк!»…
Лапки?, Тире, Двокрапка, Ду?жки
Вищали теж: «І ми!.. І я!..»

Тут Ручка їм: «Замовкніть живо
І цей гарми?дер припиніть!
З вас кожен в Реченні важливий,
Якщо, де треба, він стоїть».

Так і в житті – як у цій байці,
І час моралі настає:
Важлива навіть скромна праця,
Якщо від неї користь є.
04.04.2020 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 25.12.2020 > Тема "Душі криниця"