Версiя для друку Обговорити в форумi

Укрсучліт – це вторинне і маргінальне явище, чтиво для людей з невибагливим художнім смаком, які не вміють розвиватись і думати. Виробники його, в більшості агресивні й самовпевнені, звикли мірятись накладами і преміями, а не змагатись у майстерності. Вони просто борються за місце під сонцем і є абсолютно тотожними своїм читачам, тільки по той бік прилавка, навіть, якщо кажуть, що заграють з публікою. Тоді вони ще й брешуть, а брехати – гріх. Таке явище існує зараз у кожній літературі. Тільки в Україні трудівники укрсучліту вірять, що стануть класиками. Хіба що світ перевернеться догори дригом. Забронзовілі монстри соцреалізму, що, принаймні, мали пристойних редакторів, де їхні книги зараз? У макулатурі, реальній та віртуальній.
Вимагати від домінуючого на ринку укрсучліту виконувати в час війни, як ідеологічної, так фактичної, того, що Господь повелів митцям всім часів і народів, тобто, підтримувати здоровий дух в суспільстві, захищати національні цінності, які є частиною загальнолюдських, – безглуздо. Укрсучліт є україноцентричним настільки, наскільки він є кон’юнктурним. Та й то ще благо, бо більша частина укрсучліту просто наслідує третьосортні зарубіжні бестселери, позаяк із совкового дитинства переконана, що імпортне завжди краще, а своє найгірше. І якщо буде навіть це заперечувати, то по очах видно, що бреше. Та нехай вже. Але ж пляма падає на всю українську літературу, що вельми вигідно нашому одвічному ворогу.
Кон’юнктурники, як і ті, хто вважає себе вже небожителями, ненавидять все справжнє, наприклад, літературу фронтовиків, і навіть знаходять для цього рідкісного звіра – критиків. Бо в порівнянні з людьми, які дивились війні в очі, вони зі своїми опусами ніщо. А епігони чужолітературного продукту крім того ще й ненавидять і фальшують національну літературу минулого, намагаються при допомозі агентів Кремля усунути її з освіти, бо крім того, що в шкільній програмі, нічого не знають. А на їхнє місце поставити себе. Втім, вони теж тримають ніс за вітром, і повертають вчасно свої флюгери.
А є ще ті, кому просто байдуже, чи буде в Україні Україна чи ні. Ходячі літературні шлунки.
Вимагати можна від того, хто має, а в кого нема ні честі, ні сумління, ні любові до ближнього – чого ж від них хотіти?
Грудень 20, 2020 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 25.12.2020 > Тема "Резонанс"